Формування самомоніторингових процесів в старшому дошкільному віці (стр. 5 из 7)

Розглянемо підхід до навчальних занять з дошкільниками з психологічної точки зору. У сучасній психології прийнято відносити навчання до видів діяльності, властивих дошкільному віку. Під навчанням ми маємо на увазі таку взаємодію дитини і дорослого, результатом якого є присвоєння дитиною культурно-історичного досвіду людей – знань, понять, норм. Первісне навчання уплетене в усі види діяльності дитини, і поступово в дитини виникає тенденція чомусь навчатися. Якщо розглядати навчання дошкільника, як діяльність по засвоєнню знань, то дитина, безумовно, навчається в грі, задаючи нескінченні питання досліджуючи світ. Не випадково цей період Е. Еріксон характеризує як стадію заповзятливості і почуття провини, коли дитина досить вміла і починає сама придумувати собі заняття, задає питання, виявляючи інтелектуальну заповзятливість, і важлива готовність дорослих відповідати на ці питання. [12, 60–68] Починається навчання елементарним прийомам і діям, виділених з продуктивної діяльності, що ще не містить системи, характерної для засвоєння наукових понять, знань. Виготський характеризував виникаючий у дошкільному віці тип навчання як проміжний між спонтанним, властивим дитині раннього віку і заснованим на наявному рівні її психічного розвитку і реактивним, властивому шкільному віку [7, 29–38]. Дитина в дошкільному віці вже може навчатися по програмі, яка задається дорослим (педагогом), однак, лише в міру того, як програма педагога стає його власною програмою, тобто зливається з природним ходом розвитку дитини. Цей проміжний тип навчання Виготський називає спонтанно-реактивним. [7, 41–43] Засвоєння знань дошкільниками – непрямий продукт якоїсь іншої діяльності (гри, співробітництва з дорослим, дослідження якогось об'єкта). І ми хочемо підкреслити, що при навчанні дошкільників як засобі передачі знань виступають: спільна діяльність з дорослим і однолітками, самостійна сюжетна гра дітей, сюжетна гра, організована дорослим, дидактична гра, гра з правилом. Значення гри в психічному розвитку дошкільника, використання гри у формуванні новотворів, соціальних навичок, розвитку саморегуляції свого поводження показано в роботах таких авторів як Богуславська З.М., 1955,1966; Венгер Л.А., 1995; Єрмолаєва M.B., 1998; Захарова О.І., 1993; Короткова Н.А. і Михайленко Н.Я., 1999; Кравцова О.О., 1984 і ін. Для дошкільного віку, згідно Цукерман Г.А., що є формою співробітництва є ігрове співробітництво, і навіть коли дошкільник сидить за столом, виконуючи завдання дорослого, він грає в «навчання», для нього важливо, що він «як школяр». При цьому навчальну задачу ставить дорослий. Він же несе відповідальність за її здійснення. При плануванні навчальних занять з дошкільниками, крім загальних задач розвитку дитини, передачі її якихось знань, ставиться задача до кінця дошкільного віку сформувати психологічну готовність дитини до школи. Готовність до школи визначається сформованістю навичок самоаналізу, самомоніторингу, самооцінки. Без цих процесів, навіть якщо дошкільник дуже обдарований в плані, наприклад читання, математики, письма, йому буде дуже важко адаптуватися до шкільного процесу. [7, 51–53]

Розвиток дитини здійснюється по трьох лініях, проаналізованим Д.Б. Ельконіним:

· формування довільного поводження;

· оволодіння засобами й еталонами пізнавальної діяльності;

· перехід від егоцентризму до децентрації і рівення розвитку мотивації, що дозволяє почати шкільне навчання. [12, 66]

До кінця дошкільного віку дитина повинна бути готовою до навчальної діяльності, що розуміється як «діяльність безпосередньо спрямована на засвоєння науки і культури, накопичених людством». На початкових етапах вона здійснюється у формі спільної діяльності вчителя й учня, і «процес розвитку навчальної діяльності – процес передачі від вчителя до учня окремих її ланок». Виконуючи завдання вчителя в початковій школі, або виконуючи домашнє завдання вдома дитина молодшого шкільного віку повинна контролювати свої дії, своє поводження. Тому виховуванню та формуванню навичок самомоніторингу в дошкільних закладах має приділятися все більше зростаюча увага, для запобігання процесів дезадаптування у подальшому житті дитини.

