Пам'ятка для батьків
Пам'ятайте: читання - це вікно у світ пізнання. Хороше читання являється запорукою успішного навчання дитини з усіх предметів.
Тільки спільними зусиллями школи і сім'ї можна добитись того, щоб ваша дитина полюбила книгу.
Необхідно знати основні вимоги швидкого, свідомого і виразного читання.
Знаючи рекомендаційний список літератури, ви допоможете дитині підібрати потрібну книгу.
Починати читання потрібно з обкладинки і титульного листка.
Своя власна бібліотека, нехай навіть невелика, дасть можливість обмінюватись книгами з друзями, що викличе великий інтерес до читання.
Необхідно дотримуватись правил гігієни читання.
Крім того на зборах можна проводити анкетування. Батьки відповідають на такі, наприклад, запитання: Де бере книги дитина? Яку книгу вона зараз читає? Як ви допомагаєте дитині полюбити книгу? [73; 29-30].
Батьки повинні дотримуватись двох основних правил у відношенні до дитини-читача: по-перше, виховувати маленького читача особистим прикладом, і по-друге, нічого не робити за дитину з того, що вона може і вміє сама. Як вважає Свєтловська Н.Н., основною умовою для успішного формування дитини-читача в сім'ї є так звана єдність книжкового оточення і книжкових інтересів дітей і батьків. Практично воно виражається в додержанні батьками ряду психолого-педагогічних вимог і норм, а саме:
В домі повинні бути книги — і в дорослих, і в дітей.
2. Книг не повинно бути надто багато, але важливо, щоб вони були достатньо різноманітними, а головне, необхідними майже кожен день. На поличках завжди під рукою потрібно розмістити: книги-довідники; науково-популярну літературу по спеціальності дорослих або із області, яка цікавить і молодших і старших членів сім'ї; улюблену в сім'ї художню літературу.
3. До книг з особистої бібліотеки треба постійно звертатись. їх треба читати вголос, всією сім'єю. Бажано, щоб це читання зробилось звичайним і постійним святом серед буднів. При цьому, якщо спочатку читачем виступають батьки, то в подальшому ця робота має бути передана дітям. Але як і спочатку, так і потім, дуже корисно, якщо таке читання буде проходити не спеціально для слухача-дитини, а в колі сім'ї з розрахунком на те, що воно викличе колективний обмін думками [19; 72]. Про прочитані книги потрібно розмовляти — не контролювати дитину і тим більше не вимагати від неї доповіді: що прочитала? що зрозуміла? що запам'ятала?, не нав'язувати дітям своїх поглядів, але разом з дітьми на правах більш досвідченого читача роздумувати над книгою — ось ідеал відносин юних і дорослих членів сім'ї. Розмовляючи про епоху, людей, їх вчинки, разом перечитуючи особливо хвилюючі сторінки, радіючи добру, справедливості, захоплюючись мужністю і мудрістю одних, відчуваючи біль і сором за інших, батьки цим самим виховують в дітей здатність до самоаналізу, самооцінки, допомагають побачити в книгах той безцінний досвід поколінь, заради якого книги і пишуться.
Спільне читання книг, переказ прочитаного один одному і виникаючий при цьому обмін думками — це шлях читацького спілкування в сім'ї. А ось від бесід з дітьми про прочитане батьків треба застерігати, оскільки вони частіше всього перетворюються в нудне «випитування», яке ніякої радості ні дорослому, ні дитині не приносить. Щоб душа дитини відкрилась на зустріч світлу, який виходить з книг, необхідний промінь щирого, безпосереднього почуття, який іде від дорослого, що по-справжньому переживає це почуття в даний момент. Голос, жести, вираз очей, інтонація — основні провідники, які забезпечують взаєморозуміння на основі переживань при читанні вголос, при розповіді про книгу чи при її переказі.
На початковому етапі навчання, увага батьків звертається до підтримання в дітей впевненості в тому, що самостійний розгляд і читання посильних книг — приємне і захоплююче заняття. Для того, щоб привчити дитину до самостійного читання, можна використати наступний прийом. Хто-небудь із дорослих починає читати вголос. На найцікавішому місці читання зупиняється. Захоплена подіями в книзі і бажанням дізнатись, що відбувається дальше з героями, дитина в більшості випадків продовжує читати сама. Пізніше дорослі повинні обов'язково запитати її про що вона прочитала, похвалити за самостійність, виразити надію, що тепер вона буде завжди читати сама.
Можна розповісти дитині, хоча б один, але найцікавіший епізод з якої-небудь розповіді, молодший школяр обов'язково запитає: А що дальше? Розкажи, що було потім? У відповідь потрібно дати книгу: «Ось, прочитай. Тут скільки цікавих історій!».
Батьки повинні дуже терпеливо вимагати від дитини, щоб вона запам'ятовувала прізвище автора і художника-оформлювача, назву книг. Перед читанням доцільно запитати дитину, які книги цього письменника вона вже читала або чула, що знає про нього.
