Навпаки, читець досить часто вдається до пауз у тих місцях тексту, де ніяких розділових знаків немає. Переконливу ілюстрацію цього становить третій рядок вірша: "Сонечко вспіло залити (пауза) все посередудвора!". Пауза перед словом "все" дає можливість виділити його як вагоме для виразу думки.
Система роботи над паузами має переконати учнів у тому, що розділові знаки не завжди сигналізують паузу. її використання диктується вагомістю слова чи групи слів у вираженні змісту фрази. Коли пауза вживається для виділення окремих слів, її прийнято називати логічною. Цей термін не обов'язковий для школярів. Але націлювати їх на підкреслення найважливіших слів конче потрібно, адже від цього залежить виразність прочитуваного.
Крім логічної використовується ще й так звана психологічна пауза (для учнів це пауза настрою, обставин, у яких відбувається дія). її місце там, де автор застосовує емоційний перехід від одного повідомлення до іншого. Такий перехід часто програмується розділовими знаками в середині речення.
Отже, роль паузи незаперечна у виділенні важливого слова і у відтворенні психологічної ситуації розповіді.
Акцентувати увагу слухача на смислово істотному слові можна не тільки застосуванням паузи, а й логічним наголосом, тобто виділенням слова дещо більшою силою видиху, або його протягуванням, чи зміною тону голосу. Читаючи вірш В. Сосюри "Любіть Україну", діти у перших же рядках виділяють слова, вагомі за змістом:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води...
Виділені слова - істотні для усвідомлення поетичного задуму. їх годиться виділити, бо на них падає логічний наголос. Цей термін, проте, не слід розуміти так, начебто виділені слова потрібно викрикувати, оскільки вони наголошені. Сутність проказування подібних слів полягає в тому, щоб зосередити на них увагу слухача. Це можна здійснити незначним посиленням чи підвищенням голосу, протягуванням, тобто уповільненою вимовою. Змістові наведеного уривка пасує така вимова виділених елементів тексту: у слові "Любіть" доцільно протягти наголошений склад, зворот "як сонце" проказати з розтягуванням складів, лексеми "вітер", "трави", "води" подати з незначним посиленням голосу.
У передачі окремих логічно важливих місць твору припустимо застосовувати шепіт. Так, у творі М. Коцюбинського "Маленький грішник" друга частина починається словами хворої матері Дмитрика: "Другого дня Ярина ледве звелась з постелі.
- Чогось я занедужала, Дмитрику, - обізвалась Ярина, - сили не маю...".
Їх краще прочитати шепотом: мати Дмитрика ледве жива. На завтра її вже не стане.
Щоб упевнити дітей у тому, що шепіт, як і голос, здатний озвучити написане, вчителеві можна застосувати прийом-гру: пошепки прочитати вірш так, але щоб його було чутно всьому класу.
Усе сказане ще раз переконує в тому, що виразне читання ґрунтується лише на усвідомленні змісту твору, подій і характерів, описаних у ньому. Виразність читання підказується також розділовими знаками і відповідним лексичним наповненням.
Викладені щойно вимоги інтонаційного оформлення стосуються читання творів будь-яких жанрів, у тому числі і віршів. Але як ритмізовані і заримовані одиниці тексту з своєрідною системою записування вірші мають і специфічні ознаки читані і й декламації. Ці ознаки школярам невідомі. Тому якщо дітям не пояснити, як слід озвучувати поетичний твір вони його читатимуть відповідно до своїх уявлень.
Оскільки строфа поділена на рядки, то ці рядки, за переконанням дітей, необхідно виділяти. Інакше не вийде вірш.
Саме тому учні при читанні поезій схильні "відрубувати" рядки. Тим часом цього не можна припускати.
Щоб зберегти своєрідність поетичного твору, робляться паузи в кінці рядка незалежно від того, закінчується в цьому місці чи не закінчуєтьсяречення. Але, як правило, робляться незначні паузи. Вони надають прочитуваному специфічного колориту віршованої передачі думки. Якщо кінець рядка збігається із закінченням розповідного речення, то перед паузою, зрозуміло, голос знижується. Коли ж рядок завершується питальним знаком чи знаком оклику, то голос у цьому разі підвищується.
