Особливе місце в екологічному дитячому русі належить початковій школі. Проте "сьогодні природоохоронний принцип повинен більш активно заявити про себе в навчально-виховному процесі. Практично немає жодного шкільного предмета, зміст якого не можна було б зробити більш цікавим для учнів, більш доступним для усвідомлення шляхом наповнення його програмових завдань екологічним матеріалом" [2, 462]. Починаючи від простих фенологічних спостережень за природою і завершуючи питаннями охорони природних об’єктів, - все має бути підпорядковане тому, аби шкільне буття учнів максимально сприяло розширенню екологічного кругозору, формуванню екологічної свідомості молодших школярів.
В результаті проведеного теоретичного аналізу цілком очевидними стають такі функції екологічного виховання:
теоретико-методологічна - зумовлює наявність фундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язку предметів та явищ навколишнього середовища;
соціально-культурна - виявляється в екологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати на екологічні проблеми;
дидактична - пов’язана із забезпеченням школярів системою екологічно спрямованих знань у сфері охорони природи;
практична (діяльнісна) - пов’язана із практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активній природоохоронній діяльності [16, 27-28].
Навчання та виховання повинні активізувати внутрішні можливості самої дитини. Тільки коли учень самостійно керує своєю поведінкою, мету екологічного виховання можна вважати досягнутою. Щоб навчитися контролювати поведінку, необхідно насамперед знати екологічне право, тобто ті юридичні закони, які регулюють відносини людини і природи.
Звичайно, не потрібно надавати учням професійну юридичну підготовку, адже еколого-правова культура частиною загальної національної культури, сприяє формуванню світогляду, підвищує соціальну активність дітей, формує свідоме ставлення школярів до своїх прав і обов'язків. Саме це і є метою еколого-правового виховання: основні принципи екологічного законодавства повинні стати власними переконаннями дітей, стати нормами повсякденного життя.
Правовиховна робота з молодшими школярами на уроках природознавства має свої особливості, які зумовлені змістом навчального матеріалу. Адже у програмі немає такої теми як "Екологічне право", і вся правова інформація подається частинами, на кожному уроці, відповідно до змісту навчального матеріалу [3, 36]. Вивчаючи рослини, тварин, діти ознайомлюються з видами, які потребують охорони (особливо місцевими), умовами їх існування, причинами скорочення чисельності. Дізнаються про Червону книгу і самі складають Червону книгу рідного краю.
Наприклад, вчитель повідомляє дітям, що впродовж усієї історії людина спричиняла вплив на природу: спалювала величезні лісові масиви, полювала на тварин - мамонтів, печерних ведмедів, зубрів та ін. І тільки в останнє століття люди зрозуміли, якої шкоди вони заподіяли природі. Зрозуміли, що природу слід охороняти. Для того, щоб припинити винищення рослин та тварин, зберегти їх, у 1948 р. було створено Союз охорони природи, який брав під свій захист рідкісні види рослин та тварин. А згодом англійський зоолог Пітер Скотт запропонував створити Червону книгу. Червона книга - це список рідкісних видів тварин, рослин, грибів і таких, що перебувають під загрозою зникнення.
Молодші школярі мають зрозуміти, що і наша країна дбає про збереження рослин та тварин, тому і в нас теж є Червона книга України, куди занесено 923 види (майже 1000 рослин, тварин, грибів та ін. рідкісних організмів) [97, 39].
У Червоній книзі всі види рослин та тварин поділено на групи, які позначені різними кольорами. Доцільно запитати учнів, що на їхню думку можуть означати ці кольори: чорний, червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений. (Чорний - безнадія; червоний - небезпека; жовтогарячий - наближення небезпеки; жовтий - увага; зелений - надія на відновлення). Саме кольори допоможуть учням осмислити матеріал та краще і швидше його запам'ятати. Отже, зниклі види позначено чорним кольором (біла куріпка, тарпан - дикий кінь, тур - дикий бик, соболь); зникаючі види - червоним (лосось чорноморський, кіт лісовий, орел степовий, ховрах європейський); вразливі - жовтогарячим (махаон, тритон карпатський, лелека чорний, рись звичайна); відновлені види - зеленим кольором (зубр).
Тут слід звернутися до Конституції України. Учні повинні дізнатися, що головний закон - Конституція України зобов'язує всіх людей не заподіювати шкоди природі, відшкодовувати завдані ними збитки, тобто берегти природу і допомагати старшим у цій справі. Для кращого розуміння вчитель може провести з класом невеличку бесіду з теми "Що означає - не заподіювати шкоди природі", в ході якої учні повинні усвідомити, що замало просто не шкодити природі (не ламати гілок, не знищувати рослин, не вбивати тварин, не смітити), необхідно брати активну участь в її охороні, допомагати старшим у цій справі, розповідати друзям про необхідність дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища.
