У бесіді слід наголосити на тому, що учні мають оберігати красу квітчаного багатства рідного краю, не зривати рослин, занесених до Червоної книги України, обходитися невеликою кількістю квітів при компонуванні букетів.
Спостерігаються випадки варварського ставлення до квітів лісів, лук, полів, їх зривають, безжалісно нищать корисливі люди, спекулянти. Уже в приміській зоні Києва рідко можна побачити навесні квітування сон-трави. А ще два-три десятки років тому ці квіти милували око в лісі на кожному кроці.
Підготовку до творчої роботи можна провести за планом:
1. Яке значення мають квіти в житті людини?
2. Чи треба для квіткових композицій брати багато квітів, живі гілки, найбільші і найяскравіші квітки?
3. Що слід урахувати при складанні букета, композиції?
4. Коли найкраще зрізувати квіти для букета?
5. У яку воду ставити квіти?
6. Як врятувати зів’ялі квіти?
7. Як розміщувати квіти у вазі?
8. Що ви знаєте про складання букетів у стилі ікебани?
Твір „Складання букета„ найкраще написати після екскурсії на свято квітів, підготовки і проведення його в школі. Як наочність доцільно використовувати поштові листівки із зображенням майстерно складених композицій, слайди, живі квіти. Такий матеріал охоче добирають самі учні.
Невичерпні можливості у вихованні в учнів людяності, шляхетності, доброти, милосердя закладені в роботі над творами на морально-етичні теми.
На розвиток словесної творчості дітей має вплив казка. „Дитяча творчість починається з казки", твердить В.О. Сухомлинський. Він вважає, що казки мають складати не тільки учні молодших класів, а й підлітки. „Казка є тим різцем (її можна зрівняти хіба що тільки з музикою), - пише учитель, - який відточує найтонші риси індивідуального мислення кожної дитини і в той же час розкриває дитячі серця назустріч одне одному, творить тонкі інтелектуальні взаємини дитячого колективу".
Перед тим, як загадати учням 7-х класів скласти тему, потрібно повторити вивчене про цей жанр на уроках літератури. Вони вже знають, що в казках точно не повідомляється, де і коли трапилися пригоди з дійовими особами. Як правило, у них розповідається про таємничі, фантастичні, несподівані події, вчинки злих і добрих людей. У кінці казки добро перемагає зло.
Дійовими особами казок, крім людей, тварин, можуть бути предмети, явища природи, навіть частини мови, які персоніфікуються. У такому разі дійові особи - загальні назви - пишуться з великої літери. Казка, як і оповідання, має зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і розв’язку. Велику роль у казках відіграє діалог: він пожвавлює розповідь, увиразнює характери дійових осіб.
При підготовці до творчої роботи доцільно прочитати кілька казок. Дітям перед написанням твору слід запропонувати скласти усно власну казку вдома. Дехто на уроці розповість її, а однокласники оцінять. Казку учні можуть писати і за поданим початком, їм доцільно підказати ідею майбутнього твору, скажімо, - „дерева ламати не можна". Тоді запропонувати початок:
Одного разу Дубок прокинувся вночі і почув, як недалеко від нього голосила Берізка. Вона крізь плач скаржилася, що хлопчики зламали їй верхівку.
Для складання казки можна пропонувати учням не тільки її початок або сюжетну схему, а й плани, в яких особливо наголошується на зачині і кінцівці казкового твору.
Знання багатьох школярів з морфеміки та морфології досить часто не знаходять належного застосування в їх мовленнєвій діяльності: знаючи про існування тих чи інших граматичних категорій, учні не мають уявлення про те, як ці частини слова і мови поводять себе у мовленні, яку допомогу можуть надати у виконанні конкретного мовленнєвого завдання. Це призводить до того, що школярі бувають не в змозі аналізувати, оцінювати та зіставляти відтінки значень, які виражаються за допомогою даних граматичних норм чи конструкцій, не знають про можливості і умови заміни одних форм і конструкцій іншими, синонімічними, про особливості їх використання у мовленні.
Більш глибокий аналіз мовних явищ, що вивчаються у 5 класах, в ході якого були б враховані найбільш важливі значення граматичних форм і категорій, правила їх вживання для передачі певних смислових і стилістичних відтінків, особливості варіантних і співвідносних форм і конструкцій, допомагає збагачувати і розвивати мовлення учнів.
Одним із способів досягнення цієї мети може бути систематична, цілеспрямована робота із лінгвостилістики, можливості якої дозволяють вчителеві зробити аспектом опрацювання будь-якої граматичної теми дані про особливості і умови використання у мовленні морфемних і морфологічних засобів емоційно-експресивного значення.
Таким чином, йдеться про те, щоб робота з розвитку зв’язного мовлення учнів на уроках рідної мови була не просто елементом, який допомагає принагідному вивченню тих чи інших граматичних явищ, але органічно поєднувалась із характером форм і категорій, які вивчаються, тобто була організована із врахуванням особливостей і можливостей матеріалу.
