Міністерство освіти України у 1988 році прийняло рішення "Про подальший розвиток дизайнерської освіти етичного виховання школярів", на основі якого в ряді шкіл було введено експериментальне вивчення курсу "основи дизайну". На першому етапі було задіяно понад 30 шкіл, а в подальшому прогнозувалось збільшення їх кількості. Проте вивчення дизайну, на жаль, не було належним чином організовано і методично підготовлено. У зв’язку з цим вчителі стикалися з певними труднощами. За винятком позитивного досвіду окремих вчителів-ентузіастів особливих успіхів і поширення ця справа не мала. Аналіз сучасної практики вивчення мистецтва в школі дає підстави вважати, що знайомство учнів з дизайном носить в основному епізодичний характер і не відповідає вимогам, що поставлені Державною національною програмою "Освіта". Таким чином, на теперішньому етапі розвитку шкільництва, який характеризується гуманізацією всіх аспектів діяльності, проблема художнього виховання школярів засобами дизайну набула ще більшої актуальності. [1]
Існують різні шляхи залучення молоді до художньо-проектної діяльності. В системі художньої освіти наймасовішим є напрям ознайомлення з дизайном на уроках образотворчого мистецтва та трудового навчання. Інші ж напрямки: архітектурні студії, гуртки, спеціалізовані класи сьогодні в Україні є поодинокою практикою і суттєво не впливають на загальну ситуацію. Відомості про цей вид мистецтва учні також можуть отримати із засобів масової інформації, науково-популярної літератури, уроків нехудожніх дисциплін та ін. Вирішення проблеми популяризації дизайнерських знань серед молоді ми вбачаємо у розробці та впровадженні у практику системи естетичного виховання школярів засобами цього виду мистецтва. [3]
Констатуючи існування інтересу до питань повноцінного освоєння дизайну в системі шкільної художньої освіти, зазначимо, що у цій сфері існує ряд нерозроблених проблем. Немає повної ясності в загальних питаннях: яке місце і роль повинен відігравати дизайн в художньому вихованні? В чому специфіка дизайну? В якому об'ємі цей вид художньої діяльності повинен бути представлений в шкільній програмі? Осмислення загальних питань, теоретичне узагальнення практики дасть можливість розробки ефективної методики, вирішення педагогічних аспектів проблеми на рівні школи, учителя. Насамперед з'ясуємо, що ж таке дизайн?
Дизайн - це якісно новий тип діяльності, який інтегрує технічну та гуманітарну культуру на проектній основі і направлений на організацію гармонійного предметного середовища. Дизайн сьогодні пронизує фактично всі сфери життя розвинутих країн. Він став неодмінним компонентом масової та елітарної культур, і його вважають творчістю майбутнього. І не випадково в систему освіти цих країн в останні десятиліття активно вводиться проблематика проектної культури. Педагоги небезпідставно вважають, що пасивне споживання породжує пасивного споживача, який не вміє оволодіти всім багатством символічного та інструментального змісту оточуючого предметного світу". В контексті розбудови незалежної держави нагальною стає проблема розвитку проектної культури та врахування цієї реалії при розбудові системи вітчизняної освіти. Які ж чинники впливають на розв'язання цієї проблеми? Спробуємо назвати головні. По-перше, це стан вітчизняного дизайну, який відстає від світового і не займає належне місце в системі художньої культури, як це є в розвинутих країнах, по-друге, в дизайн-освіті, зокрема її складовій ланці – шкільній системі художньої освіти, існують проблеми, які не сприяють повноцінному використанню виховних можливостей дизайну. Розглянемо детальніше другий чинник. Науковці вважають, що для реалізації ідеї проектної культури в сфері освіти необхідні певні умови, серед яких найважливішими є безперервність культури, достатня "критична маса" носіїв проектної культури, налагоджена система комунікацій для вільного розповсюдження проектної культури. Важливим фактором розвитку дизайнерської культури є координація та успішне функціонування різних ланок дизайн-освіти на різних освітніх рівнях. Необхідно зауважити, що повноцінному знайомству учнівської молоді з художньо-проектною діяльністю не сприяє сучасний стан предмету "Образотворче мистецтво" та "Трудове навчання". [5]
