Читання як вид навчальної діяльності (стр. 1 из 7)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Читання як вид навчальної діяльності»

План

Вступ

Розділ 1:ЧИТАННЯ ЯК НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

1.1. Роль і місце читання у навчанні іноземної мови

1.2. Навчання техніки читання

1.3. Навчання читання на початковому етапі вивчення іноземної мови

1.4. Вивчення алфавіту

1.5. Вивчення правил читання

1.6. Місце перекладу на рідну мову в роботі над текстом

Розділ 2:ОСОБЛИВОСТІ ВИДІВ НАВЧАЛЬНОГО ЧИТАННЯ

2.1. Види навчального читання

2.2. Читання вголос

2.3. Аналітичне читання

2.4. Синтетичне читання

2.5. Самостійне читання

Висновки

Література

Вступ

Актуальність дослідження. Цілі навчання іноземної мови загалом і практичні цілі навчання цього предмета зокрема тривалий час зводили до розвитку усно-мовленнєвих умінь. Інші види мовленнєвої діяльності вважалися допоміжними засобами навчання, їх вводили в навчальний процес лише після тривалого усного вступного курсу, що зумовлювало застосування такої методики навчання читання та письма, яка залежала від рівня сформованості вмінь усного мовлення.

Соціальна потреба суспільства у спеціалістах, що в однаковій мірі володіють усною і писемною формами іншомовної комунікації, зумовила появу наукових праць, які доводять доцільність взаємопов’язаного навчання різних видів мовленнєвої діяльності з початку вивчення іноземної мови, що, з одного боку, зумовило самостійність у розвитку кожного з них, а з іншого – необхідність використання в них однієї лексико-граматичної основи [3, c.127].

У зв’язку з цим багато лінгводидактичних досліджень останніх років присвячено проблемам навчання читання і письма як самостійних і рівнозначних видів мовленнєвої діяльності (О.Б.Бігич, В.М.Жуковський, Н.В.Лисанова, Р.Ю.Мартинова, С.Ю.Ніколаєва, К.І.Онищенко, В.М.Плахотник, Г.В.Рогова, С.В. Роман, С.К. Фоломкіна).

Об’єктом дослідження є процес навчання іншомовного читання молодших школярів, а предметом– його дидактичні принципи, зміст і організація.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування педагогічних засад моделі навчання іншомовного читання молодших школярів, що гарантує їм становлення всіх видів запрограмованих умінь, а також реалізація розробленої моделі у практиці навчання іноземних мов на початковому етапі.

Гіпотеза дослідження. Ефективна організація навчання іншомовного читання молодших школярів буде можливою, якщо:

· навчання читання буде здійснюватись у взаємозв’язку з іншими видами мовленнєвої діяльності й базуватися на єдиному для всіх лексико-граматичному матеріалі;

· компоненти змісту навчання іншомовного читання визначатимуться із загальнодидактичних компонентів змісту освіти, а послідовність їх формування буде відповідати психофізіологічним особливостям дітей даного віку та навчальним можливостям кожного школяра;

Завдання дослідження:

1. Визначити психолого-дидактичні засади процесу читання та з’ясувати особливості сприйняття й осмислення іншомовної друкованої інформації учнями початкових класів.

2. Проаналізувати методи навчання іншомовного читання молодших школярів у педагогічній теорії і практиці.

3. Визначити дидактичні принципи навчання іншомовного читання учнів початкових класів.

4. Обґрунтувати компоненти змісту навчання іншомовного читання на початковому етапі навчання іноземних мов.

Методологічними засадами дослідження стали філософські положення про діалектичну єдність думки та мовної форми як двох аспектів процесу відображення об’єктивної дійсності; розуміння процесу навчання як взаємопов’язаної та взаємозумовленої діяльності вчителя та учнів, філософські положення теорії пізнання, основні засади системного підходу як методологічного способу пізнання педагогічних фактів; державні документи в галузі освіти; концептуальні положення щодо підготовки педагогів до навчання дітей і учнів іноземних мов; концепції змісту освіти та методичні концепції змісту навчання іноземних мов.

Розділ 1: Читання як навчальний процес

1.1. Роль і місце читання у навчанні іноземної мови

Навчити читати — одне з основних завдань шкільного курсу навчання іноземної мови. Проте деякі вчителі вважають, що читання як мета навчання є чимось другорядним порівняно з усною мовою. Така точка зору виникає внаслідок неправильного розуміння таких понять, як «засіб навчання» і «мета навчання». Значення, що його надають усній мові, як засобу навчання, неправомірно переносять на характеристику усної мови як мети навчання, що й спричиняється до певної недооцінки читання в процесі навчання мови.

