Аналіз наведених вище означень показує, що поняття "педагогічна технологія" навіть одними і тими ж дослідниками трактується по-різному.
Неоднозначно тлумачиться і співвідношення понять "технологія навчання" і "методика навчання". Традиційно останнє розглядається як значно вужче відносно першого і вживається у значенні учіння про методи навчання. Поняття „технологія навчання”, на відміну від поняття "методика", відображає не просто передавання інформації, а процес навчання, що має важливе значення для характеристики сучасних тенденцій у педагогіці [1].
Практично всі дослідники означеної проблеми вважають, що технологія відрізняється від методики своєю відтворюваністю, стійкістю результатів, відсутністю багатьох „якщо”, а технологічність передбачає, в основному, стійкість до відтворення [9]. У цьому контексті стійкість показників навчального процесу розглядається як характерологічна якість саме технології.
У той час, як технологію характеризують двома принциповими аспектами: гарантованістю кінцевого результату і проектуванням майбутнього навчального процесу, методика розглядається як сукупність рекомендацій з організації і перебігу навчального процесу [5].
С. У. Гончаренко, ґрунтовно аналізуючи розвиток методики як науки, відмічає, що методику завжди підстерігає небезпека набути чисто прагматичного характеру, звестися до "розробок" і "рекомендацій", втративши здатність до наукових узагальнень, до виявлення закономірностей. Разом із тим, методика, яка глибоко пов'язана з відповідною наукою, відображає особливості цієї науки, її змісту й методів дослідження, є наукою прикладною, що за своїм змістом і завданнями є дуже близькою до комплексу технологічних наук.
Дидактичні пошуки технологічних підходів до навчання, які ведуться з установкою на гарантоване досягнення заданих цілей (фіксованих навчальних результатів), тотальною орієнтацією навчання на заданий кінцевий результат, призводять до звуження педагогічних можливостей самого процесу навчання і творчих можливостей учителя [2]. Існує і така думка, що технологізація модернізує традиційне навчання лише на основі репродуктивної діяльності учнів, що призводить до звуження педагогічних можливостей навчання, адже технологія - це, перш за все, майстерність і мистецтво у навчанні [11].
Разом із тим; методична майстерність учителя має розвиватися не через забезпечення його великою кількістю рецептурних методичних посібників і широке використання ним готових технологічних процедур. Йому потрібні передусім фундаментальні знання з базового предмета, висока загальна культура і ґрунтовна психолого-педагогічна підготовка. Технологічність і творчість у навчально-виховному процесі повинні розумно поєднуватися (І. А. Зязюн).
Упровадження педагогічних технологій, на нашу думку, може наблизити до вирішення найваіжливішої проблеми у педагогіці - управління процесом навчання, спрямованого на розвиток особистості та її професійне становлення, оскільки інтереси і потреби особистості завжди пов'язані з її само-реалізацією у професійній діяльності та життєтворчістю.
Упровадження педагогічних технологій у різних закладах освіти, які забезпечують поступове професійне становлення людини, повинно, на нашу думку, відповідати таким умовам: організаційним (сприяти ефективному впровадженню інтегрованих освітньо-професійних програм підготовки і перепідготовки фахівців, спрямованих на їх гуманітарну, фундаментальну та професійну підготовку; впровадженню системи ступененої професійної освіти; забезпеченню поглиблення фундаментальної підготовки та індивідуалізації процесу навчання; інтеграції закладів освіти в системі неперервної професійної освіти (наприклад, інтеграція вищих закладів освіти з середніми закладами освіти, що забезпечують загальноосвітню і допрофесійну підготовку молоді); вдосконаленню взаємодії між підприємствами різних форм власності та закладами системи неперервної професійної освіти); змістово-процесуальним (забезпечення наступності змісту, форм і методів у різних ланках неперервної професійної освіти; орієнтація змісту, форм і методів допрофесійної підготовки учнів на подальшу професійну діяльність; орієнтація змісту, форм і методів діяльності професійних навчальних закладів на перепідготовку дорослого населення; використання наукового, матеріально-технічного й економічного потенціалу професійних навчальних закладів у впровадженні сучасних освітніх технологій, зокрема інформаційних); соціально-психологічним (сприяти формуванню професійної мобільності майбутніх фахівців і дорослого населення, їх здатності швидко адаптуватися до потреб ринку праці, упередженню безробіття; здійсненню навчальними закладами допомоги соціально-економічній сфері для її розвитку через підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів, консультації, рекомендації в організації бізнесу тощо); гуманістичної спрямованості (визнання людини як особистості та найвищої цінності суспільства, задоволення її освітніх, професійних потреб, розвиток творчих обдарувань; органічний зв'язок професійної освіти з національною культурою, історією, традиціями українського народу; демократизація освіти, перехід до державно-громадської системи управління, її варіативність; відповідність рівня професійної освіти світовому рівню).