Формування професійної компетентності є важливим аспектом у процесі підготовки спеціалістів будь-якої галузі людської діяльності. Реалізація соціального замовлення суспільства щодо підготовки фахівців нового типу зумовлє необхідність кардинальної зміни самої ідеології підготовки спеціалістів, що виявляється проблемною у період інформаційного буму; на початку XX сторіччя обсяг знань, які виробляє людство, подвоювався через десятки років, у наш час цей процес займає лише рік, а згідно з існуючими прогнозами у недалекому майбутньому він буде подвоюватися кожні декілька місяців. Тому характерною тенденцією сучасного світу є поява нових інтегральних наукових напрямів (синергетики, екології, системології та ін.), швидке поновлення знань, спрямованість на їх цілісність та інтегральність під час підготовки фахівців, які мають відзначатися глибокою різнобічною фаховою компетентністю. Це, у свою чергу, потребує суттєвої зміни навчально-виховного процесу в закладах освіти, поглиблення процесу міжпредметних зв'язків та розвитку міждисциплінарного синтезу, який передбачає ефективне використання навчально-виховних та дидактичних ресурсів усіх навчальних дисциплін.
Якщо глибока фахова компетентність є одним із головних пріоритетів закладів освіти, то всі навчальні дисципліни, як профілюючі, так і непрофілюючі, що викладаються у цих закладах, мають спрямовуватися на розвиток глибокої фахової компетентності. Це є своєрідним велінням часу, на яке у вищому технічному навчальному закладі мають орієнтуватися не тільки викладачі точних, але й гуманітарних дисциплін. Тому проблема формування професійної компетентності у студентів технічних спеціальностей засобами непрофілюючих дисциплін є надто на часі.
Різні аспекти професійної компетентності досліджують Вітвицька С.С., ВознюкО.В., Дубасенгок А.А., Левківський МВ. та ін. Багато вчених (БаркасіВ.В., БіликО-М., БосакН.Ф., ВенігН.М., Воробйоваї.А., Голованчук Л.П., Головач Ю.В., Дроздова І.П., КарповаЛ.Г., Козак С.В., КоломІнова О.О., Мамчич О.Б., Мармаза 0.І., Марченко Г.М., Онкович А.Д., Палій О.А., Петращук О.П.", Селіванова 0.1., СелІверстов С.І., Топалова В.М., Шевчук Л.І., Ящук І.П.) присвятили свої дисертаційні дослідження проблемі компетентності.
Однак проблема формування професійної компетентності у студентів технічних спеціальностей засобами англійської мови не знайшла відображення серед сучасних психолого-педагогічних досліджень і тому може вважатися актуальною. Тим більше, що фахова компетентність може кваліфікуватися складовим елементом більш загальної життєвої, ключової компетентності, що, на думку експертів Ради Європи, передбачає спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні тасоціальні потреби та включає комплекс відповідних ставлень, цінностей, знань і навичок.
Ключова компетентність сприяє досягненню успіхів у житті, активізує розвиток суспільних інститутів та відповідає багатоманітним сферам житія.
Ключові компетентності поділяються на три категорії. 1. Автономна дія: здатність захищати та піклуватися про відповідальність, права, інтереси та потреби Інших; здатність складати та здійснювати плани та особисті проекти; здатність діяти у значному та широкому контексті. 2. Інтерактивне використання засобів: здатність інтерактивне застосовувати мову, символіку здатність застосовувати інтерактивні технології'. 3. Вміння функціонувати в соціальних гетерогенних групах: здатність успішно взаємодіяти з іншими; здатність співпрацювати; здатність вирішувати конфлікти.
Українська освіта тільки починає оперувати поняттям компетентності в тому сенсі, який пропонують європейські країни. Узагальнена класифікаціяключових комиетентностей, яку запропонували українські фахівці, складається з трьох основних блоків: соціальні компетентності (пов'язані з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості); мотиваційні компетентності (пов'язані з внутрішньою мотивацією, інтересами. Індивідуальним вибором особистості); функціональні компетентності (пов'язані зі сферою знань, умінням оперувати науковими знаннями та фактичним матеріалом).
Якщо фахова компетентність пов'язується не тільки зі специфічним обсягом знань, умінь та навичок, але й зі здатністю 'їх застосування у нових галузях науки та техніки (де засвоєні знання можуть виявитись застарілими), то у комплекс відповідних знань, умінь та навичок має входити компонент ключової компетентності, який включає в себе момент універсалізації і модифікації знань, здатність використовувати ці знання в умовах швидкої зміни в галузі сучасних технологій та життєвих ситуації.
