Надійним показником навчально-пізнавальної активності є прагнення учнів за власним бажанням брати участь у навчальній діяльності, в обговоренні розглянутих на уроці чи під час позакласних занять питань, у доповненнях і поправках до відповідей - однокласників, у бажанні висловити свою точку зору.
Характерним показником навчально-пізнавальної активності учнів є оперування набутим фондом знань і вмінь, прагнення поділитися з іншими (товаришами, вчителем, батьками) новою інформацією, одержаною поза школою. Емоційно сприятливий фон пізнавальної діяльності стимулює інтелектуальну активність. У ході експериментального дослідження нами зафіксовано, що кульмінація емоцій в ситуації пошуку розв'язку задачі настає у самому процесі розв'язання. Радість від досягнутого успіху, натхнення, задоволення, гордість за результати своєї праці є показниками і чинниками, які сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності. З емоційними факторами безпосередньо пов'язані вольові зусилля в процесі навчальної діяльності. Зосередженість уваги, стійкий інтерес до виконання навчального завдання, інтелектуальна витриманість, прагнення завершити навчальні дії — безумовний показник навчально-пізнавальної активності й інтересу до навчального предмета.
У кожному виді активності виділяються рівні її виявлення — високий, середній, низький.
Визначаючи шляхи і засоби активізації навчально-пізнавальної діяльності, ми враховували роль вікового І індивідуального у розвитку особистості учня. На кожному віковому етапі відбуваються якісні зміни у діяльності, у сприйнятті світу, у свідомості, у ставленні до дорослих і однокласників.
Учень є суб'єктом пізнавальної діяльності, тому в центрі процесу навчання, який має соціально-педагогічні основи, перебуває його особистість з її ставленням до світу, що пізнається, до співучасників навчально-пізнавальної діяльності. Тому головним критерієм ефективності уроку повинно стати залучення до навчальної діяльності всіх без винятку учнів на рівні їхніх потенційних можливостей.
1.3 Пізнавальний інтерес як чинник підвищення ефективності процесу навчання
Ми спробували проаналізувати широкий спектр наукових досліджень проблеми пізнавального інтересу, дати актуальне визначення поняттю «пізнавальний інтерес», розкрити механізм виникнення та психолого-педагогічну класифікацію рівнів його розвитку, дидактичні засади, що сприяють формуванню пізнавального інтересу, зв'язки між пізнавальним інтересом і шляхами підвищення ефективності процесу навчання.
Як відомо, пізнавальний інтерес стимулює пізнавальну активність учнів і тим самим спрямовує розвиток розумової, психічної та соціально? сфери особистості, створює умови для формування творчої навчальної діяльності учня. Тому у вітчизняній психолого-педагогічній літературі дуже багато уваги приділяється дослідженню проблем розвитку пізнавального інтересу (Н.М. Бібік, В.Білий, М.ф, Бєляєв, Л.І. Бо-жович, Д.І. Водзинський, Л.Д. Гордон, Б.С. Кобзар, В.П. Кор-нєєв, О.Г Ковальов, В.А. Крутецький, В.І. Лозова, Н.Г. Морозова, В.О. Оніщук, В.ф. Паламарчук, О.Я. Савченко, Т.І. Су-щенко, Т.І. Шалева, Є.Й. Шипович, Г.І. Щукіна та ін.)
Однак у літературі ще немає єдності у трактуванні поняття «пізнавальний інтерес». Так, наприклад, психолог СЛ. Ру-бінштейн під пізнавальним інтересом розуміє будь-яку форму спрямованості особистості. Г.І. Щукіна — вибіркову спрямованість людини, стосовно галузі пізнання Л.І. Бо-жович — потребу людини Л.М. Кузнецова — вибір із навколишнього життя того, що є цінним для людини Д.К. Гілєв - сукупність внутрішньої сутності та об'єктивного світу в свідомості суб'єкта
Таке різноманіття поглядів пояснюється тим, що інтерес як властивість спрямованості особистості — складне явище. Отже, автори по-різному підходять до висвітлення сутності інтересу, його психологічної природи. Спільним у більшості науковців є погляд на пізнавальний інтерес як суб'єктивне прагнення особистості до пізнання предметів і явищ навколишньої дійсності. Він пов'язаний з особливими емоційними проявами та різними аспектами особистого розвитку. За психологом Л.А. Гордоном: «Під час виникнення інтересу у людини з'являється піднесений настрій... І для того, щоб реалізувати свій настрій та інтерес, людина намагається подолати всі перешкоди і досягти предмета свого Інтересу»
Психічна природа пізнавального Інтересу дуже складна. Вже хрестоматійним стало твердження, щодо фізіологічної основи інтересу, якою, за І.П. Павловим, є орієнтувальний рефлекс Він називав його «рефлекс: що таке».
