а) підготовка учнів до сприймання твору;
б) перше читання твору;
в) бесіда після першого читання твору з метою перевірки враження і усвідомлення змісту прочитаного;
г) повторне читання для поглибленого осмислення тексту і читання за частинами;
ґ) аналіз зображувальних засобів з виявленням мотивів поведінки героїв і оцінкою їх дій;
д) складання плану прочитаного;
е) переказування прочитаного;
є) узагальнююча (підсумкова) бесіда, що ставить за мету - закріпити розуміння теми, ідеї твору, його значення в пізнаванні оточуючої дійсності.
Види дій добираються залежно від класу, особливостей тексту і мети уроку. Це означає, що не обов’язково на кожному уроці запроваджувати весь обсяг робіт. Методика не визнає стабільності у послідовному розміщенні їх протягом уроку. Незмінними залишаються лише дві дидактичні вимоги.
Перша: пояснення нового матеріалу повинно йти: а) від цілісного сприймання тексту, б) через осмислення його, в) до формулювання свого ставлення до описуваного.
Ці три етапи уроку читання, як вже було сказано, вводять у своєрідну формулу:
первинний синтез (ознайомлення учнів із змістом твору);
аналіз (встановлення причинно-наслідкових зв’язків у розвитку сюжету твору, аналіз його художніх засобів);
вторинний синтез (узагальнення, оцінка твору, визначення його ідейного змісту).
Друга: застосовуючи різноманітні види робіт, добирати найбільш результативні для досягнення мети уроку.
Надзвичайно важливе значення для усвідомленого сприйняття твору має проведення підготовчої роботи. Діти не зрозуміють змісту твору, якщо їм не відомі історичні обставини, в яких відбувалися описувані події. Зміст твору не дійде до свідомості учнів і через нерозуміння слів, що трапляються в ході опису відповідних подій. Це можуть бути історизми, архаїзми, наукові терміни, рідковживані фразеологічні звороти. Усе це змушує включити до плану уроку підготовку дітей до сприймання відповідного тексту.
Однак потреба підготовчої роботи перед читанням твору викликається не тільки переліченими практичними вимогами - підготувати їх до розуміння описуваного. У її проведенні вчитель виходить з необхідності відповідно налаштувати учнів на слухання - зацікавити зображуваним, створити ґрунт для емоційного сприймання подій.
Щоб готувати учнів до усвідомлення тексту, можна застосовувати різні види роботи, в тому числі розповідь учителя, вільне висловлювання учнів з приводу розглядуваної теми на основі власного досвіду, спогади про побачене в музеї, під час екскурсії в ліс, лінгвістичні ігри.
Розповідь учителя необхідна тоді, коли у дітей немає знань, які б дозволили їм зрозуміти прочитане. Найчастіше учительське слово потрібне, якщо оповідь у творі пов’язана з історичними подіями.
Щодо бесіди, то її інколи доцільно поєднувати з розповіддю.
Вільне висловлювання учнів доречно застосовувати, коли предмети чи явища, про які йдеться, відомі дітям. Як відомо, діти запам’ятовують те, що викликає у них сильні емоції. Їх треба певною мірою програмувати.
У підготовці до читання словникова робота здійснюється лише в одній формі - поясненні нових для дітей слів.
Мета лінгвістичних ігор - зацікавити дітей образністю мови, підготувати їх до емоційного сприймання тексту. Лінгвістична гра застосовується лише при підготовці до читання художніх творів, зокрема віршів.
Виходячи із завдань словникової роботи, можна запропонувати учням такі вправи:
Прочитайте колонки слів, знайдіть пари слів, близьких за значенням.
Прочитайте слово. Як можна сказати по-іншому?
Прочитайте словосполучення. Утворіть із його слів нове слово.
Прочитайте слова. Чи є серед них слова з різною кількістю звуків.
Замініть вислови словами з тексту.
Серед словосполучень знайдіть ті, що вжиті в переносному значенні.
Прочитайте слова, які звучать ласкаво, сумно, тривожно тощо.
Читання деформованих слів, словосполучень, речень, текстів та їх відновлення.
Під час опрацювання тексту слід навчати дітей ділити його на логічно завершені частини. Учні працюють окремо над кожною частиною, знаходять головне, ставлять запитання за змістом, складають діалоги, плани тощо.
З метою вдосконалення свідомого читання на уроках доцільно використовувати тести, в яких необхідно вибрати правильну відповідь або коротко відповісти ("так" чи "ні"), а також кольорові тести (робота з фарбами, кольоровими олівцями).
На етапі самостійної роботи з текстом можна широко використовувати алгоритми.
Вправи на прогнозування, здогадку, уявлення передбачають висловлювання учнями припущень щодо розгортання подій, процесів, наслідків, почуттів в уявних ситуаціях. Доцільно запропонувати учням змінити частину тексту, придумати свою кінцівку.
