– Прочитайте останнє речення. Випишіть слова парами, ставлячи питання.
– На які питання відповідають іменники?
Завдяки такій бесіді на основі практичної роботи учні доходять висновку: залежно від зв'язку з іншими словами в реченні змінюються закінчення, лексичне значення не змінюється. Названі завдання спрямовані на систематичне встановлення взаємозв'язку між значенням слова та його граматичними ознаками.
До кінця 4 класу в молодших школярів має сформуватися розуміння іменника як частини мови, правопис відмінкових закінчень. Тут простежується взаємозв'язок: робота над граматичними ознаками (з урахуванням лексичного значення) створює основу теоретичних знань для свідомого формування орфографічних навичок. При виробленні навичок відмінювання постійно поглиблюються знання про рід, число, відмінок іменника.
Діти повинні чітко усвідомити, що іменниками є не лише слова, які означають назви предметів у звичайному розумінні цього слова, а й явища природи, суспільного життя, стану, назви дій. якостей, абстрактних понять і т.д. Вся попередня лексична і граматична робота підвела учнів до свідомого сприймання зв'язку між лексичним значенням іменника (міститься в основі слова) та формою числа й відмінка (формальним показником постає закінчення слова) [54, 45]. Рекомендується виконувати вправи на виписування іменників, зорові та вибіркові диктанти тощо.
При визначенні відмінка іменника спираємось на вже вироблені у молодших школярів уміння:
– встановлювати зв'язок слів у реченні;
– знаходити слово, з яким пов'язаний іменник у реченні за змістом;
– ставити питання від слова до слова 58, 6 [].
На базі цього формується уміння співвідносити питання, за допомогою якого іменник пов'язується з іншими словами у словосполученні, з питанням відповідного відмінка.
Таким чином, учні цілеспрямовано готуються до свідомого сприйняття в наступних класах матеріалу про відміни іменників на основі зв'язку знань про рід і відмінок, будову іменника, зокрема закінчення.
Оскільки в 3–4 класах у центрі уваги постають морфологічні ознаки іменника в тісному зв'язку з розширенням лексичного значення та з формуванням орфографічних навичок і синтаксичних умінь, то школярі усвідомлено сприймають нову систему граматичних зв'язків:
– між іменниками, що називають конкретні предмети, та іменниками інших лексичних груп, зокрема з абстрактним значенням;
– між реальним поділом іменників за родами і числами та абстрактним усвідомленням роду й числа;
– між граматичними значеннями іменників і засобами їх вираження [63, 121–122].
Як бачимо, поняття «іменник» поступово наповнюється новими ознаками. У кінці 4 класу визначення іменника можна дати у такому вигляді: називає предмет; відповідає на питання хто?, або що?; має рід (чоловічий, жіночий, середній); змінюється за числами; змінюється за відмінками; постає підметом або другорядним членом речення. Звичайно, немає потреби давати таке громіздке визначення в теоретичному плані. Проте ускладнюється граматичний розбір, що потребує з'ясування і використання у певній системі всіх ознак іменника як частини мови.
При опитуванні (на етапі закріплення) доцільно заохочувати відповіді-міркування, які дають можливість одночасно систематизувати знання і працювати над розвитком логічного зв'язного мовлення. Повна, послідовна і логічна відповідь-міркування є одним із показників засвоєння граматичного поняття «іменник», бо означає, що школяр свідомо застосовує такі важливі уміння: 1) розрізняти частини мови; 2) підводити під загальне правило окремі випадки [4, 97].
Забезпечити наступно-перспективні зв'язки у формуванні поняття «іменник» допомагають і таблиці, схеми, які поступово заповнюються у ході вивчення відповідного матеріалу, їх можна використовувати на різних етапах навчання, виконуючи певні граматичні завдання на повторення, узагальнення та систематизацію знань.
Поняття «число» засвоюється дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці, адже практично діти вміють користуватися формати однини і множини іменників (лялька – ляльки, яблуко – яблука). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається в школі.
Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. У 1–2 класах діти дістають уявлення про один і багато предметів, учаться добирати слова за зразком (герой – герої, мишенята – мишеня) або змінювати форму слова, керуючись настановою: один – багато.