Учителю слід формувати в учнів початкової школи поняття про природоохоронні території України, зосередити увагу на найбільших заповідниках, заказниках, парках, природоохоронних об'єктах рідної місцевості, ознайомити їх з історією, розташуванням, особливостями, об'єктами, що в них охороняються [42, 93]. Молодші школярі повинні усвідомити, навіщо необхідно охороняти природу, і до яких наслідив може призвести нераціональна та бездумна діяльність людини. Учні можуть намалювати уявну картину бажаного майбутнього і подумати над запитаннями: Як необхідно поводитися з природою, щоб зберегти її? Чи все ми для цього робимо?
Для формування правильних уявлень про дбайливе ставлення до ґрунтів, річок, озер, лісів, повітря, слід доступно ознайомити школярів зі змістом Законів України "Про охорону навколишнього середовища" (1991), "Про природозаповідний фонд України" (1992), "Про охорону атмосферного повітря" (1992), "Про тваринний світ" (1993) та зі змістом Кодексу про надра України (1994), Лісового кодексу України (1994), Водного кодексу України (1972). Наприклад, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" говорить нам те, що кожна людина має право на безпечне для життя навколишнє середовище. Людям необхідно говорити правду про його стан. Якщо якесь підприємство забруднює природу, то вони мають право на відшкодування збитків, завданих їхньому здоров'ю.
Але згідно з цим законом люди мають і обов’язки - берегти природу, раціонально (тобто економічно правильно) використовувати її, дотримуватися закону. Школярі повинні усвідомлювати, що за порушення екологічного законодавства завжди повинна бути відповідальність - адміністративна чи кримінальна (штрафи, позбавлення волі тощо) [52, 20]. Наприклад, за забруднення річок, озер, водойм дорослих можуть позбавити волі терміном 5 років. За незаконне вирубування дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісу внаслідок підпалу або необережного поводження з вогнем накладається штраф.
Варто врахувати, що "сучасна система екологічного права не є ідеальною і постійно вдосконалюється, тому акцентувати виховну роботу слід саме на формуванні правової свідомості учнів, яка формується на основі не тільки законів, а й поглядів, почуттів, переконань, які споконвічне були і залишаються нашими духовними цінностями українського народу".
Практика безпосереднього вивчення природи свого краю з метою його пізнання, збереження й перетворення стає для українських дітей тією житейською школою, котра наближує її до реалій повсякдення. Разом з тим педагогічне значення екологічної діяльності полягає в тому, що:
1. Зібраний фактичний матеріал дуже результативно може використовуватись на уроках у контексті освітньої, виховної і розвивальної функцій навчання. На його основі можуть складатися різні ілюстраційні схеми, що унаочнюють пізнавальний процес, матеріали: карти, діаграми, таблиці, макети, муляжі; виготовлятись роздаткові матеріали (копії статей, цитати з книжок і витяги з документів, листівки, бюлетені, зразки натурних предметів і ін.).
2. Екологічний матеріал, окрім навчальної, має високу віддачу і при використанні його у виховній роботі в позаурочний час. Зокрема - при проведенні вікторин, олімпіад; в організації зустрічей з екологами; через випуск стінгазет, екологічних альманахів.
3. Вивчаючи природу рідного краю, учні набувають і закріплюють навички пошукової, дослідницької, природоохоронної роботи; у них формуються почуття колективізму, громадянської відповідальності.
4. Забезпечується прилучення школярів до посильної громадсько-корисної праці, зокрема, через виконання доручень дослідницького та інформативного характеру від господарських підрозділів, наукових організацій, громадських об'єднань [48, 38].
Вивчаючи природознавство, дитина має вчитися аналізувати предмети неживої і живої природи, що спостерігаються у довкіллі, здобувати і переосмислювати інформацію, перетворюючи знання в інструмент пізнання інших видів діяльності.
Важливе місце в розвитку особистості дитини займає природоохоронна діяльність учнів. Її варто так організувати, щоб вона була джерелом розвитку дітей, виховувала відповідальність за доручену справу. Це осінні і весняні роботи в шкільному саду, озеленення території та класних кімнат, догляд за квітниками тощо. Залучення молодших школярів до різноманітних видів фізичної праці, пов'язаної тією чи іншою мірою з промисловим чи сільськогосподарським виробництвом, сприяє тому, що інтелектуальне життя вихованців з дитинства набуває практичної спрямованості [90, 124-125].
До всіх уроків природознавства учитель має ретельно добирати і вміло використовувати дидактичний матеріал. Не можна залишати дітей байдужими і до екологічних проблем сьогодення, до тварин, рослин. До кожної теми варто підібрати оптимальне поєднання репродуктивних, пошукових, словесних, наочних і практичних методів навчання.