Правильне читання формується завдяки використанню таких прийомів:
Застосування техніки "Вчись читати правильно" (наприклад, очі рухаються по рядку, не повторюючи двічі слово, якщо зрозумів його, і будь уважним до кожного слова, намагайся зрозуміти те, що читаєш, читай щоденно мовчки і вголос).
Вправи на чіткість вимови і відпрацювання вимови приголосних на матеріалі скоромовок, чистомовок.
Використання вправ, що активізують увагу до слова або його частини:
читання за відведений проміжок часу;
читання сполучень іменника з прикметником, іменника з дієсловом, дієслова з прислівником;
читання лексики із тексту у деформованому вигляді на дошці, на картках, таблицях.
Як показано шкільною практикою і спеціальними дослідженнями, учні найбільше роблять помилок у вимові тих слів, значення яких вони не розуміють.
З метою попередження помилок та удосконалення якостей правильного читання доцільно використовувати такі вправи:
попередня лексико-орфоепічна підготовка;
читання з дотриманням орфоепічних норм;
складання партитури читання;
лексико-семантична робота;
складовий та морфемний аналіз слів;
читання мовчки перед читанням вголос;
заучування напам’ять віршів, уривків з прозових творів, лічилок, загадок;
читання під керівництвом вчителя прислів’їв;
добір рим до відповідних слів із контрольним звуком;
записування учнями слів на дошці;
визначення самими учнями важких для вимови слів.
Завдяки систематичності даних вправ та щоденному читанню дітей вголос та мовчки, дана якість формується ефективно. Але якщо діти мають анатомо-фізіологічні вади не слід домагатися від них правильного читання, відповідно до літературних норм.
Виправляти помилки учнів потрібно методично правильно, враховуючи їх характер (наприклад, помилку в закінченнях слів вчитель може виправити, не перериваючи читання учні; помилку, яка зумовила неправильний зміст речення, вчитель виправляє, використовуючи повторне читання, запитанням до змісту прочитаного, відповідаючи на яке учень більш уважно повторно прочитає відповідне речення).
набуття навичок не приглушувати кінцевих дзвінких і умінь вимовляти буквосполучення - ться як [ц’ц’а]. У пригоді можуть стати літературні ігри, зокрема у доборі рими.
Важливо виробити систему, яка б попереджала будь-які порушення правильності читання. Практикуються також форми підготовчої роботи:
а) проведення бесід за малюнками, картинами;
б) розповіді і пояснення вчителя про події, пов’язані з темою твору.
Для виховання правильного читання потрібні вправи на розвиток чіткості вимови.
Швидке читання не самоціль у навчанні читанню, але воно сприймається як істотна риса культури читання. Врешті-решт навчитись читати швидко прагне кожна освічена людина.
Дана якість формується, розвивається та удосконалюється завдяки тренувальним вправам:
поділ рядка на 3-4 відрізки;
додавання до відрізків 2-4 слів;
орієнтування на кожне третє слово у рядку;
охоплення рядка одним поглядом;
читання по вертикалі;
раціональне читання;
розширення поля читання за трьома напрямками: по горизонталі, по вертикалі та периферійно.
Досягти нормального темпу читання можна щоденною практикою, систематичною роботою. Для цього важливо зацікавити учнів читанням, викликати в них бажання і потребу читати.
Важливу роль у навчанні швидкому читанню відіграє зразок вчителя. Темп його читання - взірець, до досягнення якого мають готувати себе учні. Але нічого особливого, незвичайного в його читанні не може бути: темп читання повинен забезпечувати розуміння прочитаного.
Існують норми швидкості читання для кожного класу. Вони представлені в "Пояснювальній записці" до програми з української мови. Швидкість читання визначається кількістю прочитаних слів за 1 хвилину. Нормативні цифри визначають темп читання на кінець навчального року.
Виразне читання.
Навичка читання - це основа, яка дозволить нарощувати духовний та інтелектуальний потенціал особистості, її формуванню приділяється максимальна увага на уроках читання. Під час роботи з художнім твором навичка читання включається до складнішої читацької діяльності, спрямована на сприйняття, усвідомлення, відтворення тексту.
Щоб душа дитини відгукнулась на художній твір, задзвеніла чарівною музикою, треба, як зазначив В.О. Сухомлинський, "зуміти торкнутися її струн" [48].
Духовне відродження українського народу неможливо уявити без живодайного впливу художньої літератури на формування національної свідомості, бо саме література є одним з активних чинників суспільного виховання - совісті, моралі, загальнолюдських цінностей, інтелігентності.
Результати досліджень засвідчили, що лише частина дітей (38%) читають багато, вважають читання своїм улюбленим заняттям. Творами, що викликають особливу зацікавленість, залишаються казки (1-3 класи), оповідання (4 клас). Менше діти захоплюються поезією, низьким виявився інтерес до науково-пізнавальної літератури.