Для того, щоб знання набули рис універсальності, цілісності та творчого змісту, вони мають отримати додаткові вектори своєї актуалізації, що насичує знання новими комплексними асоціативними зв'язками, збагачує їх додатковими міждисциплінарними паралелями та сприяє формуванню професійної компетентності у майбутніх спеціалістів.
Англійська мова як предмет викладання виявляє потужні ресурси для розвитку фахової компетентності спеціалістів, оскільки, як ми зазначили вище, фахова компетентність є невід'ємним компонентом життєвої (ключової) компетентності особистості. Ці ресурси пов'язані з можливостями формування під час викладання англійської мови таких особистісних аспектів як соцІокультурна компетентність (що пов'язується з розширенням шляхів взаємодії людини зі світом завдяки освоєнню додаткового мовного коду спілкування та освоєння дійсності), розвиток інтерактивних стратегій взаємодії зі світом (завдяки розвитку соціальних ролей, що випливає з комунікативно-рольової спрямованості процесу викладання іноземних мов), розвиток мотиваційної бази індивіда (завдяки відповідній навчальній діяльності на заняттях англійської мови), розширення сфери асоціативних зв'язків та механізмів асоціативності, що е' підґрунтям творчого опанування дійсності (і випливає з методик розвитку асоціативного мислення, які активно використовуються на заняттях англійської мови), синтез абстрактно-логічних та емоїцйно-образних стратегій пізнання світу, сполучення технічного та гуманітарного аспектів підготовки спеціалістів як бази для швидкого розвитку7 особистості (завдяки використанню наочності на заняттях англійської мови та спрямованості на поєднання образного та вербального компонентів мовного акту) та ін.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що предмет акмеології, як узагальнено відзначає Н.В. Кузьміна, є цілісна людина в пору самореалізації її творчої зрілості. Зрілість - період у житті людини від самостійного вибору професії і навчального закладу до самостійного планування ритму і режиму роботи, самостійної організації свого часу і способу досягнення шуканих результатів. Таким чином, процеси саморегуляції в педагогічних кадрах проходять у духовній, фізичній і професійній сферах на трьох рівнях: 1) на етапі здобуття професійної освіти у навчальному закладі; 2) в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; 3)в період самостійної професійної діяльності (з перших кроків професійної діяльності – до досягнення вершин у реалізації творчого потенціалу).
Таким чином, акмеологія, що виникла на перетині природничих, суспільних, гуманітарних і технічних наук, носить інтердисциплінарний характер. Акме – це найвища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора. Досвід акмеологічних досліджень особистості і професіоналізму може бути узагальнений і коректно асимільований у контекст сучасної науки. Одне з основних місць посідає тут принцип психосоціального дослідження, предметом якого є не абстрактна особистість, а конкретний суб’єкт. Специфіка предмета акмеології полягає в тому, що для неї не існує цілком онтологічно заданого об’єкта. Проблемне поле загальної і професійної акмеології визначається суб’єктно-діяльнісним підходом. Одним з основних методів акмеологічного дослідження є порівняльний аналіз високопродуктивних і малопродуктивних суб’єктів професійної діяльності. Процес акмеологічного пізнання спрямований на себе і на власну діяльність, тому діагностика в акмеології зосереджується на виявленні того, як особистість стає суб’єктом управління власною поведінкою в особистісній професійній, творчій і духовній сфері.
Стан зрілості не з’являється в людини зненацька й одразу: на нього "працює" усе її попереднє життя. Не тільки від природної схильності, генетичного досвіду, але і від прожитого життя залежить, з яким запасом фізичної міцності підійде людина до зрілості, які ціннісні орієнтації і відносини складуть ядро її особистості, які здібності та потенційні складові професійної компетентності будуть характеризувати її як суб’єкта діяльності.
Зрілість – найбільш тривалий період онтогенезу, який характеризується тенденцією до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей особистості. Хронологічні межі цього періоду досить умовні й визначаються моментом завершення юності та початком періоду старіння. У психології вивчення зрілості представлене дослідженнями динаміки інтелектуальних і творчих здібностей, зміни провідних мотивів та інтересів, пошуком закономірностей розвитку особистості; вивченням психологічних аспектів таких подій зрілого віку, як укладання шлюбу, проблем сімейних стосунків, розлучень, батьківських функцій. Ступінь зрілості – це багатомірний стан людини, який реально показує, наскільки вона відбулася як член суспільства, як професіонал-діяч, як бідна чи багата за своїми зв’язками з навколишньою дійсністю особистість, як сім’янин чи "невиправний ловелас" і та ін. Ступінь зрілості не є статичною: вона відрізняється більшою чи меншою варіативністю і мінливістю.