А як же бути з віршованим рядком, яким речення не закінчується, але в кінці якого, як сказано вище, рекомендується зробити незначну зупинку? Пауза тут потрібна. Але перед нею не можна припускати зниження голосу, оскільки ж речення не закінчується. Тому, хоч пауза й розчленовує речення на кілька частин, зміст й інтонаційний малюнок його не розриваються. Розглянути це можна на початковій строфі вірша М. Рильського "Квіти друзям":
| Текст | Зауваження |
| В сизому туманів сині димовій –яблука рум'яні,груші медові. | пауза, але голос не падає;пауза без зниження голосу;пауза, яка не свідчить про закінчення речення;пауза, якою завершується речення;перед нею йде спад вимови. |
Щоправда, у навчанні дітей інтонувати кінець фрази учителя підстерігає неприємність іншого роду. У значної частини учнів спостерігається, як прийнято говорити, "ковтання" кінцевої частини слова: окремих звуків, складів і навіть знезвучення цілих слів. Воно помічається, коли завершується речення, а найчастіше - весь віршований твір, особливо при читанні його напам'ять. Щоб запобігти цьому, методика пропонує зосередити увагу на поясненні того, що виразність читання полягає в повноцінному прочитуванні чи декламації всього тексту від початку до кінця. Ясна річ, що крім застереження необхідний конкретний показ, як уникнути "ковтання" кінцевих слів.
Виразному проказуванню останнього слова сприяє пауза, яку можна вжити перед його вимовлянням:
Ось і ти часу не гай –
будь, як хлопчик / Помагай!
Корисно буде, якщо учні навчаться під кінець твору не знижувати голосу, а навпаки заключні слова проговорювати з наростанням завершальної інтонації. Показати це можна на рядках вірша С. Олійника "Наші мами":
Хай усі / запам'ятають: //
і листи, / і телеграми /
шліть туди, / де їх чекають,//
виглядають // ваші мами!
Слова "виглядають ваші мами!" доцільно прочитати з поступовим наростанням голосу. Останні слова рекомендується вимовляти за складами у розтяжку, наприклад:
Шліть туди, / де їх чекають, //
виглядають // ва-ші ма-ми!
Отже, можна й потрібно застосовувати різні прийоми проказування завершальних слів речень і цілого тексту. Важливо, щоб вимога "не ковтати" закінчення фраз була усвідомлена учнями. Роботу над дотриманням цієї вимоги не можна послаблювати протягом усього часу навчання.
Як у прочитуванні прозових творів, так і при читанні, а особливо при декламуванні віршів невиразність дається взнаки, коли перелічуються однорідні члени речення. Вражає одноманітність інтонації: однорідні члени речення промовляються скоромовкою. Тим часом для проказування повторюваних слів, переліку назв предметів і дій існує вимога, яка не повинна бути таємницею для школярів. Вона формулюється так: повторювані і перелічувані слова не вимовляються з однією і тією ж інтонацією. Залежно від тексту їх рекомендується прочитати (продекламувати) з наростаючим підвищуванням чи понижуванням тону,вимовити з різним темпом, з різною висотою голосу. У вірші І. Франка "Навесні" є кілька однорідних членів речення - означень, підметів, додатків:
Надійшла весна прекрасна,
многоцвітна, тепла, ясна,
ніби дівчинка в вінку,
ожили луги, діброви,
повно гомону, розмови
і пісень в чагарнику.
Підходить кілька варіантів їх читання: 1) вимовити з наростанням голосу; 2) проказати перші слова з деяким наростанням тону, а інші - за складами.
Різної тональності слід надавати вимові повторюваних фраз, з яких починається нова частина твору, як-от у вірші П. Воронька "Осінь". У ньому тричі звучить фраза "Ходить осінь по току". Відповідатиме задумові автора такий спосіб читання, при якому кожне повторення вимовлятиметься з більшою звучністю. Так буде досягнута кульмінація, переліки того, що дає осінь, щедра, золота.
Вдосконаленню навичок читання віршів і їх декламації має сприяти участь учнів у різних позакласних заходах ранках, святах. До цього по можливості слід залучати всіх учнів.
Щоб читати виразно, учні мають навчитися аналізувати твір, визначати емоційний настрій твору, героїв, автора; уявляти описані картини, розуміти їх зміст, мати про них свою думку тощо; користуватися інтонаційними засобами виразності.
На основі інтонаційних схем речень можна навчити дітей дотримуватися пауз.
,–"один".
; – : – "один, два".
. ! ? – "один, два, три".
Перед абзацом - "один, два, три, чотири".
Після заголовка – "один, два, три, чотири, п'ять".
З метою підготовки до виразного читання доцільно використовувати такі вправи:
• Прочитай речення з різною інтонацією.
• Прочитай речення з різною силою голосу.
• Прочитай речення з різною швидкістю.
• Перестав слова в реченні.
• Зміни одне слово.
• Прочитай, змінюючи логічні наголоси.
• Визнач загальний настрій твору.
1.4 Формування швидкого й свідомого читання як засобу успішногонавчання дитини в школі
Навичка читання - це основа, яка дозволить нарощувати духовний та інтелектуальний потенціал особистості, її формуванню приділяється максимальна увага на уроках читання. Під час роботи з художнім твором навичка читання включається до складнішої читацької діяльності, спрямована на сприйняття, усвідомлення, відтворення тексту.
Щоб душа дитини відгукнулась на художній твір, задзвеніла чарівною музикою, треба, як зазначив В. О. Сухомлинський, "зуміти торкнутися її струн" [48].