Суть питання полягає в тому, що стосунки, які мають студенти і викладачі в процесі навчання не завжди позитивні. Негативні вияви змушують студентів до непродуманих вчинків – відмовлення від подальшого навчання. У цьому контексті сутність об‘єкту дидактики полягає в доцільній організації навчального процесу-як із бокові викладачів, кафедр, деканатові, так з бокові студентів, студентських організацій. Уся ця складна система відносин взаємодіючих елементів, основою якою є позначка навчання студентів як майбутніх спеціалістів, і є об‘єктом дидактики вищої школи.
Об‘єктом дидактики вищої школи (теорії навчання) є навчальний процес, його цілі, методи, форми організації, технології, результати.
Питання про предмет дидактики вищої школи, згідно до концепції предмета педагогіки вищої школи (яка трактує стосовно розуміння предмета й об'єкта загальної педагогіки), розглядується в межах наукової теорії пізнання, яка вивчає природу пізнання істини, об'єктивної дійсності стосовно розуміння сутності педагогічного процесу вищої школи.
Визначення предмета дидактики вищої школи є своєрідним результатом систематизації й узагальнення тихнув знань, які сформувалися трьох-чотирьох десятиліть активного розвитку цієї нової галузі загальної педагогіки. Тому при визначенні предмета дидактики вищої школи, слід виходити з досягнутого рівня розвитку науки, тобто ураховувати процес створення і функціонування дійсних відношень студентів вищих навчальних закладів, які забезпечують можливість оволодіння ними змістом освіти, формування духовно багатого, добропорядного, свідомого громадянина, спеціаліста вищої кваліфікації різних галузей народного господарства.
Вузівська педагогіка конкретизує предмет дидактики в педагогічних явищах, які розкривають сутність розмаїтого навчального процесу. У цьому розумінні визначанням змісту предмета дидактики можна вважати таке:
· визначення мети і завдань процесу навчання та створення розумів для ефективного їх досягнення і виконання, без чого неможливе повноцінне викладання й учіння;
· здійснення наукових досліджень щодо окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства, що дає змогу підібрати навчальний матеріал, який необхідно засвоїти студентам, та певні практичні навички, якими смороду повинні оволодіти за годину навчання у вищому закладі;
· ґрунтовне та усебічне вивчення закономірностей процесу навчання і здійснення спеціальної пошуково-експериментальної роботи;
· розробка і створення системи принципів процесу навчання на основі обробки виявлених закономірностей викладання й учіння;
· узагальнення і розробка форм, методів і прийомів навчання, ознайомлення викладачів зі способами і шляхами, за допомогою яких можна досягти цілей учіння студентів;
· впровадження сучасних освітніх і навчальних технологій;
· створення і забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання, які мав би змогу використовувати викладач з метою виконання завдання процесу навчання.
Особливістю предмета дидактики вищої школи є те, що вона вивчає проблеми навчання тією мірою, якою приділяє значення для всіх навчальних предметів разом.
Предметом дидактики вищої школи (теорії навчання) є процес пізнання людиною навколишньої дійсності і собі, навчання і виховання, освіта й самоосвіта.
Як складова частина педагогіки вищої школи, дидактика має свій категоріальний апарат. До нього передусім належати основні категорії: навчання, викладання, учіння, пізнавальна діяльність, зміст, сутність, навчально-пізнавальний процес, принципи, методи, форми, прийоми, засоби організації навчання, знання, уміння, навички та інші.
Процес навчання за своєю сутністю є рухом студента шляхом пізнання від незнання до знання, від повного до повнішого, ширшого і точнішого знання. У ході навчального процесу в студентів формуються пізнавальні, практичні знання, вміння і навички, відбувається їх розвиток і виховання. Навчання як процес є формою пізнання об‘єктивної дійсності, оволодіння досвідом людства, одним з видів людської діяльності, взаємодією викладача й студента і складається з двох взаємозв‘язаних процесів – викладанняй учіння. Поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання: викладання – форми, методи, засоби навчання якими використовується викладач; учіння-форми, методи, засоби пізнання якими використовується студент.
У процесі навчання відбувається взаємодія між викладачем і студентом, а не просто вплив викладача на студента. Навчання викладач може проводити безпосередньо або опосередковано-через систему завдань. Результативність навчання залежить від ефективності взаємодій між викладачем і студентом та впливу навколишнього середовища.
