Теоретичне значення дослідження полягає у розробці в курсі початкової мовної освіти методики формування граматичних категорій роду, числа і відмінка іменника як засобу формування й удосконалення мовно-мовленнєвих умінь молодших школярів.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що їх можна використовувати у процесі вивчення початкового курсу української мови, у розробці спецкурсів і спецсемінарів із проблем методики опрацювання граматичного матеріалу в початкових класах, у процесі фахової підготовки і післядипломної освіти вчителів початкових класів, у створенні методичних посібників для вчителів початкових класів.
Структура і обсяг дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Обсяг дипломної роботи – 105 сторінок. Список використаних джерел містить 68 найменувань.
1. Теоретичні передумови вивчення граматичних понять іменника
1.1 Категорія роду іменників
Однією з граматичних категорій іменника є його рід. Уперше цей термін був використаний Т. Глинським у неопублікованій граматиці (1845). А в 1849 році поняття «рід» вжив Я. Головацький у своїй граматиці.
Існують різні теорії щодо поділу іменників на роди [56, 136–138]. Значного поширення набула біологічна теорія, згідно з якою значення роду пов'язувалося з уявленням про біологічні (статеві) ознаки предметів: іменники, що називають осіб чоловічої статі, є іменниками чоловічого роду; іменники, що називають осіб жіночої статі, є іменниками жіночого роду; іменники середнього роду називають недорослі істоти, статеві ознаки яких чітко не виявлені. Усі назви неістот, на думку прихильників цієї теорії, оформляються за родами внаслідок уособлення. Біологічна теорія не знайшла широкого використання в лінгвістичній науці.
Висувалася ще соціально-економічна теорія, за якою поділ іменників на роди пов'язувався з їх активно-пасивною роллю та значущістю для процесу виробництва. Так, до чоловічого роду належали іменники, які пов'язувалися з усвідомленням активності предмета і прирівнювалися до сили здобувача-чоловіка; до жіночого роду належали іменники менш важливі з точки зору їх активності; а до середнього роду – найменш значущі іменники. Але й ця теорія не прижилася.
Найбільш поширеним є поділ іменників на роди на суто граматичній основі [61, 57].
Граматичний рід як одна з найістотніших ознак іменника становить собою багатоаспектну категорію, тому його функціонування вчені пояснюють по-різному. Одні вважають, що він не визначається змістом слова, і намагаються відшукати пояснення генезису граматичного роду у внутрішньомовних законах, вбачаючи імовірний напрямок вирішення цієї проблеми у встановленні причин початкового узгодження в роді [56]. Інші лінгвісти стверджують, що граматичний рід є безпосереднім відображенням змісту предметів, їх біологічної статі [68].
Одначе поєднання цих взаємовиключних поглядів під знаком категоріальної взаємодії багатьох аспектів проблеми видається нам продуктивним напрямом досліджень.
Іменники розподіляються за граматичними родами за двома категоріальними ознаками:
а) на основі семантичних ознак з урахуванням картини світу носіїв мови;
б) на підставі семантичних і формальних факторів [56, 139].
Правила ці можуть бути простими або ускладненими. У кожній добре дослідженій мові рід класифікується за допомогою такої інформації, принаймні у більшості випадків. Найважливішою класифікуючою підставою роду є відношення категорії роду до категорії істот/неістот [3, 67]. У формах чоловічого, жіночого і середнього родів переплітаються семантично мотивовані і семантично немотивовані ознаки. Назви істот (осіб) лексично мотивовані. Вони протиставлені іншим формам роду як асемантичним.
М.Т. Доленко, І.І. Дацюк, А.Г. Кващук [26] класифікують їх як семантичні (лексичні) та асемантичні категорії роду. У назвах істот (людей і тварин) граматична родова характеристика спрямована на статеву і вікову диференціацію:
статева: батько – мати, син – дочка, хлопець – дівчина, голуб – голубка, півень – курка;
вікова: хлопець – хлопча, хлопчатко, хлопченя; дівчина – дівча, дівчатко; курча – курченя, курчатко.
У певному розумінні всі системи родового розподілу семантичні, оскільки всі родові системи мають семантичне ядро. Одначе мовознавці розуміють семантичну систему розподілу в більш вузькому значенні: семантика іменника визначає його рід, і відповідно на основі роду іменника можна діагностувати його значення [19]. Ця система дуже проста: якщо ми знаємо, що даний іменник позначає жінку, з цього виходить, що він є іменник жіночого роду, і, навпаки, іменник жіночого роду повинен позначати істоту жіночої статі. Те саме стосується і форм чоловічого роду.
