Для виховного процесу, на думку А.Макаренка, важливою є так звана «система перспективних лін6ій», тобто виховання доцільно організовувати поступово, починаючи з маленької «ближньої» мети, після досягнення якої виникає бажання подальшого розвитку й удосконалення. На основі цих перспективних ліній виникає «завтрашня радість». Ідея «завтрашньої радості» ґрунтується на тісному зв’язку особистої радості вихованців із великим соціальним почуттям, яке переростає у високу радість – служіння Батьківщині й народові.
Поняття «патріотизм» як сукупність політичних і моральних почуттів розглядав наш видатний сучасник В.Сухомлинський. Живучи в соціалістичному суспільстві, педагог в основу виховного ідеалу покладав загальнолюдські та національні цінності,серед них провідними є такі.
1. Любов до рідної землі, народу, Батьківщини та її минулого.
2. Любов до матері батька, старших у сім’ї. «Людина, не вихована належним чином у цій колисці,– писав Сухомлинський, – людина, незмінна в глибокому особистому, неможе бути справжнім сином Вітчизни в суспільному … Той, хто забув колиску, з якої піднявся, щоб іти по землі, хто байдужий до матері, що вигодувала та виховала його, нездатен переживати високі патріотичні почуття» (208,с.146).
3.Любов до рідної мови.
Рідну мову педагог вважав духовним багатством, носієм мудрості, слави, культури, історії українського народу. Рідна мова є джерелом, з якого дитина здобуває знання про навколишній світ, про свою родину,місто, село, Батьківщину. Мова, зазначав Сухомлинський, здатна «піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадську гідність, на все життя відкрити в її серці невичерпні й вічні джерела любові до своїх предків…»(207,с.216).
4. Шанобливе ставлення до історії та культури українського народу.
Павлиський учитель широко використовував у практиці патріотичного виховання скарби народного виховного впливу – пісні, легенди, казки, оповіді, бувальщини, приказки, народні традиції, звичаї, обряди. У праці «Серце віддаю дітям» В.Сухомлинський підкреслює значення казки:»Казка – благородне і нічим не змінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту,…Казка виховує любов до рідної землі вже тому,що вона – творіння народу» (207,с.189).
5. Працелюбність.
Педагог вважав. Що не може бути виховання поза працею і без праці.
Аналіз досліджень дає можливість виявити позитивні та негативні риси патріотичного виховання в соціалістичному суспільстві.
Позитивні:
-любов до соціалістичної батьківщини, відстоювання її інтересів;
-постійна готовність до захисту Вітчизни, турбота про її розквіт;
-гордість за історичні звершення першої у світі соціалістичної держави;
-зміцнення дружби та братерства між народами;
-повага до героїв війни та праці.
Негативні :
-підпорядкованість національних інтересів інтернаціональним;
-цілковита підтримка політичного курсу комуністичної партії та будь-яких його змін;
-заідеалізованість освіти;
-ігнорування ролі «малої» батьківщини, рідного краю;
-насадження російської мови та культури;
-формування нового типу людини – «радянська людина», що привело до з націй;
-знивелювання націй;
-ігнорування інтересів, традицій, цінностей народів Радянського Союзу;
-попрання віри в Бога, атеїстичне виховання.
Таким чином, ми визначили основні етапи становлення та розвитку ідеї патріотичного виховання в історії вітчизняної педагогічної думки, починаючи з основ народної педагогіки. Ми бачимо, що на різних етапах розвитку суспільства зміст патріотичного виховання постійно змінювався. Без патріотичних почуттів, переконань, дій людина не може бути справжнім громадянином і сином своєї Вітчизни.
1.3 Змістова структура патріотичного виховання
Сучасні умови життя в Україні висувають перед народною освітою якісно нові завдання у сфері виховання молоді, розв’язання яких допоможе подолати існуючий формалізм у змісті роботи школи. Виховання громадян України носить національний характер, базується
На національних традиціях українського народу, є ідейною силою національної свідомості., засобом збереження національної ідентичності. Сучасна модель виховання враховує особливості сьогодення, оскільки цього вимагають соціально-економічне становище країни, моральний і духовний стан українського народу, подальший розвиток культури, науки.
Становлення свідомого патріота з відповідними почуттями, переконаннями та діями залежатиме від накладених на національну свідомість певних відбитків. Національна свідомість - основа патріотичного виховання, це глибинне усвідомлення своєї етнічної належності та своєрідності історичної долі, невід’ємним атрибутом кожної нації. Вона свідчить про зрілість народу як самочинного суб’єкта історичного процесу, є показником морального здоров’я, духовних та інтелектуального потенціалу особистості.