Так склалося історично, що українському шкільництву була нав'язана система художнього виховання, яка характерна утилітарно-технічним підходом до масових занять мистецтвом та відірваністю від культурно-історичних традицій. Тобто на протязі десятиліть у школі молодь отримувала однобоку та досить бідну в художньому-відношенні систему освіти та підготовки до життя. Що прикро, були виховані покоління громадян з прихильно-поблажливим ставленням до занять мистецтвом, які вважають нормальним існуючий стан. Як результат – в системі шкільної освіти предмету "Образотворче мистецтво" та "Трудове навчання" була відведена другорядна роль. Певні обнадійливі зміни в цьому питанні намітилися в кінці 80-х – початку 90-х років. З'явилися нові шкільні програми, в які був введений національний зміст, передбачено більш широке знайомство учнів з різними видами художньої діяльності, зокрема художньо-проектною. Одночасно до цієї проблеми була привернута увага громадськості, з'явився ряд публікацій. Проте успіхи були незначними. На тлі економічної скрути та деформацій в суспільному житті все виразніше простежується проблема цілісності художньої свідомості підростаючого покоління, відірваності естетичних ідеалів молоді від офіційної культури. В таких умовах проявляється підвищений інтерес до виховання засобами мистецтва, оскільки воно неодноразово доводило "свою творчу могутність і велич тоді, коли осягало всі сфери реального життя й людської свідомості". Тому сьогодні актуальним стає саме досягнення єдності естетичного, розумового, морального, суспільно-політичного, фізичного розвитку школярів.
Педагогічно доцільне вивчення дизайну дасть можливість наблизитися до вирішення проблеми перетворення предметів образотворче мистецтво та трудове навчання з "рудиментів сучасної освіти" в його головне завдання, завдання розширення контактності людини, її діалогу з навколишнім світом, з минулим і теперішнім в ім'я майбутнього. В школі учнів частіше знайомлять з мистецтвом минулого, в меншій мірі сучасному. Але якщо ми ставимо перед художньою освітою завдання забезпечення націотворчої функції, то у навчанні повинен бути присутній прогностичний елемент, тобто знайомство з напрямами художньої діяльності, які в більшій мірі виражають цю ідею. Саме дизайн, вводячи в художню сферу новий досвід, здійснюючи переоцінку цінностей, ставлячи нові проблеми дозволяє вирішити це питання. Він дає змогу розкрити складну взаємодію мистецтва, техніки, формувати естетичне ставлення до дійсності. Проектна діяльність володіє здатністю направляти естетичні прагнення, здібності дітей в оточуючу їх реальність. Повноцінне включення матеріалу про дизайн дає можливість гармонійно поєднати різні види художньої діяльності, що є важливим, оскільки, як відзначають науковці, в розвитку здібностей зображальна, декоративна та конструктивна діяльність незамінні разом. Інтегративний характер дизайнерської діяльності, комплексний підхід до розв'язання проблем повноцінного знайомства учнівської молоді з проектною культурою дозволяють забезпечити зв'язок як між різними видами художньої діяльності, так і між різними дисциплінами. Розвиток науки і техніки, глибокі зміни в життєвому середовищі, проблеми екології, збереження культурної спадщини обумовлюють об'єктивну необхідність певного рівня дизайнерської освіченості. Вона стає важливим аспектом взаємодії "людина – оточуюче середовище", оскільки споживач, формуючи його, орієнтується на свої потреби і смаки. Таким чином освіченість в галузі дизайну стала сьогодні необхідним елементом культури людини. Безперечно, знайомство з проектною культурою повинно проходити в учнівському віці, на стадії формування естетичних потреб та смаків. Розробляючи систему виховання школярів засобами дизайну, важливо врахувати зарубіжний досвід, зокрема Японії, для якого характерним є виховання почуттів дитини, виховання відчуття спілкування на рівні людини і річ, людина і оточення, Великобританії, де ставлять завдання "створення оточення, що дає індивіду можливість відкривати дещо в собі самому, проявляти свої задатки, усвідомлюючи значимість власних і чужих ідей, впевнитися у можливості здійснювати вплив на оточення". [22]
Вивчення досвіду включення дизайну в систему шкільної освіти, аналіз літератури з цієї проблеми показують, що існують різні підходи до вирішення цього питання. Умовно можна виділити три основні напрями:
- включення певного матеріалу про дизайн в програму образотворчого мистецтва та трудового навчання;
- вивчення цілісного курсу дизайну як окремого предмета (можливо факультативно) додатково до існуючих дисциплін;