Неточне слововживання дуже часто відбувається від незнання синонімів або невмілого користування ними. Насамперед слід мати чітке уявлення про синоніми взагалі та їх типи. Синонімами називаються слова, різні за звучанням, але близькі за значенням, наприклад: концентрувати, скупчувати, зосереджувати, консолідувати. Спільним значенням для цього синонімічного ряду є значення "збирати докупи, об'єднувати", хоча кожний із синонімів має ще додаткові відтінки цього значення. Розрізняють синоніми ідеографічні - такі, що з різних боків характеризують поняття, предмет, явище, вказують на різні вияви його; інакше кажучи, ці синоніми частково відрізняються своїми значеннями, наприклад: мітинг, збори, віче, сход (схід), збірка. Усі ці слова означають одне поняття "зібрання людей". Але мітинг - короткочасна акція, здебільшого політична; збори можуть бути не лише політичного, а й професійного чи якогось іншого характеру, відбуватися тривалий час; віче - це урочиста назва такого зібрання людей, яке приймає надзвичайно важливі рішення для всього народу; збірка означає зібрання невеликої кількості людей; сход (схід) - збори сільської громади (в історичному минулому України). Стилістичні синоніми означають одне поняття, але відрізняються додатковими емоційно-експресивними відтінками, які зумовлюють уживання синоніма в тому чи іншому стилі. Наприклад, до слова нікчема, яке виражає зневагу, можливі пом'якшуючі синоніми літературного вжитку ніщо, нуль або ж розмовні, виразно зниженого характеру тля, хробак, слимак. У синонімічному ряді орлиний, орлій, гордий, проникливий перше слово має переносне значення "те саме, що гордий" і позначене відтінком піднесеності. Однак слово орлій значно перевищує попереднє слово у вираженні урочистості, у підкресленні величності чогось; поруч з ними слово з прямим значенням гордий виглядає як нейтральне, звичайне, таке, що вживається для позначення об'єктивно існуючої ознаки. Стилістичні відтінки синонімів ніби "розводять" їх за різними сферами вживання: так, слово гордий можна вжити і в буденній розмові, і в урочистому виступі, слово ж орлій виключно в урочистому стилі.
Інколи в науковій лінгвістичній літературі можна знайти думку про наявність тотожних за значенням слів-синонімів, так званих абсолютних синонімів. Це слова типу мовознавство, лінгвістика; вертоліт, гелікоптер; майбутнє, прийдешнє; глядіти (дитину), доглядати. Вони справді позначають однакові поняття (в межах своїх рядів), однак стилістичні відтінки різні: іншомовні слова відзначаються певною сухістю, книжністю, слово глядіти є розмовним, а доглядати загальновживаним. Отже, якщо в наведених синонімічних рядах відсутня різниця в значеннях, то в стилістичних відтінках вона є, що підтверджує думку про відсутність у мові абсолютно тотожних, взаємозамінних слів. Як свідчать наведені приклади синонімів, вони об'єднуються в синонімічні ряди (гнізда). Всередині ряду є показник, який ще має назву домінанти: він, по-перше, найбільш точно виражає суть поняття, по-друге, стилістично нейтральний. Інші члени ряду характеризують предмет з різних боків або передають різні емоційно-експресивні відтінки. Користування синонімами забезпечує досягнення кількох якостей високої культури мови. Знання слів-синонімів допомагає уникнути одноманітності викладу - усного чи письмового. В учнівських усних переказах не раз можна почути надокучливе повторення діє слова казати: він сказав, а той йому і каже... Тимчасом до слова казати можна підібрати кілька синонімів, використання яких залежатиме від змісту ситуації: говорити, висловлюватися, розповідати, наказувати, загадувати, веліти тощо. Багатство мови - це значною мірою багатство синоніміки. Українська мова має велику кількість синонімів. Людина, що хоче опанувати мову, повинна систематично збирати синоніми. Як це зробити? Завести собі правило читати художню літературу з ручкою в руках і стосиком карток. Тоді завжди можна, натрапивши на яскравий синонім, виписати його, обов'язково в достатньому для розуміння контексті. Якщо ці картки ставити в певному порядку (окремо іменники, прикметники, дієслова), то згодом непомітно назбирається словничок синонімів для власного користування.
Синоніми не лише збагачують наш словник, роблять мову різноманітною, а й допомагають висловитися найбільш точно, втілити в слова ідею, думку, висловити почуття. Ось чому доводиться витрачати часом значні зусилля, добираючи влучне слово. Автографи творів видатних письменників добре ілюструють цю думку: за ними можна пізнати напружену роботу автора в добиранні найточнішого слова. Звернімося до твору М. Коцюбинського "Дорогою ціною". Одне з речень первісного тексту мало такий варіант: "Колосисте море синіло під росою в слабому світлі". Письменника не задовольнило слово слабе, очевидно, внаслідок його надто загального, нечіткого значення. Він виправляє його на синонім тьмяне, яке точніше передає ступінь інтенсивності світла. Остаточний варіант: "Колосисте море синіло під росою в тьмяному світлі". В іншому творі, "Лялечка", знаходимо заміну слова колір на його синонім барва: "Запах і барва квіток ставали сильнішими, свіжішими... ". Очевидно, це пояснюється тим, що слово колір конкретніше, уживаніше, до того ж більш літературне; слово ж барва властиве народній мові, воно менш прив'язано до якоїсь певної сфери вживання.
