Зрозуміти твір – це не лише просто усвідомити, де, коли і за яких обставин відбулись певні події, які якості герої при цьому виявили, але і виявити ставлення письменника до зображеного героя, зрозуміти той чи інший факт чи явище, глибину змісту, який викладено у творі, побачити і зрозуміти засоби зображеного. А для оволодіння цим процесом залишається і відкритим той факт, що учні недостатньо навчені і привчені до самостійного опрацювання конкретного літературного твору. Важливо розглянути питання особистісного і індивідуального підходу до поставлених завдань перед дитиною. Читач входить у створений письменником світ образів, маючи певний особистісний підхід до засобу роботи з твором, залучаючи для цього свої сприймання, переживання і роздуми. Тому, працюючи з кожним художнім твором, учень прагне знайти найдосконаліший шлях оволодіння ним, для чого в певній мірі підключається весь рівень досвіду, в якому бере участь і відтворюється весь духовний, раціональний і емоційний світ людини з її особистісними та індивідуальними особливостями.
Працюючи з художньою літературою, учневі початкової школи необхідно навчитись логічно мислити, що забезпечуватиме правильне оволодіння книгою, як засобом розумового розвитку. Говорячи про особливості мислення дітей, Г.О.Люблінська вказує, що за своєю суттю воно практичне, але це зовсім не означає, що дитина не розуміє логіку відношень між явищами і об'єктами дійсності. Полемізуючи із такими психологами як К. Бюллер, В. Штерн, Ж. Піаже, Г.О.Люблінська вказує, що діти у практичному мисленні "... безпосередньо впливають на речі, розкривають їх властивості, виявляють ознаки і, головне, розкривають їм невідомі раніше зв'язки, які існують між речами і явищами, так і в середині кожного предмета і явища. Ці зв'язки із прихованих стають видимими. Відповідно і вся пізнавальна діяльність дитини, а з нею і набуті знання стають глибшими і усвідомленими"[2;8]. І далі вона акцентує, що такий шлях пізнання особливо ефективний у молодших класах під час вивчення нового, невідомого літературного твору, де можуть бути використані практичні дії як початковий шлях пізнання матеріалу, що пропонується дітям.
Таким чином, будучи за змістом наочно-образним і наочно-дійовим, мислення дітей опирається на практичні операції і в них реалізується.
Працюючи з незнайомим текстом, учень молодших класів застосовує розгорнуту розумову модель, характерну відповідному типу орієнтування в умовах і змісті запропонованої йому задачі. На вищому рівні такими орієнтирами стають суттєві для цього типу задач пізнавальні ознаки узагальненого характеру, виражені певною образністю і конкретністю художнього твору. Яскрава образність і конкретність дитячого мислення пояснюється найперше бідністю дитячого досвіду. За кожним словом дитина уявляє тільки той конкретний предмет, з яким коли-небудь зустрічалась (навіть, якщо це було сприйнято з ілюстрації), але не групу предметів, включених дорослими у ті узагальнені уявлення, якими вона оперує. Дитину потрібно вчити узагальнювати. Вона повинна використовувати наявні в її досвіді образи з усіма ознаками і рисами (загальними для всіх однорідних предметів та індивідуальними властивими даному конкретному предмету).
Логічне мислення, будучи вищою мірою інтелектуальної діяльності дитини проходить тривалий шлях розвитку. На ранніх етапах учень нагромаджує чуттєвий досвід і привчається розв'язувати самостійним практичним шляхом ряд конкретних завдань. Засвоюючи мовлення, він набуває можливості формувати завдання, необхідні для скорішого освоєння художнього тексту, ставити запитання, будувати докази своєї думки, розмірковувати і робити висновки. Дитина оволодіває поняттями і низкою розумових дій. Як свідчать дослідження (Б.П.Єсипова), логічне мислення (вміння роздумувати) має велике значення не тільки для засвоєння навчальної програми, а й для уміння застосовувати ці знання у розв'язанні стандартних, так і нестандартних запитань[18].
Хочеться відзначити у рамках розвитку логічного мислення особливу роль так званого "причиново-наслідкового" мислення. Саме за його допомогою встановлюються найбільш приховані зв'язки: між змістом прочитаного і його застосуванням на практиці, а також навпаки – між практикою і суттю твору.