Національна свідомість включає:
-любов до України, історичного й самобутнього образу свого народу;
-віру в духовну силу народу та його призначення;
-силу волі й відповідальність за те, щоб народ України посів почесне місце в цивілізованому світі;
-уміння осмислювати історію, культуру, мистецтво, цінності, мораль, звичаї, обряди, символіку свого народу, нації, рідного краю
-систему вчинків, що є наслідком любові до Батьківщини, віри, відповідальності, осмислення ; готовність свідомо служити інтересам України(237).
Вирішувати проблему формування істинної національної самосвідомості можливо лише у зв’язку з духовним розумінням Батьківщини. Тому що «Вітчизна – це дух народу в усіх його виявах і творіннях, а національність означає своєрідність цього духу,– пише К.Чорна (236,с.210).
О.Вишневський виділяє три етапи розвитку патріотичної свідомості дитини та людини взагалі:
1. Етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення є основою, фундаментом патріотичного виховання і здійснюється переважно в батьківській родині та в школі. Він припадає на дошкільний і молодший шкільний вік. На цьому етапі формується почуття патріотизму.
2. Етап національно-політичного самоусвідомлення, припадає на підлітковий вік, коли дитина з лона сім’ї та школи переходить у громадське середовище. На цьому етапі відбувається приєднання юнацтва до різноманітних дитячих й молодіжних громадських, політичних організацій і об єднань, які в змозі допомогти виховати сьогоднішнього школяра, завтрашнього громадянина України.
3. Етап державницько-патріотичного самоусвідомлення, коли поняття «національного» виходить за межі етнічності та сягає рівня державності. Характерними рисами даного етапу є вияв любові, поваги до своєї держави як головної мети нації(229,с.36).
Таким чином, проходження даних етапів свідчить про громадянсько-патріотичну зрілість людини.
А от філософи виділяють два рівні патріотичної свідомості – суспільно-психологічний та ідеологічний(152,с.8-14). Патріотичне становлення індивіда, підкреслює Р.Петронговський, відбувається як двоєдиний процес : на психологічному рівні це формування уявлень, почуттів, звичок, настроїв та прагнень; на ідеологічному – формування патріотичної свідомості, ідей, поглядів і переконань (157,с.24).
Головна функція патріотичних почуттів полягає у позитивному ставленні до свого народу. Батьківщини. Як зазначає В.Вугрич, суб’єктом патріотизму є людина як суспільна істота, а об’єктом – народ, Батьківщина (36,с.10).
У філософсько-гуманітарних науках виділяється зовнішня структура патріотизму :
- патріотичні почуття;
- національна гідність людини ;
- потреба в задоволенні національних інтересів;
- патріотична свідомість на основі національної свідомості, розуміння своєї громадянської ролі в суспільстві;
- національний такті толерантне ставлення до людей інших національностей;
- бажання й потреба в накопиченні, збереженні та предачі національних культурних цінностей ;
- готовність до патріотичної діяльності(157,с.24).
Патріотизм, як почуття має внутрішню структуру, що складається з кількох компонентів:
-перший, поверхневий, - природна любов до свого народу як до великої родини; любов до рідного слова, рідної природи;
-другий – це відчуття патріотизму розумом, усвідомлення обов’язку перед народом, готовність стати на захист його інтересів;
-третій – це переплетіння любові до рідного, близького з усвідомленням свого обов’язку перед народом;це прагнення, готовність служити Батьківщині (36,с.10).
Структуру патріотичних почуттів можна представити через відношення до:
-себе :національна самосвідомість, честь, гідність, щирість, доброта, терплячість, чесність, порядність;
-людей: толерантність, національний такт, милосердя, благородство, справедливість, гостинність, відкритість, щедрість, готовність допомогти, усвідомлення своєї належності до українського народу як його представника, відповідальність перед своєю нацією;
-Батьківщини :віра,надія, любов, громадянська відповідальність, вірність, готовність стати на захист, бажання працювати для розвитку країни, підносити міжнародний авторитет, повага до Конституції та законів держави;гордість за успіхи держави, біль за невдачі, суспільна активність та ініціативність.
-Національних цінностей :володіння українською мовою, бажання і потреба в накопиченні, збереженні та передачі родинних і національних звичаїв, традицій, обрядів, дбайливе ставлення до національних багатств, до рідної природи, сприяння розвиткові духовного життя українського народу; шанобливе ставлення до національних та державних символів; почуття дбайливого господаря своєї землі.