Практична частина. Методи та ігри для розвитку самомоніторингових процесів поведінки дошкільнят

Самоконтроль є складовою частиною будь-якого виду діяльності людини і спрямований на попередження можливих або виявлення вже зроблених помилок. Інакше кажучи, за допомогою самоконтролю людина всякий раз усвідомлює правильність своїх дій, у тому числі в грі, навчанні і праці.

Одним з істотних відмінностей у пізнавальній діяльності «успішних» і «неуспішних» учнів є розходження в умінні здійснювати самоконтроль і саморегуляцію своїх дій. «Неуспішні» школярі та дошкільнята навіть при знанні і розумінні правила, по якому потрібно діяти, утрудняються в самостійному виконанні завдання, де потрібно у визначеній послідовності виконати ряд розумових операцій, і їм необхідна постійна допомога дорослого. Розвиток здатності до самоконтролю і саморегуляції починається вже в дошкільному віці і відбувається природніше й ефективніше в процесі різноманітних «ігор із правилами».

Також уміння звірити свою роботу зі зразком і зробити висновки (знайти помилку або переконатися в правильності виконання завдання) – важливий елемент самоконтролю, якому потрібно учити. [4, 25–27]

Приведемо деякі вправи для розвитку навичок самоконтролю в дітей.

1. Гра «Зроби так само».

Варіанти завдань у цій грі можуть бути різними. Наприклад, дорослий ставить на стіл пірамідку, кільця якої насаджені в порядку зростання їхніх розмірів (зверху вниз). Дітям пропонується зібрати таку ж пірамідку.

Можна запропонувати скласти з наявних у дітей геометричних фігур нескладні візерунки або малюнки, наприклад:

а) квадрат із трикутників по заданому зразку

б) ялинку з трикутників:

в) візерунок з геометричних фігур:

г) композицію:

д) розкласти геометричні фігури в заданому порядку:

Завдання легко видозмінюються. Наприклад, завдання з пірамідкою: дорослий ставить пірамідку з п'ятьма кільцями різного кольору, набраними у визначеному порядку. Іграшка вже добре знайома дітям, тільки в основу збору тепер кладеться послідовність кольорів (незалежно від розмірів кілець).

Кожна дитина повинна зібрати пірамідку відповідно до зразка. Потім завдання ускладнюється. Наприклад, дитині дається картка з намальованими кольоровими кільцями і з урахуванням їх розмірів:

Дитина повинна надягти кільця відповідно до зразка, після чого написати на картці, яким по рахунку було кільце кожного кольору, зверху чи знизу.

Це ж завдання ускладнюється. Кожному учню дається картка з намальованими незафарбованими кружечками.

Діти повинні їх зафарбувати, орієнтуючись на зразок:

5 – червоний

4 – синій

3 – жовтий

2 – коричневий

1 – чорний

Виконавши роботу, діти самостійно перевіряють її за зразком.

2. Гра «Драбинка».

Кожній парі дітей дається одна картка з прикладами:

Приклади складені таким чином, що відповідь одного є початком іншого. Відповідь кожного приклада діти записують на відповідній сходинці. Кожна дитина може сама себе проконтролювати. Можна скласти так, що відповідь кожного буде відповідати номеру сходинки, на якій він записаний:

Записуючи відповідь приклада на кожній сходинці, діти контролюють себе: чи вірно вони йдуть.

3. Гра «Число-контролер».

Діти одержують картки з прикладами:

Вирішивши дані приклади, вони можуть себе проконтролювати – сума усіх відповідей дорівнює числу 10.

Подібні вправи містять у собі великі можливості для розвитку в дітей прийомів самоконтролю; особливо є продуктивними ті з них, де дитина має можливість зіставляти навчальні дії і їхній кінцевий результат із заданим зразком.