Розкриваючи особливості такого мислення, Д.Б.Ельконін вказує: чим молодша дитина, тим її мислення тісніше пов'язане із конкретними діями, і тим самим далі стоїть від розуміння причин, які включають ту чи іншу зміну у змісті твору. На його думку мислення дітей у початковій школі характеризується такими особливостями:
1) спрямованістю на розв'язання конкретних завдань, які виникають під час діяльності;
2) наочними і конкретними ознаками подій та явищ;
3) наявністю в мисленні причинових зв'язків, значною мірою ще обмежених індивідуальним досвідом дитини;
4) виникненнями словесних роздумів, а не практичних дій;
У процесі шкільного навчання мислення учнів вдосконалюється і поглиблюється з кожним навчальним періодом. Головною рисою його стає спрямованість на оволодіння основ науки. Проте в самому процесі розвитку все ще дають себе знати "старі" прояви, яких діти не можуть позбутися одразу. Тобто, починаючи розумово розвиватися, підключаючи для цього весь свій досвід і практику, що здобувалась на основі самостійності і активності, учень вдосконалює навички логічного мислення, що забезпечують безперебійне оволодіння навчально-виховною програмою. Необхідно зазначити, що нині психологічне навчання як ніколи потребує розширення пошуків можливостей інтелекту школярів, де самостійна робота відіграє одну з провідних ролей.
Як було зазначено вище, одним із завдань, що стоять перед вчителем початкових класів, є проблема формування в учнів вмінню самостійно працювати з книжкою на уроках позакласного читання і дослідження, що проводились вчителями шкіл і методистами, доводять, що учні "володіють елементарними прийомами роботи з книжкою", або "не володіючи ніякими прийомами компенсують невміння працювати з книгою навантаженнями"[7].
Саме тому, розуміючи різницю між самостійною роботою з книгою і бездумним прочитуванням тексту, невмінням аналізувати зміст виникає потреба звернутись до методистів з рідної мови і бажання отримати аргументи у захист важливості обґрунтування усвідомленої роботи з будь-яким художнім твором. Вище сказане спонукало звернутись нам до даної проблеми дослідження.
На сьогоднішній час проблема самостійної роботи у процесі позакласного читання розкрита досить обмежено. У цьому напрямку працювали видатні педагоги, спеціалісти і психологи: Свєтловська Н.Н., доктор педагогічних наук, педагог розглядала цю проблему (вміння самостійно працювати з книгою) як спосіб пошуку у книжках відповідей на поставлені кимось або життям запитання. Проведені нею дослідження доводять, що учня можна навчити самостійно працювати із книгою, але цей процес повинен бути систематичним, конкретизованим і переслідувати певну мету. У її книзі "Методика позакласного читання" показано як, спираючись на наявні в учнів "техніку читання" і вміння працювати з текстом твору, поступово навчити і привчити кожну дитину вибирати собі для читання книжки за інтересами і розглядати і читати їх, застосовуючи свої знання, уміння та навички, набуті на момент зустрічі з книжкою. А головне – за допомогою свідомого вибору і читання книг пізнати не тільки навколишній світ, але і самого себе: свої сильні і слабкі сторони, свої особисті потреби, особливості, можливості їх удосконалення"[53].
Система уроків розроблена Н.Н. Свєтловською передбачає форми контролю за якістю читання, основні прийоми роботи на уроці, масові позаурочні заходи, індивідуальну роботу із початкуючими читачами, зв'язок з уроками класного читання, природознавства, праці і малювання. У посібниках Н.Н Свєтловської виділені і чітко визначені за роками навчання вимоги до знань і навичок, які повинні бути набуті учнями у зв'язку з уроками позакласного читання.
А безпосереднє усвідомлення дитячих книг як навчального матеріалу для молодших школярів і конкретний вибір такого матеріалу для всіх етапів був розроблений у дослідженнях О.В.Джежелей[15]. Працюючи з новою книгою, учень повинен спиратися на наявні у нього знання, здобуті на класного читання із особистого досвіду, що допоможе свідомо підійти до розв’язання поставлених перед ним завдань.
В.П. Єсіпов [18] звертав увагу на активність учнів, як одного з основних фундаментів розвитку самостійності та ініціативи у пізнавальній та практичній діяльності школярів. Він вважав, що активність учнів необхідна для досягнення будь-якої навчальної мети: при слуханні вчителя потрібна активна увага ясне розуміння викладеного матеріалу, прагнення його зрозуміти. Отримання знань з різних джерел потребує від учнів самостійної роботи у вигляді спостережень, навчальних досліджень, вивчення книги, усвідомлення прочитаного..
Наумчук М.М. розробила посібники для вчителів, що містять практичний і теоретичний матеріал, спрямований на корекцію і вдосконалення професійної готовності вчителів до проведення уроків позакласного читання. Розглядаючи самостійність на цих уроках у початкових класах, як одну з найменш розроблених і розкритих тем, відзначає що "...позакласне читання повинно бути розраховане на рівень можливостей учнів і забезпечувати таку взаємодію вчителя з учнями, при якій діти зможуть виявити доступний їх віку обсяг читацької самостійності".
О.Я. Савченко [50] розглядає самостійну роботу і її методи безпосередньо, як найважливішу ланку застосування знань у процесі виконання завдань. Досліджуючи проблеми застосування самостійної роботи на усіх етапах уроку, визначила вимоги до неї, зокрема: