Смекни!
smekni.com

Дидактична гра в системі організаційних форм навчання (стр. 3 из 9)

Індивідуально-групова форма навчання. Згідно з нею учитель займається з групою дітей (10-15 осіб), навчальна робота має індивідуальний характер, оскільки діти різного віку неоднаково підготовлені. Діти приходять на заняття в різний час. Учитель по черзі опитує кожного учня, пояснює новий матеріал, дає індивідуальні завдання. Подібна організація навчальної роботи існувала до того часу, поки навчання не стало масовим, обмежувалось виробленням найпростіших навичок читання, письма і рахування. Тепер її використовують в малокомплектних сільських школах, де на уроці одночасно навчаються учні різних класів [20].

Класно-урочна форма навчання. За феодального ладу розвиток виробництва і підвищення ролі духовного життя в суспільстві сприяли виникненню форм масового навчання дітей. Однією з перших було групове (колективне) навчання у братських школах Білорусі та України (XVI ст). Воно започаткувало класно-урочну форму навчальної роботи, теоретично обґрунтовану в праці Я. - А. Коменського “Велика дидактика". Як система, що забезпечує масовість навчання, за якої можна “усіх навчати всьому”, вона існує понад три століття, переважає і тепер. Сутність її полягає в тому, що учнів одного віку розподіляють на класи, заняття з ними проводять поурочно за наперед складеним розкладом. Усі учні працюють над засвоєнням одного й того ж матеріалу.

З формуванням класно-урочної системи навчання в педагогіці почали використовувати такі поняття, як навчальний рік, навчальний день, урок, перерва, чверть, канікули, її ефективність була настільки очевидною, що незабаром вона стала головною у школах багатьох країн світу.

Бригадно-лабораторна форма навчання. У другій половині 20-х років XX ст. Дещо змінений дальтон-план був використаний в організації бригадно-лабораторної форми навчання, яка поєднувала колективну роботу бригади (частини класу) з індивідуальною роботою учнів. Розподілені на невеликі групи-бригади (по 5-7 осіб), учні вчилися за спеціальними підручниками (“робочими книгами”), виконували спеціально визначені вчителем денні, тижневі, місячні “робочі завдання” з кожного навчального предмета.

Ця система себе не виправдала, оскільки знижувала роль учителя, не давала міцних знань, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання. Але окремі її елементи виявились ефективними: групові завдання при виконанні лабораторних і практичних робіт, самостійне опрацювання підручника, довідкової та допоміжної літератури.

Класно-урочна система використовується в багатьох країнах (зокрема, в Україні), має багато позитивних особливостей: ґрунтується на закономірностях процесу засвоєння навчального матеріалу, передбачає засвоєння нового матеріалу в невеликих обсягах, планомірно і послідовно, з чергуванням різних видів розумової та фізичної діяльності. Вона забезпечує єдність системи навчання в масштабі всієї країни, що полегшує планування і складання програм з навчальних предметів. її використання полегшує виховання в учнів почуття колективізму, дає змогу використовувати фронтальні форми роботи з усім класом.

Має вона й серйозні недоліки, оскільки орієнтована у процесі навчання на середнього учня, допускає необхідність залишати учнів на повторний курс, якщо вони не засвоїли один чи два предмети. Не дає їм можливості на індивідуальний підхід до учнів, достроково освоїти програму.

Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

навчальний рік у загальноосвітньому навчальному закладі починається 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року;

тривалість навчального року обумовлюється виконанням навчальних програм з усіх предметів, але не може бути меншою 175 робочих днів у загальноосвітньому навчальному закладі І ступеня (1-3 (4) класи) та 190 робочих днів - II-III ступенів (5-11 (12) класи);

комплектування класів відбувається в межах одного віку та чисельності, визначених Положенням про загальноосвітній навчальний заклад (не більше 30 учнів);

навчально-виховний процес здійснюється за різними формами: урок, лекція, лабораторно-практичне та семінарське заняття, диспут, навчально-виробнича екскурсія тощо;

відвідування уроків школярами є обов'язковим;

навчальний рік поділяється на чверті, півріччя, семестри, триместри, між якими є канікули різної тривалості. Тривалість канікул протягом навчального року не може бути меншою 30 календарних днів.

Нині серед різноманітних організаційних форм навчання, використовуваних у загальноосвітній школі (урок, екскурсія, семінар, практичне заняття, лабораторна робота, практикум, факультатив, домашня самостійна робота, екзамен, залік, консультація, інструктаж), урок є основним [15].

Основною організаційною формою навчання в сучасному навчальному закладі є урок.

Урок має такі особливості:

є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв’язуються певні навально виховні завдання;

кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь навичок;

відвідування уроків обов’язкове для всіх студентів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логіці;

є гнучкою формою організації навчання, яка діє змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність студентів;

спільна діяльність учителя і студентів, а також спілкування великої сталої групи студентів створює можливості для згуртування колективу студентів;

сприяє формуванню пізнавальних якостей, особливостей, активності, самостійності, інтересу до знань, а також розумовому розвитку студентів.

За способом проведення виділяють:

уроки - лекції;

уроки - бесіди;

уроки - диспути;

уроки самостійної роботи студентів.

За етапами навчальної діяльності - вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.

Найбільш вдалого в сучасній теорії на практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків.

Зам класифікацією В. Онищука розрізняють такі типи [6]:

урок засвоєння нових знань;

урок формування вмінь і навичок;

урок застосування знань, умінь і навичок;

урок узагальнення і систематизації знань;

урок перевірки, оцінювання та корекції знань;

комбінований урок.

В. Онищук увів поняття мікро - і макроструктури уроку. Мікроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація.

До мікроелементів структури уроку належать засоби і способи розв’язання дидактичних завдань на кожному його етапі.

1. Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань й мотивацій новими, сприймання й усвідомлення студентами фактичного матеріалу, осмислення зв’язків і залежностей між елементами виучуваного, узагальнення та систематизація знань, підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання.

2. Урок формування вмінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь, навичок, повідомлення теми, мети і завдання уроку й мотивація навчання, вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи), первинне застосування нових знань (пробні вправи), самостійне застосування нових знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком), творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи), підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

3. Урок застосування знань, умінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, умінь і навичок, повідомлення теми, мети і завдання уроку й мотивація навчання, осмислення змісту послідовності застосування способів виконання дій, самостійне виконання студентами завдань під контролем і з допомогою учителя, звіт студентів про роботу й теоретичне обґрунтування отриманих результатів, різ сумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок узагальнення і систематизації знань

відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань;

узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і відповідних ідей науки.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок: перевірка знання студентами фактичного матеріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступенів їх узагальнення; застосування учнями знань у стандартних та змінених умовах, збирання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз і оцінка [8].

Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та індивідуальну.

Фронтальна робота. Учитель ставить проблемні запитання або пізнавальні завдання, у вирішенні яких беруть участь усі учні. Вони пропонують різні варіанти розв’язання, перевіряють їх, обґрунтовують, розвивають найвдаліші форми. Вчитель керує колективним пошуком учнів, спрямовує їх пізнавальну активність. Така робота забезпечує одночасне керівництво всіма студентами. Водночас вона недостатньо враховує індивідуальні особливості студентів, зокрема темп їхньої навчально-пізнавальної діяльності, рівень попередньої підготовленості.