Терміни однина / множина вводяться в 3 класі. Якщо в 1–2 класі учні лише практично користуються числовими формами, то у 3 класі продовжується формування поняття «число іменників» на більш високому рівні.
Під час вивчення числа іменників діти повинні зрозуміти:
· якщо іменник означає назву одного предмета, він уживається в однині (книга, олівець, стіл);
· якщо іменник означає назву двох або більшої кількості предметів, він уживається в множині (книги, олівці, столи);
· не кожний іменник, що має форму множини, називав кілька предметів (окуляри, ножиці, двері);
· не кожний іменник, що має форму однини, становить собою назву одного предмета (коріння, студентство) [11, 29].
У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння:
1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням і закінченням;
2) утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки;
3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні [27, 158–159].
Робота над вивченням числа іменників проходить у такій послідовності. Спочатку вчитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта – парти, хлопець – хлопці, лінія – лінії, море – моря.
Вчитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки – другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів – у множині.
Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один – багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини – закінчення (книга – книги, ліс – ліси). Визначаючи число іменників, учні повинні дотримуватися певної послідовності дій:
1) встановити, один чи більше предметів називає слово;
2) визначити закінчення іменників у множині [16, 18].
Це полегшує роботу вчителя над розширенням у дітей уявлення про число, зокрема в іменників, які мають форму множини, але називають один предмет, або, маючи форму однини, називають сукупність предметів.
Як варіанти організації спостереження за такими іменниками можна виконати будь-яку з вправ:
– вчитель демонструє малюнок із зображенням одних окулярів і кількох і просить назвати, що зображено на малюнках. В учнів руйнується стереотип визначення числа за принципом один – багато, не допомагає їм у даному випадку і закінчення. Діти неодмінно приходять до висновку про існування в мові іменників, які вживаються тільки у формі множини, незалежно від того, яку кількість предметів вони позначають;
– вчитель, пропонує учням записати подані слова у два стовпчики «Однина» і «Множина». Серед слів, якими оперуватимуть діти, зустрінуться і слова типу ножиці, окуляри. Природно, що перед дітьми виникає ситуація: до якого стовпчика віднести ці іменники? Можна очікувати, що учні, враховуючи відомі їм критерії один – багато і закінчення, віднесуть ці іменники до множини. Класовод пропонує школярам утворити від цих іменників форми однини. Коли діти переконаються в неможливості такої операції, він приводить їх до висновку, що деякі іменники мають тільки форму множини, хоч і позначають один предмет.
Аналогічно вчитель знайомить учнів і з тими іменниками, що мають тільки форму однини. Збірні іменники типу каміння, коріння, дітвора в уявленні молодших школярів можуть асоціюватися з множиною. Тому слід дати дітям допоміжний орієнтир для множини – слова мої, вони. Користуючись цим орієнтиром, учні прийдуть до висновку, що слово коріння має форму однини – коріння (воно, моє), а слово корені (вони, мої) є формою множини від корінь (він, мій) [17].
Граматичне поняття роду іменників формується в 3 класі переважно на основі використання пояснювально-ілюстративного методу. Опрацьовуючи тему «Рід іменників», учитель має показати дітям, що:
· іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього;
· для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх в однині;
· рід деяких іменників слід запам'ятати (собака – ч. р.) [27, 159].
У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенників – він, вона, воно чи присвійних – мій, моя, моє. Це має повідомити вчитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду.
Важливо під час формування поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. З цією метою вчитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому, наприклад, реченні: До годівниці прилітають горобці і синиці.
Учні переконуються, що відомий їм прийом визначення роду (підстановка слів він, вона, воно) до слів горобці і синиці не допомагає. Тоді вчитель пропонує інший варіант речення: До годівниці прилетіли горобець і синиця. Так учні повинні дійти висновку, що визначити рід іменника можна тільки за формою однини.
Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка – здатність виражати за допомогою закінчення та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв'язки між словами.
Внаслідок вивчення відмінювання іменників учні повинні усвідомити: