Поступово учні усвідомлюють, що кожна розповідь може бути менш чи більш докладною. У першому випадку на питання відповідає одне речення, у другому - кілька речень, які становлять смислову цілісність і оформлюються на письмі окремим абзацом. Найкращий спосіб для роз’яснення цього – написання колективного твору за даними запитаннями. Так, за планом питальних речень можна написати такі два варіанти твору.
1.Де було гніздо ластівки?
Над вікном будинку було ластів’яче гніздо.
Над вікном будинку ластівки виліпили гніздо. Незабаром у ньому з’явились пташенята.
2.Що сталося з пташенятами?
Одного разу з гнізда випало пташеня.
Одного разу трапилось нещастя. Одне пташеня випало з гнізда. Воно безпорадно лежало на землі і жалібно пищало.
3. Що зробив Петрик?
Петрик підняв його і поклав у гніздо.
Петрик пожалів пташеня. Він підняв його і відігрів. А потім приставив драбинку, підліз до гнізда і поклав туди пташеня.
4.Як поводились ластівки?
Ластівки кружляли навколо і радісно щебетали.
Навколо кружляли дві ластівки і радісно щебетали. Петрикові здалось що пташки йому дякують.
Якщо у першому варіанті твору всі речення записуються підряд, як суцільний текст, то у другому кожну групу речень, що висвітлюють один із пунктів плану, треба записувати як окремий абзац.
Така робота дає змогу зрозуміти, що виділення абзаців зумовлене поступовим розкриттям змісту твору, що між реченнями кожного абзацу мусить бути тісний змістовний зв’язок. Це враховується при плануванні змісту і послідовності його викладу.
Сприятливою нагодою для роз'яснення ролі абзаців у тексті є складання розповідей за серією малюнків. При цьому можна спочатку ставити запитання до кожного малюнка або, обходячись без них, зразу почати розповідь, розкриваючи зміст кожного малюнка в окремому абзаці.
Таким чином, усвідомлення суті абзацу органічно поєднується з роботою над складанням плану та його реалізацією.
І аналіз готових текстів, і робота над власним творами дозволяють дітям зробити висновок, що кожен розповідний текст складається з трьох частин. У першій з них, як правило, вказується, де і коли відбувається дія, у другій розповідається про хід подій, а третя є підсумковою. Так, у темі "На екскурсії " до першої частини віднесемо відповіді на запитання, хто і куди ходив на екскурсію, до третьої частини - розповідь про враження від екскурсії. Ці дві частини тексту бувають дуже короткими. У другій частині буде говоритись про все, що бачили діти під час екскурсії. Ця частина головна. І тому вона не може бути короткою - адже розповідь повинна бути докладною, охоплювати різні питання.
Готуючи дітей до написання тренувального твору чи переказу, доцільно провести колективну підготовчу роботу, у ході якої розкрити зміст, звернути увагу на бажаний обсяг кожної з трьох частин тексту.
Уже при складанні розповідей слід постійно звертати увагу на ті чи інші мовні закономірності зв’язного тексту, поступово розширюючи обсяг спостережень. Якщо у пунктах плану можливе повторення слова, що називає об’єкт: Де живе білка? Які у білки голівка, вушка, хвіст? Що білка їсть? Корисна чи шкідлива білка? Але у відповідях на ці запитання, які в сукупності повинні становити текст, багаторазово повторювати одне слово не можна.
Про цю особливість зв’язних висловлювань не можна не згадати і при відтворенні деформованого тексту, яке теж часто практикується у початкових класах. Як правило всі речення деформованого тексту беруться з одного абзацу. Отже, і відтворити треба абзац, враховуючи смислові і мовні зв’язки між реченнями.
У роботі з деформованим текстом легко організувати і спостереження над розташуванням слів у межах того чи іншого речення. Наприклад:
1.Він був зроблений з газет. 2. Сашко приніс до школи звичайний зошит. 3. Мама дала Сашкові його. 4. На таких щитах діти писали в роки війни.
Відтворюючи деформований уривок з журнального тексту, доведеться не тільки по-іншому розташувати речення (2-1-3-4), але у третьому реченні змінити порядок слів: Його дала Сашкові мама. Адже тут найголовніше - вказати, звідки цей зошит, щоб згодом повідомити, що на таких зошитах діти писали в роки війни.
Увага до закономірностей побудови тексту сприятиме розвиткові мислення школярів, удосконаленню їх усних і письмових висловлювань, допоможе у опрацюванні навчального матеріалу з усіх предметів.
У початкових класах школярі вчаться будувати твори різних композиційних форм: розповіді, міркування, описи наукового й художнього стилів, ознайомляться також з окремими зразками ділових текстів. Кожен із трьох названих типів тексту має свої особливості у відборі і використанні матеріалу, в побудові тексту, в відборі мовних засобів. В ході підготовки до твору враховуються ці особливості опису, розповіді і міркування.
В розповіді говориться про які-небудь події. В таких текстах є сюжет і вони близькі до оповідання як літературно-художнього жанру. У тексті - розповіді, як правило, діють персонажі, може бути переданий діалог між ними; тут головна увага приділяється фактам, подіям.