Потрібно, щоб дитина читала книгу уважно, не поспішаючи. Часто молодший школяр, прочитавши 5-6 сторінок, заглядає на останню, чим закінчилось. Прочитавши закінчення книги і дізнавшись про долю героїв, діти, звичайно, продовжують читати менш уважно, пропускають цілі абзаци, а інколи, просто залишають її. Батьки повинні за цим слідкувати [19; 71].
4. Нарешті, коли дитина вже вміє читати, батькам потрібно звертати увагу на книги кожен раз, коли в дитини появиться те чи інше запитання. Привчити дитину самостійно звертатись до книг-довідників і до книг науково-пізнавальної літератури (спочатку в домашній, а потім і в громадській бібліотеці) - значить прививати їй життєвонеобхідні навички розумової праці, допомагати їй визначити свої нахили, здібності, бо «книги знають більше найосвідченішого батька чи матері. Книги не можуть забути чи переплутати. І якщо в книгах немає відповіді, значить, людство ще не додумалось, не дізналось, не докопалось до неї» [28; 12].
На жаль, не всі батьки розуміють, що інтерес до книжки, перші читацькі навички закладаються саме в сім'ї. Нерідко, перевіряючи щоденник, навіть сумлінні батьки не цікавляться тим, що читає син чи донька, чи відвідує дитина бібліотеку.
Проводячи соціологічне опитування батьків учнів 1-4 класів виявили, що лише 39% батьків читають регулярно, решта - від випадку до випадку або зовсім не читають. 77% опитуваних читають в основному пригодницькі та детективні твори; українська та зарубіжна класика, а також сучасні твори з глибокою соціальною тематикою поступаються розважальним жанрам. Зрозуміло, що невміння дорослих по-справжньому читати і сприймати прочитане, невміння вибрати книжку для читання - це багато в чому результат слабкого керівництва читанням у дитячі та юнацькі роки. За таких умов, звичайно, вчителям важко зараз сподіватися на реальну допомогу батьків у формуванні читацьких інтересів школярів.
Загальновідомо, що у книжки, яка довго була основним джерелом інформації та популярним засобом дозвілля з'явились могутні суперники - телебачення, відео. Біля телевізора проводять більшу частину батьки, тут же й діти...
Проте втрату зв'язків із книжкою в ранньому віці неможливо компенсувати в майбутньому. Маленький читач лише вступає в життя, у нього ще немає життєвого досвіду, і книга для нього є невичерпним джерелом відомостей, у ній він знаходить відповідь на свої незліченні «чому?». Книжки, прочитані в дитинстві, часто запам'ятовуються на все життя, впливають на подальший розвиток, на світосприймання, виробляють певні норми поведінки. Тому, саме дорослі мають допомогти дитині не розгубитися в книжковому морі, свідомо і цілеспрямовано виховувати в дитині читача, починаючи з сім'ї, дитячого садка, молодших класів.
2.2 Позакласна робота з дитячою книгою — необхідна умова виховання читацьких інтересів
Важливим і об'єктивним показником успішного формування в учнів читацьких інтересів, їх літературного розвитку є добровільна участь дітей в позакласних формах роботи з дитячою книгою: поява в них потреби в читацькому самовиявленні, усвідомленні своїх можливостей для включення в ту чи іншу діяльність, бажання приділити цій діяльності частину свого часу.
Позакласна робота будується з урахуванням вимог програми школи, інтересів і бажань учнів різного віку, рівня їх розвитку. Види і форми позакласної роботи з дитячою книжкою, які можуть бути запропоновані молодшим школярам, дуже різноманітні. Серед них — літературні конкурси, літературні ігри, видання рукописних журналів чи підручників, читання і індивідуальні усні виступи учнів про прочитане, екскурсії, бібліотечні уроки тощо.
Слід зауважити, що така робота проводиться під керівництвом вчителя і може носити індивідуальний, груповий чи масовий характер.
Особливе місце в житті школярів повинна зайняти бібліотека. Тому перша екскурсія в бібліотеку повинна лишити приємний спогад. Під час екскурсії бібліотекар в урочистій обстановці показує дітям книжкове багатство, з яким вони теж зможуть познайомитись, якщо запишуться в читачі і будуть брати книги.
Починаючи з 1 класу два-три рази на рік проводяться бібліотечні уроки. Перший такий урок можна провести вже на кінець вересня. Спочатку першокласники лише ознайомлюються з бібліотекою, у них складається саме поняття «Бібліотека» — місце, де зберігаються книги. Поступово вони вчаться почувати себе тут господарями. Центральну роль на таких уроках відіграє бібліотекар. Він покликаний ділитися з вчителем знаннями бібліотечно-бібліографічної роботи з дітьми, інформувати вчителів про фонди книг, про новинки дитячої літератури, планувати позакласну роботу з книгою. При дитячих бібліотеках можуть організовуватись «Клуб чомучок», «Клуб знавців».