Семантичні основи родової класифікації нечіткі, розмиті. Лише в частині іменників можна побачити відбиття реальних статевих розрізнень. Відсутність чітких формальних показників роду в іменників призвело до утворення проміжних класів слів, які ще в античних граматиках називали спільними. Спільні та обопільні іменники розрізняються не тільки семантично, але й видами синтаксичного узгодження:
спільнородові: сирота (він такий, вона така) – подвійне узгодження;
обопільнородові: собака (вона і він) – одна узгоджувальна модель.
Останні – це імена формально одного роду, але приєднувані до осіб (істот) двох статей [37, 42].
Розрізнення граматичних родових іменникових форм за статтю відсутнє в більшості фаунономенів: крокодил, леопард, карась, лящ, короп, жайворонок, ластівка, синиця, оса, муха.
Людина як носій мови у своїй практичній діяльності не потребувала розрізняти стать таких істот, і, таким чином, лексична номінація не відбила статевого розрізнення, в той час як потреба такої диференціації негайно вводила в номінативний процес деривативні засоби:
бусол – буслиха (про лелек).
Найбільшою здатністю обопільної родової маніфестації володіють іменники чоловічого роду. «Іменем чоловічого роду позначається самий рід взагалі (порода), тобто загальне логічне значення особи» – пише А.П. Медушевський [42, 137].
Що стосується категорії роду в українській морфології, то в її структурі, очевидно, немає підстав обмежувати родоманіфестацію позначенням статі [46]. По-перше, назви неістот семантично не пов’язані з біологічною статтю, а тому не можна пояснити, чому іменник горб чоловічого роду, гора – жіночого, а плато – середнього. По-друге, багато іменників-назв істот самі по собі не містять вказівки на статеві відмінності: вони одночасно позначають чоловічу і жіночу стать: кріт, акула – і при потребі включаються спеціальні деривативні засоби статевої диференціації: кротиха. По-третє, кваліфікаційні іменники чоловічого роду можуть використовуватися для позначення як чоловіків, так і жінок: декан. По-четверте, якби взаємодія з номінативною категорією статі була визначальною у визначенні граматичного роду іменника, то в мовленні не могли б функціонувати словосполучення і речення типу «Мій Надюсик дуже маленький».
Отже, як стверджує А.В. Романів [56], категорія роду іменників, з одного боку, не пов’язана з реальним значенням слова: її семантика може збігатися з ізоморфністю біологічної статі, а може виступати формальним критерієм розрізнення слів у моделі узгодження за родом; з другого боку – значення слова безвідносно до статі іноді стає визначальним у родовій диференціації. Останнє особливо помітно серед деяких груп запозичень слів, у яких формальний показник роду неоднозначний, пор.: сизаль – чол. роду і жирандоль – жін. роду.
Граматична категорія роду є однією з основних морфологічних ознак іменника. В українській мові всі іменники, що вживаються в однині, мають постійне значення роду: чоловічого, жіночого, середнього.
Категорія роду іменників є синтаксично незалежною, на відміну від категорії роду прикметників, числівників, займенників, дієприкметників та дієслів, з якими іменники входять в синтаксичні зв'язки. Граматична категорія роду як самостійна властива лише іменникам.
Граматичний рід виник на основі первісних категорій живих і неживих істот ще на загальноєвропейському ґрунті [64]. З категорії живих істот виділилися два роди – чоловічий та жіночий, що стосувалися відповідних статей живих діячів, а потім поширилися на інші назви.
Належність іменників до того чи іншого роду визначається їх морфологічними ознаками:
– за формами називного та деяких непрямих відмінків у однині;
– за типами суфіксального словотворення;
– за синтаксичним зв'язком з іншими словами в реченні;
– за семантикою [65, 30–31].
У більшості випадків на рід іменника вказує не одна з названих ознак, а декілька.
Так, наприклад, виразником жіночого роду іменника ворона у словосполученні біла ворона є:
– флексія знахідного відмінка – у,
– синтаксичний зв'язок з прикметником біла,
– семантика – позначення живої істоти жіночого роду.
Але особливої флексії для вираження роду немає, одна і та ж флексія синкретично поєднує в собі значення роду, числа й відмінка [68, 326].
Інколи відмінкові форми різних родів збігаються, тому в окремих випадках виразником приналежності іменника до певного роду є лише синтаксичний зв'язок з іншими словами в реченні (контекст), семантика. Порівняймо: Михайло, Михайла, Михайлом і озеро, озера, озером.
В даному випадку рід можна визначити лише за допомогою контексту або за семантикою: Михайло прийшов додому, не впіймавши ані лусочки – озеро аж кипіло хвилями на вітрі.