Процес навчання формують тісно пов'язані між собою його компоненти:
· цільовий-постанова конкретної мети вивчення навчального матеріалу на заняттях згідно до вимог кваліфікаційної характеристики випускника вищого навчального заставі;
· стимулююче-мотиваційний – створення розумів, які спонукають студентів до активної, творчої навчально-пізнавальної діяльності та формують позитивну мотивацію до становлення і виконання цієї діяльності;
· змістовий-орієнтований на підбір дисциплін навчального планові, смисловисть навчального планові і підручників та сутність навчальних зайняти;
· операційно-дієви – визначення методів, форм, прийомів навчання студентів які оптимували засвоєння ними змісту навчального матеріалу;
· контрольно-регулюючий – перевірка засвоєння студентами знань, набуття умінь навичок та внесення коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання;
· оціночно-результативний – виявлення рівня знань, умінь, навичок шкірного студента, розкриття причин неуспішності в шкірному конкретному випадку і результативні дії щодо їх усунення.
Методологічною основою процесу навчання виступає теорія пізнання, яка вивчає природу наукового пізнання його можливості, головні закономірності пізнавальної діяльності людини. Пізнання – є процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей. Процеси навчання і пізнання спрямованні на вивчення об'єктивної дійсності, її істини. Смороду здійснюються поступово: – осмислення істотних властивостей, особливостей, зв'язків об'єкта вивчення на основі спостереження; – застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка здобутих у процесі пізнання знань на практиці. Навчання визначається як специфічна форма пізнання об'єктивної дійсності, набуття суспільного досвіду. Взаємозв'язок між навчанням і науковим пізнанням полягає в тому, що смороду спрямовані на вивчення законів і закономірностей об'єктивної реальності.
Однак між процесом навчання і процесом наукового пізнання є певні відмінності. Це визначається в тому, що на різних етапах і рівнях навчання об'єктивно не відкриваються нові знання. Студенти знайомляться і засвоюють уже пізнанні істини. Під година учіння відбувається дослідження об'єкта, його вивчення через засвоєння студентами яку може бути представлене наочними або словесними зображеннями, а якщо в процесі вивчення здобуваються тільки нові знання, те навчання, крім засвоєння цих знань, передбачає формування в студентів вмінь і навичок. Практика в науковому пізнанні виступає критерієм істини здобутих у процесі вивчення об'єктивної дійсності істот, тобто знань, у тієї годину як у процесі навчання перевіряти істинність цих знань німа споживи, а практика тільки допомагає краще зрозуміти й засвоїти навчальний матеріал.
У вищий школі слід домагатися того, щоб студенти уміли свідомо користуватися формами, прийомами пізнавальної діяльності, могли правильно застосовувати наукові принципи й методи в засвоєнні навчального матеріалу, що формуватиме в студентів наукове мислення. У навчанні знаходять вияви відомі положення філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення, перехід кількісних змін у якісні.
Активізація навчального процесу забезпечується суперечностями між:
· зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного удосконалення;
· досягненнями студентами рівнів знань, умінь, навичок і необхідними знаннями, уміннями, навичками для розв'язування поставлених перед ними завдань;
· викладанням навчального матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння;
· науково – теоретичними знаннями й уміннями використовувати їх практиці;
· здійсненням навчання через навчальні і практичні завдання відповідно до потреб суспільства і наявним рівне знань, умінь і навичок, розумового троянд виткові студентів та інші.
Мистецтво викладачів полягає в з'ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності студентів.
Важливим компонентом навчання виступає пізнавальна діяльність яка характеризується виявленням бази знань, умінь, навичок, формуванням здібностей до творчої діяльності за конкретними інноваціями, аналізом здобутого досвіду. Пізнавальній діяльністю називають дії, які спрямованні на засвоєння знань та передбачають: сприйняття знань і способів діяльності в процесі спостережень, спілкування і праці; цілепокладання в умовах співробітництва; перетворююча предметно-процесуальна діяльність студентів; запам'ятовування, усвідомлення в процесі вивчення навчального матеріалу; творче відтворення засвоєних знань; досвід творчого, інноваційного і репродуктивного застосування засвоєного.