Найбільш ефективному вихованню емоційно - чуттєвої сфери ; сприяють педагогічні впливи на школярів у вигляді конкретно поставлених питань на уроках читання.
На перших уроках правомірно пропонувати питання, які спрямовані на перелік побаченого або почутого для того, щоб підготувати дітей до розуміння змісту твору, засобів художньої виразності в передачі емоційного стану. Наприклад, розглядаючи картину П.І.Левченка «Пейзаж з річкою», можна запропонувати дітям такі питання:
— Що зображено на картині?
— Як ви вважаєте, що головне в ній ?
— Як це намалював художник?
— Що в картині найбільш яскраве, красиве, відразу сприймається поглядом?
— Які почуття до природи передає художник цією картиною?
— Як ви здогадались, що саме ці почуття відображені в картині?
— Які почуття винили у вас, що ви згадуєте, розглядаючи картину?
Під час пояснення чи закріплення нового матеріалу потрібно використовувати репродукції картин, малюнки, ілюстрації.
Процеси, що відбуваються у навколишньому середовищі, впливають на характер естетичних переживань: радості, спокійного захоплення чи своєрідної тривоги, залежно від характеру явищ реального світу у нас з'являється бажання щось змінити, удосконалити, виникає прагнення до творчої діяльності.
"На відміну від емоцій, почуття властиві лише людині, бо вони по в'язані з вторинними, духовними її потребами, виникли в процесі історичного розвитку людства. Зумовлені суспільним буттям людини, вони змінюються залежно від зміни суспільних умов життя. При всій багатогранності індивідуальних відтінків почуття за своєю природою завжди суспільні і історичні." [30]
У житті людини почуття нерозривно зв'язані з пізнавальними процесами. Вони надзвичайно важливі в розумовій діяльності. В.Г. Бєлінський, підкреслюючи це, писав, що розум і почуття — дві сили, які не можуть існувати одна без другої. [36]
Багато людських почуттів не можуть існувати поза інтелектуальною діяльністю людини. Для їх виникнення потрібна аналітична робота думки для оцінки ситуації. Без цієї оцінки почуття не виникають. Але поряд з тим наявність стійких, глибоких почуттів — необхідна передумова активної розумової діяльності.
Підкреслюючи важливість почуттів у пізнавальній діяльності людей, В.О. Сухомлинський писав: «Без людських емоцій ніколи не було, немає і бути не може людського пошуку істини». [70]
Почуття, які людина переживає в своїй пізнавальній діяльності належать до вищих почуттів. Це інтелектуальні почуття. До вищих почуттів належать також моральні і естетичні почуття. Ці почуття властиві лише людині, вони породжені її суспільним життям, працею. Велику роль в їх виникненні і збагаченні відіграє мова. [41] Ці почуття тісно зв'язані з сприйманням і усвідомленням людиною різноманітних явищ соціального життя і культури. У своєму розвитку вони підпорядковані певним закономірностям, мають загальні властивості. Але складність об'єкта, який породжує ці почуття, і особливості, багатство духовного світу особистості, в і якої вони виникають, визначають специфічність тих або інших почуттів.
Мистецтво є найбільш повним і концентрованим виразом прекрасного в житті. [23]
"Художнє пізнання дійсності поряд з науковим є важливим засобом відображення і пояснення дійсності, могутнім знаряддям суспільно-естетичного виховання дітей".[34] Художнє відображення життя в творах мистецтва відбувається за певними законами, що відбиваються в кожному виді мистецтва. Специфічність відображення дійсності кожним видом мистецтва позначається і на особливості їх естетичного сприймання.[20]
Розглянемо урок, на якому вчителька прагнула підвести дітей до повноцінного, естетичного сприймання вірша М. Вороного «Сніжинки»(дод. 1).
На початку уроку учні пригадали вірш Якуба Коласа «Зима», читали його напам'ять.
Вчитель. А тепер подивіться у вікно. Учні. Ой, сніг іде.
Вчитель. Підійдіть ближче. Подивіться, як падають сніжинки. Учні. Ой, все біле-біле. Вся земля біла! Сніжинки кружляють і падають! Сніжинки кружляють, танцюють!
Вчитель читає вірш «Сніжинки».
Окремі міркування дітей вголос: «Який гарний вірш», «Автор ніби спостерігав за сніжинками разом з нами».
Вчитель. Хочете сказати, що поет ніби зараз спостерігає за сніжинками? То він написав вірш так, що ми бачимо те, що й він бачив.
Учні сідають за парти. Вчитель ще раз читає виразно вірш. За читанням йде невелика пауза. І одна рука, друга, третя... Діти хочуть висловитись.
Учні. Цей вірш гарний, ясний... У ньому все прозоре, як сніжинка. Його буде легко вивчити.
Вчитель. Добре! Підготуйтеся прочитати його самостійно. Подумайте, що треба передати під час читання того чи іншого рядка.
Читає один учень, потім інший, передають під час читання захоплення красою сніжинок.
Вчитель. Хто з вас, діти, хотів би сказати, як поет зобразив сніжинки?