Відомо, що у своїй майбутній трудовій діяльності учні скоріше зіткнуться з потребою прочитати якийсь спеціальний текст, ніж застосувати свої розмовні навички в умовах усного спілкування з іноземцями [ 4, c.28].

Зростання культурних запитів, зокрема інтерес до читання зарубіжної художньої, публіцистичної, науково-популярної літератури, теж створює ґрунт для використання та вдосконалення навичок читання іноземною мовою, набутих у школі. У ході навчального процесу розвиток уміння читати іншомовні тексти розширює можливості ідейно-виховної роботи учителя іноземної мови. Він може опрацьовувати з учнями змістовні тексти, які містять факти та узагальнення, що розширюють кругозір учнів, виховують їх у дусі радянського патріотизму та пролетарського інтернаціоналізму.

До того ж у процесі читання учні набувають й закріплюють знання з лексики, граматики, які в разі потреби можуть стати основою для розвитку навичок усної мови або їх відновлення, якщо вони були втрачені через відсутність практики.

1.2. Навчання техніки читання

Обов'язковою передумовою правильного читання є набуття навичок та умінь, які у своїй сукупності становлять техніку читання. Мова йде про вміння одночасно сприймати зором достатню кількість букв; зв'язувати букви та буквосполучення з їх відповідними звуковими образами; об'єднувати окремі слова в мовні такти [1, c.57].

В процесі читання насамперед відбувається сприймання зорових образів слів, речень, з яких складається текст. Ці зорові образи асоціюються з слухо-мовно-моторними (що характерно і для читання вголос, і для читання про себе). Внаслідок асоціювання зорових та слухо-моторних образів мовних одиниць з їх значенням відбувається розуміння сприйнятого.

Людина, яка починає вчитися читати, сприймає букви або склади один за одним, і тому розуміння слова і, тим більше, речення настає внаслідок тривалого трудомісткого процесу. Розвиток навичок читання приводить до того, що учень починає сприймати одночасно комплекси букв, що, звичайно, прискорює читання та розуміння тексту. Кількість букв, які читач одночасно сприймає в тексті, зветься полем зору. Існує велика різниця між розміром поля зору у читача-початківця і кваліфікованого читача.

У навчанні читання іноземною мовою теж відбувається процес поступового збільшення поля зору читача; тут не можна розраховувати на пряме перенесення умінь в галузі читання рідною мовою у сферу вивчення іноземної мови. Тому необхідна спеціальна робота вчителя по розвитку механізму швидкого читання.

Збільшення поля зору зв'язане певною мірою з набуванням уміння впізнавати знайомі слова в контексті по деяких характерних елементах їх графічного образу. Сприймання префікса, суфікса та деяких букв, які виділяються особливостями їх графічного зображення, є достатнім, щоб упізнати це слово в контексті [2, c.320].

Одним із завдань учнів є вивчення букв, бо саме з них складаються графічні комплекси, які учень сприймає в процесі читання. Тут учень насамперед повинен чітко розпізнавати окремі букви на основі знань специфічних особливостей графічного зображення кожної букви, знати назви кожної букви та порядок їх розміщення в алфавіті; уміти швидко асоціювати букви і звуки, що їх ці букви відображають на письмі. Це передбачає правильне читання букв у складах та сполученнях різних типів, що досягається виконанням практичних вправ та знанням відповідних правил.

Важливим елементом навчання техніки читання є розвиток уміння правильно членувати текст на мовні такти. Це означає, що в процесі сприймання та озвучення тексту учні повинні зв'язувати окремі, роз'єднані на письмі елементи, що становлять смислову та інтонаційну єдність.

Проте у практиці навчання техніки читання деякі вчителі пропускають ряд помилок, на яких ми коректно спинимось. Так дехто вважає, що оскільки читання зв'язане головним чином з діяльністю зорового аналізатора, то фонетична сторона тексту не має в цьому процесі істотного значення, і тому навчання правильно озвучувати сприйняті в тексті графічні образи залишається поза їхньою увагою. Це приводить до неправильного формування зв'язків між графічними і слухо-мовно-моторними образами, що в свою чергу перешкоджає правильному диференціюванню значень мовних одиниць, які сприймаються при читанні, а отже, й гальмує розвиток уміння розуміти прочитане [4, c.47].

Другою помилкою є недооцінка значення свідомого, диференційованого сприймання графічних образів слів. Практично це означає, що ігнорується аналітико-синтетичний підхід до орфографічних фактів, залишаються поза увагою правила читання, необмежено застосовується метод цілих слів. Внаслідок цього учні плутають, не впізнають у тексті вивчені слова, не уміють читати нові слова.