Стимуляцiя голосових реакцiй та голосової активностi. Робота починається з вокалізації навидиху дитини. На фонi емоцiйно-позитивного спiлкування дитини з дорослими, проводять вiбрацiю грудної клiтки, з тим, щоб викликати у дитини голосовi реакцiї.
Стимуляцiю гулiння у дитини починають лагiдним голосом. Спочатку дають можливiсть дитинi прислухатися до нерiзких, приємних звукiв голосу. Навчити дитину наслiдуючи за дорослим вамовляти звуки гулiння можна тiльки тодi, коли у дитиниє зорова та слухова увага.
Дитина дивиться на обличчя дорослого, а логопед при цьому промовляє звуки ЛА, АГУ, широко вiдкриваючи рота, щоб дитина прицьому могла бачити артикуляцiю дорослого. Якщо дитина не повторяє цих рухiв, то пасивно вiдпрацьовують наслiдувальну реакцію.
При стимуляцiї гулiння необхiдно добиватися спонтанної подачi голосу.
Наслiдувальні дії i пасивнi рухи в артикуляцiйних м’язах стають основними засобами розвитку самостiйних артикуляцiй дитини. Привертаючи увагу дитини до звучання її голосу, заохочуючи активнiсть, намагаються викликати повторення звукiв, тобто аутоехолалiю, що сприяє розвитку мовнослухового та мовнорухового аналiзаторiв, разом з тим i лепетної активностi.
Для цього використовують З вида вправ:
1. Викликають звуки (якими дитина вже оволодiла) у вiдповiдь, що сприяє активiзацiїаутоехолалії;
2. Вимовляють звуки, якi в довiльному голосоутвореннi (в цьому випадку ехолалiї можуть бути нульовими, але значно стимулюється голосова активнiсть дитини).
3. Промовляють звуки, якi близькi до тих, що вже є у дитини в активi i доступнi її артикуляційним можливостям. Дитину навчають наслiдувати звуки: iмiтують гудок паровоза, мукання корови, розвивають мовленнєве дихання. Всi звуки вводять в план комунiкацiї дитини; означають дії, її почуття.
Затримка мовленневого розвитку у детейз розумовою вiдсталiстю
Розвиток мовлення у дiтей з розумовою вiдсталiстю залежить вiд ступеня недорозвитку когнiтивної сфери та психiки в цiлому. Тому його називають вторинним недорозвиненням мовлення. При цьому найбiльше страждають функції мовлення: а саме номiнативна (смислова), комунiкативна — органiзуюча.
Етапи розвитку мовлення в домовленнєвому перiодi затримуються на 1—2 мiсяцi. При цьому гулiння не має комунiкативного навантаження. Дитина “гукає” сама по собi, не звертає уваги на звернення рiдних, не має емоцiйного навантаження в гулiннi.
Лепетне мовлення також сторонне вiд спiлкування - дитина механiчно повторює звуки. Лепiт не має смислового навантаження -- лепетнi слова не вазначають “чогось – чи когось” — дитина називає однаково одним звукосчолученням “ба-ба’ “та-та” всiх, кого бачить навколо себе, або промовляє лепетнi слова нi до кого не звертаючясь, спонтанно.
У дитини з легким ступенем розумової вiдсталостi швидше нiж при загальному недорозвиненнi мовлення формується структура слова, поповнення словникового запасу, формування речення. Але через недорозвитоксмислової сторони мовлення та узагальнюючої функцiї ускладнена реалiзацiя словникового запасу. В мовленнідитини багаго штампiв, ехолалiй (повтореиня слiв дорослих). Розгорнуте речення може вiдтворюватися дитиною i в 2 роки, але вона його не розумiє, а тільки механiчно повторює за дорослими. Забагато “механічної” мови найчастiше буває у дiтей, хворих на гiдроцефалiю, атонiччу форму недорозвитку психiчних функцiй. З розвитком психiчних функцiй (в 3 – 4 роки) у дитини з’являється “своя” особиста мова, а механiчна, “папужна, магнiтофонна” редукується i поступово зникає. Батьки звертаються до лiкаря чи логопеда зi скаргами на “розпад мовлення”. Аде при прискiпливому уточненнi анамнезу розвитку мовлення у дитини вражають розбіжності мiж тим, як дитина багато говорить i тим, що вона розумiє. Тому треба перевiряти: по-перше, функцiї мовлення (смислову та комунiкативну) а потiм, по-друге, її вiкову етапну структуру.
Література
1. Особенности усвоения глагольной лексики учащимися старших классов школы для детей с тяжелыми нарушениями речи. /Бабина Г.В. //Дефектология. – 1988. – № 1. – С. 32-41.
2. К вопросу об усвоении правописания звонких и глухих согласных в корне слов учащимися с тяжелыми нарушениями речи. /Вербжицкая Т.Н., ТокареваЛ.А. //Дефектология. – 1985. – №3. – С. 50-53.
3. Власенко И.Т. Особенности словесного мышления взрослых и детей с нарушениями речи. – М.: Педагогика, 1990. – 184 с.
4. Дедюхина Г.В., Могучая Л.Д., Яншина Т.А. Логопедический массаж и лечебная физкультура с детьми 3-5 лет, страдающими ДЦП. – М.: Просвещение, 2000. – 235 с.
5. Захарченко В. Мовленнєве спілкування у грі. //Дошкыльне виховання, № 12, 2000. – С. 35-39.
6. Ильякова Н.Е. Логопедические тренинги по формированию связной речи у детей с ОНР 5-6 лет. – М.: изд-во Каре, 2004. – 432 с.