Учні. Поет показує сніжинки ніжними, маленькими. Вони летять до землі і нічого не бояться — «хмарою носилися». Поет називає їх «дітоньки малі», що хочуть спати з тяжкої дороги.
Вчитель. Хто з вас міг би пояснити вислів «вродились ми з води»?
Учні. Це краплинки дощу на морозі перетворилися на кришталики, це замерзла по - особливому вода, природа їх так витворила. Вчитель. Що можете сказати про красу сніжинок ?
Учні. Поет бачив, спостерігав, як падають сніжинки, вони різні за формою, розмірами; поет спостережливий, любить природу, йому здавалося, що сніжинки танцюють; поет описує їх красивими словами: «пушиночки», «білесенькі сніжиночки».
Вчитель. Під словом «пушиночки» що можна уявити? Куди поспішають сніжинки?
Учні. «Пушиночки» — дуже маленькі, ніжні, м'які, а поспішають вони до "своєї матері - землі", бо хочуть «спатоньки, мов дітоньки малі». Мама їх пригорне, заспокоїть, поспівчуває, а вони її вкриють своїм пухом - снігом, не дадуть заморозити людей, дерева, птахів.
Вчитель. З чого видно, що поет любить рідну землю?
Учні. Називає її матусею: жаліє, що вона замерзне без «кожуха зимою злючою»; поет захоплюється красою її навесні, коли вона прибереться «зеленню пахучою».
Вчитель пропонує ще раз прочитати рядки вірша, де розкриваються почуття поета, постаратися передати їх голосом, темпом читання.
Вчитель створює на уроці доброзичливу атмосферу, після першого читання вірша не поспішає ставити запитання на відтворення змісту, допускає паузи, дає простір думкам і почуттям дітей, що викликає у них потребу висловити своє ставлення до твору, дати йому оцінку.
Такий підхід, на мою думку, забезпечує високий рівень сприймання художнього твору в єдності форми і змісту («Який гарний вірш!»; «Він легкий»; «Прозорий»). Звичайно, що в перших висловлюваннях дітей не розкриваються всі особливості твору. Вони зуміли основне —- безпосередньо висловили своє захоплення і здивованість легкістю і чарівністю вірша. Вчитель продумано ставить наступні запитання, щоб не зруйнувати, не приглушити почуття учнів аналізом твору. Він не запитав, які були сніжинки, щоб не примусити дітей перелічувати риси описуваного предмета, а надає право власного вибору. «Хто хотів би сказати, як поет зобразив сніжинки?» Це питання потребує не перечислення епітетів, а розуміння краси зображення, ставлення поета до неї, його думок і почуттів, пов'язаних з образом. Такий підхід спрямовує думку учнів на розкриття емоційно-художнього змісту твору, а вчитель ще й підсилює її конкретними запитаннями: «Що допомогло поету розкрити красу сніжинок? Що можуть учні сказати про самого поета?» Деякі учні дають лише зовнішню, поверхову характеристику:
«Він спостережливий», «Він любить природу». Вчитель не заперечує, але й не спиняється на цьому, спонукаючи дітей до наближеного розуміння поета як творця поезії, як художника.
Інші учні вже глибше бачать ставлення автора: «Він радіє, милується сніжинками, пише із захопленням, ніжністю, зачарований ними». Це вже не просто перелічення рис поета, а тонке сприймання емоційно – художнього змісту твору.
Щоб поглибити сприймання твору як мистецтва слова, вчитель робить ще один крок — пропонує порівняти два твори різних жанрів про сніжинки. Учні відповідають, що в оповіданні сніжинка тане, а у вірші — ні, «один твір радісний, інший — сумний». Вчитель не спиняється на тих відповідях і домагається уточнення форми вірша: («рядки у вірші короткі, легше читати», «хочеться співати, коли читаєш вірш», «настрій піднесений», в оповіданні «сумно за сніжинку», «шкода, що розтанула»). Ці учні здатні висловити свої почуття в нестандартних словах, що свідчить про високий рівень сприймання художнього твору.
Таким чином, методи роботи і завдання на уроці та додому — евристична бесіда, яка дає свободу самовираження; порівняння різних творів (авторів і жанрів); уміння підхопити думку дітей і вести їх за допомогою запитань до розуміння глибоких «шарів» твору; поєднання сприймання твору з власним досвідом, власними переживаннями дітей; створення емоційних пауз для глибокого естетичного співпереживання, а отже, сприймання вірша учнями.
Естетичне освоєння дійсності дітьми починається вже в дошкільному віці. Вони помічають елементи краси в тому, що їх оточує: милуються і сонячним світлом, і красою веселки, і квітами, і зеленню дерев, і дощовими краплями. Але це захоплення елементарне, як елементарне і вираження такого почуття. [43]
До цього часу в літературі існують різні думки щодо питання про виникнення і засоби виховання естетичних почуттів. Це пояснюється неоднаковим розумінням самої їх природи. [41]
"Естетичні почуття — це почуття, що виникають у процесі художнього пізнання дійсності." [51]