Школярам можна запропонувати скласти оповідання за опорними словами і словосполученнями про певні природні явища, свідками яких вони були. Наприклад, охоче складають учні оповідання з елементами опису про грозу на весні, влітку, восени. Діти часто спостерігали грозу в природі, мають досить яскраві враження від цього грізного явища. Використовуючи дібрані колективно робочі матеріали, спираючись на власний життєвий досвід, учні, як звичайно, змістовно напишуть твір.
Перед написанням твору учнів слід попередити, щоб вони були дуже уважні до використання окремих деталей в описах лісу, поля, степу, луки в різні пори року. Наприклад, деякі учні можуть писати про голосне щебетання пташок, зокрема кування зозулі, спів соловейка, не тільки навесні, а й восени, що не відповідає життєвій правді.
Для того, щоб діти правильно передавали, скажімо, своєрідний характер звуків поля влітку, доцільно записати на дошці та у зошитах вислови: дзвінка пісня жайворонка (ллється згори), сюрчання (цвірчання) трав’яних коників (польових цвіркунів), гул (гудіння) бджіл, дзижчання мух, підпадьомкання перепела, шепіт колосків, дзюрчання струмочка тощо, а потім дібрати до них відповідні звуконаслідувальні слова.
Для економії часу найкраще окремі слова та словосполучення записати заздалегідь на дошці або на великому аркуші паперу, а на уроці учні хай ще доповняють їх своїми епітетами і метафорами.
Твір за картиною. Художнє полотно - це вид образотворчого мистецтва. Споглядання його викликає в школяра певні почуття, враження, хвилює. Завдання вчителя - збудити творчу уяву дитини, заохотити її розповісти про побачене на картині яскраво, небуденними словами, збагнути духовну суть живописного твору. Картина протягом усього уроку має бути твором мистецтва, а не предметом прикладного значення для написання творчої роботи. Потрібно якнайповніше використати естетичний і моральний потенціал художнього полотна для духовного розвитку школярів [37; 124].
Під час споглядання художнього полотна словесник формує у школярів уміння осягати його зміст, виражальні засоби, помічати всі важливі та другорядні деталі, розкривати майстерність художника. Аналіз картини сприяє розвитку образного художнього мислення дітей. Учні повинні набути елементарних умінь аналізу художнього полотна. У творчих роботах вони мають використовувати терміни і поняття, засвоєні на уроках образотворчого мистецтва. Бесіду про картину вчитель веде за наперед складеними запитаннями, що стосуються в основному її автора, змісту, композиції, головних і другорядних деталей, колориту, кольорів, фону, першого (попереднього, близького) і другого (дальнього, заднього) планів тощо.
На уроках зв’язного мовлення потрібно частіше використовувати картини відомих і призабутих українських художників, що сприятиме розширенню знань дітей про наше національне малярство.
На превеликий жаль, учні мало пишуть творчих робіт навіть за картинами та малюнками Т.Г. Шевченка. А це прилучало би дітей до глибшого пізнання у майбутньому його спадщини з образотворчого мистецтва, до духовних надбань нашого талановитого народу, сприяло їх естетичному вихованню.
Можна запропонувати описати зовнішність людини, і цей опис вже розглядається як засіб її характеристики. Навчальна програма радить для твору-опису портрета людини використовувати художню картину.
Під час підготовки до творчої роботи учням варто повідомити, що описи зовнішності людини бувають ділові, наукові, художні. Завдяки точності відтворення портретних рис у ділових описах людину можна впізнати серед багатьох. Такі описи практикують у криміналістиці.
Наукові описивикористовуються при характеристиці зовнішності представників різних рас, народів, племен у наукових працях, підручниках, енциклопедіях тощо. Вони мають узагальнений характер.
Художні описипортретів дійових осіб у літературних творах складаються за допомогою тропів. Вони розкривають внутрішній світ людини, тобто створюють її психологічний портрет. Чим майстерніше письменник через опис зовнішності персонажа змальовує його вдачу, тим правдивіше відтворює людське життя.
З допомогою вчителя семикласники мають пригадати відоме їм про портрет літературного героя.
Найчастіше учні описують людей, з якими вони постійно спілкуються, - батьків, дідусів і бабусь, сестер і братів, друзів, сусідів та ін.
Щоб якнайдетальніше описати зовнішність близької людини, виявити вміння помічати її індивідуальні риси, школярі старанно добирають портретну лексику. Це здебільшого означення до слів: постать, постава (статура), зріст, обличчя, очі, вії, брови, погляд, усмішка, ніс, чоло, підборіддя, вуха, щоки,, волосся, руки. Характер людини допомагає розкрити опис жестів, пози, манер, ходи, одягу, взуття тощо. Для опису конкретної людини добирається портретна лексика, яка характеризує її індивідуальність, вдачу.