В описі немає сюжету і, як правило, нема персонажів і у ньому змальовуються картини природи, окремі предмети і явища.
Міркування включає опис причин явищ, подій і розкриває взаємозв’язок з наслідками.
Плануючи розвиток зв’язного мовлення, вчитель передбачає вправи різних типів і організовує навчання описам, розповідям і міркуванням.
Уміння вдосконалювати написане - одне із головних умінь, необхідних для побудови розгорнутих монологічних висловлювань.
Дбаючи про формування комунікативних умінь і навичок учнів, слід пам’ятати про необхідність ретельного виправлення помилок та про систематичну роботу щодо запобігання їм. На уроках мови для цього регулярно і цілеспрямовано виконують тренувальні вправи на редагування школярами як власних творчих робіт, так і текстів, дібраних спеціально вчителем.
У сучасній методиці вправи на редагування вважаються одним важливих засобів формування в дітей правильного усного та писемного мовлення(Д.М. Кравчук, В.Я. Мельничайко, М.І Пентилюк та ін.). На думку вчених таким чином у школярів розвивається чуття "мови", критичне ставлення до побудови зв’язних висловлювань, уміння усувати допущені недоліки та помилки, загалом підвищується стилістична грамотність.
Помітну роль відіграють вправи на редагування у ході засвоєння дітьми знань про текст та при відпрацюванні умінь будувати власні стилістично диференційовані зв’язні висловлювання, на що спрямовує нині діюча шкільна програма.
Для редагування слід добирати тексти в яких є такі недоліки:
· наявність елементів, що не відповідають загальному змісту; непослідовне розташування речень та частин тексту;
· невстановлені межі речень; брак смислового зв’язку між частинами тексту;
· незавершеність висловлювання;
· пропуски абзаців;
· невиправдані повторення слів або словосполучень;
· використані мовні засоби, що не відповідають меті висловлювання стилістична неоднорідність).
Розвиваючи в учнів уміння співвідносити зміст і форму свого висловлювання з мовленнєвою ситуацією, вправи з редагування дисциплінують мислення, загострюють чуття мови, привчають гнучко користуватися нею, вибираючи із декількох мовленнєвих варіантів один, найбільш вдалий до цієї ситуації, тобто сприяють піднесенню мовленнєвої культури школярів.
Зміст роботи з редагування безпосередньо залежить від понять про лінгвістику тексту, мовленнєвих умінь та навичок, якими володіють учні. Так, щоб учень зміг свідомо здійснювати самоконтроль і покращувати написане, йому необхідні знання про те, як співвідноситься заголовок з темою і основною думкою висловлювання, як зв’язуються речення в тексті, що значить зачин і кінцівка, які є типи і стилі текстів тощо. Ці знання учні здобувають при ознайомленні з відповідними розділами програми з української мови, творамирізних типів і стилів. Тому під час організаціїредагування в молодших класах учителю необхідно дотримуватися таких умов:
1. Оскільки редагування завжди передбачає розвиток, удосконалення і закріплення тих мовленнєвих умінь, які учні отримують під час вивчення розділу "Текст", вправи з цією метою мають бути зорієнтовані на програмові вимоги до вказаного розділу в кожному класі.
2. Щоб редагування було цілеспрямованим, посильним для молодших школярів, і щоб після внесених поправок вийшло цілком задовільне висловлювання, для цієї роботи необхідно пропонувати текст з обмеженою кількістю хиб (1-2).
3. Робота, спрямована на удосконалення уміння редагувати, має проводитись спочатку колективно, в групах, у парах, а потім індивідуально.
4. У зв’язку з тим, що на етапі удосконалення тексту детальна аналітична діяльність наближує мовленнєву практику до природної мовленнєвої діяльності, значна частина завдань повинна бути ситуативна, містити опис тих конкретних ситуацій, стосовно яких пропонується створити висловлювання.
У процесі редагування велике значення має те, наскільки в учнів сформоване уміння слухати текст, рецензувати його, тому бажано частіше проводити слухання і обговорення усних висловлювань учнів.
Вправи з редагування ефективні лише тоді, коли вони проводяться систематично і спрямовані на опрацювання помилок різного плану, а саме: інформаційно-змістового, структурно-композиційного, стилістичного, мовного оформлення.
Текст, як відомо, розглядається з точки зору літературознавчої, стилістичної і лінгвістичної. Літературознавчий аналіз - це розгляд художнього твору як факту естетичної і суспільної думки, стилістичний - як визначення індивідуально-авторських засобів художнього письма, лінгвістичний - як практика використання повних явищ. Лінгвістичний аналіз - основа для літературознавчого і стилістичного вивчення. Вчитель звертає увагу на лексичну і фразеологічну спрямованість тексту, пояснює значення незрозумілих, незнайомих учням слів, окремі граматичні особливості. Стилістичний розбір дає змогу побачити, як саме автор використовує лінгвістичні засоби для вираження змісту.