С.Л. Рубінштейн визначав інтерес як специфічну спрямованість особистості, яка лише опосередковано зумовлена усвідомленням нею суспільних інтересів. Яким би високим не був рівень усвідомлення людиною об'єктивної значущості відповідних завдань, для суспільства це не виключає емоційної привабливості того, що викликає інтерес. Проте інтерес у психологічному його значенні не тотожний ані суспільному інтересу в цілому, ані суб'єктивній його складовій.
Інтереси людини є соціальними за своєю природою. Вони не виникають у замкнутій природі дитини, великий вплив на формування пізнавального інтересу має середовище. Враховуючи соціальний чинник в педагогічному процесі, через поставлені виховні і освітні завдання треба будувати навчальний процес у поєднанні соціальних аспектів та вікових і індивідуальних пізнавальних інтересів учнів
Н.Г Морозова дає більш повне визначення терміна «пізнавальний інтерес», пов'язує його з емоційно-ціннісним ставленням до навчального предмета або до безпосередньо мотивованої діяльності і підкреслює, що пізнавальний інтерес — це перехідне психологічне утворення до формування емоційно-пізнавальної спрямованості особистості.
В.І. Лозова зазначає, що пізнавальний інтерес є «своєрідною формою виявлення активності і водночас активність впливає на формування інтересів, потреб, мотивів особистості. В діалектичній єдності потреби, мотиви, інтереси впливають на установку особистості, тобто на її готовність певним чином задовольняти потреби"
О.Г. Ковальов дослідив основні характеристики пізнавального інтересу. Насамперед він простежує взаємозв'язок між виникненням інтересу та існуючими потребами особистості: потреба може стати основою для формування інтересу, більше того, сам інтерес перетворитися на потребу. Потреби є особливим психічним станом суб'єкта, який може бути характеризований як суперечність між внутрішнім станом і зовнішніми умовами існування людини. Вони спонукають особистість до різних форм діяльності. Потреби й інтереси взаємопов'язані між собою, зле вони не тотожні. Потреби стимулюють виникнення мотивів та інтересу. Щодо пізнавальних потреб, то вони є певним сигналом про незадоволеність особистості наявним рівнем знань, прагненням до глибшого, розгорнутого вивчення навчального матеріалу. Ту саму думку висвітлює Л.І. Божович, яка визначає пізнавальний інтерес «як потребу в одержанні знань, що сприяє орієнтуванню людини в навколишній дійсності».
О.Г Ковальов зазначає також, що інтерес співвідноситься із загальними проявами процесу пізнання. Тільки виявляючи безпосередню мотивацію до пізнання якогось об'єкта, особа здатна пізнати його властивості. О.Я. Савченко також стверджує, що пізнавальний інтерес за умов його постійного розвитку у навчанні набуває значення стимулу.
Нарешті, важливою складовою розвитку інтересу, на думку О.Г. Ковальова, є емоційне ставлення особи до об'єкта. Обов'язковою ознакою інтересу може бути тільки стійке позитивне ставлення особи до об'єкта.
На підставі цих ознак О.Г. Ковальов визначає інтерес як мотив або вибіркове ставлення особи до об'єкта через його життєву значущість і емоційну привабливість [ ' }. Як бачимо, психолог концентрує свою увагу не стільки на пізнавальній природі інтересу (хоча й не відкидає її), скільки на емоційній привабливості та мотивах особистості. Дослідження психологів та педагогів М.І. Алєксєєвої, Л.І. Божович, Н.Г. Морозової та ін. свідчать, що пізнавальний інтерес є важливим мотивом, який спонукає учня до навчання. Причому під мотивами розуміють внутрішні психологічні імпульси, що є рушійною силою пізнавальної діяльності учнів. Якщо характер навчальної діяльності школяра спонукає його до оволодіння знаннями, вміннями та навичками, інтерес поступово перетворюється на більш стійке емоційне ставлення до предмета. Отже, виникнення і підтримка інтересу до навчання пов'язані не тільки зі змістом теоретичних та емпіричних знань, що засвоюються дитиною, а й з її ставленням до предмета. Поступовий рух до стійкого пізнавального інтересу і відловідної спрямованості особистості можливий тільки у процесі активності, яка виникає з потреби до знань про навколишній світ та мотивів навчальної діяльності.
Аналіз зазначених підходів дозволяє сформулювати робоче визначення досліджуваного поняття: пізнавальний інтерес — це активне мотивоване емоційне ставлення суб'єкта до предмета пізнання, яке має систематично враховуватись і розвиватись у процесі навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток особистісної спрямованості дитини.
Психологічні дослідження щодо механізму розвитку пізнавальних процесів школярів спрямовані також на вивчення вікових особливостей і вікових проявів ставлення дітей до навчальної діяльності.
З віком процес виникнення та формування пізнавального інтересу, зберігаючи зазначені прояви, набуває іншого характеру. Л.І. Божович характеризує його у підлітків як інтерес до змісту певного шкільного предмета. Учні, для яких є характерним такий інтерес, пояснюючи його виникнення, вказують саме на зміст відповідної галузі наукових знань з точки зору притаманних їй цікавих фактів, внутрішніх зв'язків і відносин /-т.