Користуючись синонімами, слід пам'ятати, що кожен синонім має певне коло слів, з якими може сполучатися. Наприклад, новий сполучається з словами рік, одяг, зміст, вік, почуття, предмет, але не пов'язується з словами сонце, очі, серце. Його синонім модерний може поєднуватися з словами роман, поезія, краватка, костюм, але не може з словами рік, почуття тощо. Неврахування цієї особливості синонімів призводить до помилок, як ось у реченні: "Старий горобець намагався відхилити увагу собаки від пташеняти". Можна відхилити кватирку, двері, а увагу - відволікти.
Щоб збагатити і урізноманітнити свою мову, крім синонімів, дозволено користуватись словами, які перебувають у відношеннях роду і виду. Наприклад, до родової назви дерево видовими є дуб, береза, клен і т.д. У викладі можна чергувати слова дерево і дуб, дерево і береза і под. Ось як це робить великий майстер слова Михайло Коцюбинський: "Після того було молоко. Білий пахучий напій пінивсь у склянці, і, прикладаючи його до уст,- я знав, що то вливається в мене м'яка, як дитячі кучері, вика, на якій ще вчора цілими роями сиділи фіолетові метелики цвіту. Я п'ю екстракт луки". Видову назву молоко в іншому реченні він заміняє родовою напій, а потім використовує образний вислів - парафраз - екстракт луки, перед цим обґрунтувавши, пояснивши подібне вживання.
Однак переважне вживання родової назви замість видової, особливо в тих контекстах, де потрібна саме видова назва, з погляду культури мови неприпустиме. Маємо на увазі поширене останнім часом уживання в усному мовленні транспорт, замість конкретного його виду: "Запізнився, бо транспорт погано працює" (краще: трамвай, тролейбус не ходив), або слова дитина, замість конкретного дочка, син, хлопчик, дівчина. Це збіднює мову, надає усному мовленню неприродного офіційного відтінку.
Існують слова і словосполучення, що можуть зближуватися в конкретному контексті, їх також слід використовувати, щоб уникнути одноманітного повторення. Наприклад, розповідаючи про якусь особу, крім імені та по батькові, її можна назвати за прізвищем, за професією, можна вжити певний образний вислів, наприклад, учитель - невтомний трудівник, чуйна людина тощо. Такі замінники синонімів називають перифразами (або парафразами). Вони широко вживані в поезії, публіцистиці, в усному урочистому мовленні. У парафразі намагаються відбити якусь головну, провідну рису предмета чи особи. Наприклад, у збірці статей, присвячених П.Г. Тичині, різні автори дали ось такі визначення - назви поета: "Слава нашої поезії", "Народний поет", "Поет і громадянин", "Геній народу", "Майстер поетичного слова", "Великий гуманіст" та ін. Окремі парафрази стають крилатими, тобто починають широко вживатися не лише на письмі, айв усному побутовому мовленні: зелена хвиля ("відтинок шляху, який можна проїжджати з більшою, ніж звичайно, швидкістю"), біле золото ("вода", "бавовна"), голубий вогник ("телевізор") і под.
Отже, використання синонімії та близьких до неї явищ урізноманітнює і збагачує нашу мову, служить вимозі точності і ясності слововживання.
Чистота і ясність лексики. Ці дві ознаки культури мови в лексиці досягаються за допомогою умотивованого, доцільного використання тих лексичних запасів мови, які з погляду норми є правильними, прийнятними. Але й це ще не все: перенесення мовних елементів одного стилістичного плану (хоча б вони й були нормативними) в інший стилістичний план також може створювати враження засміченості мови, її громіздкості, неясності тощо. Чистоту і ясність української літературної мови порушує невмотивоване, тобто не зумовлене потребами спілкування, вживання таких груп лексики:
Місцеві слова, або діалектизми. Норми літературної мови не допускають уживання місцевих варіантів слів, граматичних форм в усному і писемному мовленні. Особливо актуальна ця вимога для сільського вчителя, оскільки переважно в сільській місцевості зберігаються ті чи інші місцеві відмінності. Учитель не лише повинен стежити за своєю мовою, а й виправляти помилки в мові учнів. Це повинен робити і математик, і фізик, і вчитель фізкультури та будь-якого іншого предмета. Отже, не можна вживати свайба, коли є літературне весілля, вагани замість ночви, бачити замість мити (посуд), больниця замість лікарня, врем'я замість час, тута замість тут, всьо замість усе і под. Слід вивчати говірку своєї місцевості, щоб відрізняти її від літературної мови і успішніше долати вживання місцевих елементів.