Важливим новоутворенням є поява у віці 3 років граматичних форм, які допомагають дитині орієнтуватися у відношенні до предметів і простору (відмінки), в часі (дієслівні часи). Спочатку з'являється родовий відмінок, потім давальний, орудний і прийменниковий. Але повне оволодіння відмінковими формами відбувається пізніше. Вік 4-5 років характеризується появою в мові дитини багатослівних фраз, монологів, сполучних союзів і займенників, додаткових пропозицій, другого періоду питань - про причинно-наслідкові зв'язки ("Чому?").
В роботах як зарубіжних (перекладених на російську мову), так і вітчизняних дослідників було показано, що мовна творча активність максимальна у дітей у віці 2-3 років і практично повністю зникає до 5-6 років. На цю активність, як відзначав Н.А.Рибников, сильний пригноблюючий вплив надає стереотипна фразеологія плакатів і афіш.
За даними Д.Б. Эльконина зростання словника, як і засвоєння граматичної будови, знаходяться залежно від умов життя і виховання. Індивідуальні варіації тут більш великі, ніж в якій-небудь іншій сфері психічного розвитку:
в дослідженнях В. Штерна діти п'яти років мають запас слів – 2200, а діти шести років – 2500-3000 слів.
в дослідженнях Сміта діти п'яти років мають число слів 2072, приріст слів – 202, діти п'яти-шести років – 2289 з приростом слів в 217, діти шести років – 2589 з приростом слів в 273.
В 1979 р. співробітниками НДІ змісту і методів навчання АПН РРФСР був проведений порівняльний аналіз результатів ранніх і більш пізніх вітчизняних і зарубіжних дослідників, який показав, що кількісні дані про словарний запас дітей 1 року -7 років, приведені Н.А.Рибниковим, співпадають з даними Д.Б.Ельконіна, А.В.Запорожца і інших: максимальне зростання словника спостерігається в період з 2 до 5 років. В цьому ж дослідженні відзначено, що самою дослідженою областю в психології дитячої мови є мова дітей від 1 року до 4 років.
Інтенсивно що йде саме в дошкільному віці засвоєння рідної мови, що полягає в оволодінні морфологічною системою, пов'язано з активністю дитину по відношенню до мови. В дошкільному віці дитина досягає такого рівня освоєння мови, коли мова стає не тільки засобом спілкування, але і предметом свідомого вивчення.
Дуже важлива задача, що стоїть перед дорослими, це задача збагачення словника дитини. У всіх людей є пасивний словник – в нього входять слова, які ми розуміємо, але рідко використовуємо в мові, а є активний словник, тобто той набір слів, якими ми оперуємо в щоденному спілкуванні з іншими людьми. У дошкільників, і це характерний, пасивний словник в значній мірі перевищує активний. І одна з істотних проблем – перенести якомога більше пасивних слів в актив.
На перше місце в словарній роботі висувається положення про те, що слово є найважливішою одиницею мови, яка служить для найменування предметів, процесів, властивостей, а робіт над словом є однією з важливих в загальній системі роботи по розвитку мови.
Оволодіння словарним складом рідної мови розглядається як необхідна умова освоєння його граматичної будови, розвитку зв'язного монологічного мовлення, виховання звукової сторони мови. Невід'ємною властивістю слова як одиниці мови є його значення. Розуміння всього різноманіття значень слів розвивається у людини протягом багатьох літ, тому необхідно знайомити дитину з різними значеннями одного і того ж слова, щоб забезпечити семантичну точність його використовування. Розвинуте у дитини уміння вживати слова і словосполучення відповідно до контексту, мовною ситуацією сприяє розвитку умінь вільно вибирати мовні засоби при побудові зв'язного вислову, вільно користуватися словами і зв'язувати з по значенню.
Словесні позначення (найменування) предметів діти засвоюють при ознайомленні з оточуючою їх дійсністю. Проте словник дошкільників потребує не тільки кількісному зростанні, але і в якісному вдосконаленні (уточнення значень слів, семантична точність вживання синонімів, антонімів, багатозначних слів, розуміння переносних значень).
Однією з головних задач словарної роботи є збагачення, розширення і активізація словарного запасу, основу якого складає введення в мовну свідомість дитини тематичних груп слів, синонімічних рядів, пар антонімій, багатозначних слів.
Синонімічна робота з дітьми (підбір слів, близьких за своїм значенням) переплітається із засвоєнням тематичних груп слів (дієслова руху: йти, крокувати, плентатися, брести і т.п.: або дієслова, що позначають мову: сказав, запитав, відповів, закричав).
Робота над антонімами (словами з протилежним значенням) проводиться з дітьми при складанні словосполучення і пропозицій. Діти знаходять антоніми в прислів'ях, приказках. Підбір антонімів до багатозначних слів розширює уявлення дітей про слово, допомагає уточнити його значення. А підбираючи словосполучення із словами протилежного значення, діти глибше розуміють багатозначність слова.
Багатозначність слова показується дошкільником на добре знайомих словах з конкретним наочним значенням (ручка, голка, блискавка і т.д.)
Складаючи пропозиції з багатозначними словами, діти показують, на яке значення того або іншого слова вони орієнтуються. Робота над багатозначними словами може йти по таких напрямах: назва слова, підбір до нього ознак і дій – складання словосполучень, потім пропозицій і використовування багатозначних слів в зв'язному тексті.
В процесі словарної роботи необхідно добиватися реалізації таких якостей мови, як точність, правильність, зв'язність, виразність. зрештою необхідно виробивши вміння у дітей відбирати для вислову ті лексичні засоби, які точно виражають задум говорячого.
Реалізація програми по словарній роботі з дітьми дошкільного віку здійснюється через систему відповідних занять трьох різновидів:
- заняття, в яких словарна робота здійснюється в процесі ознайомлення з постійно що розширяється довкола предметів і явищ навколишньої дійсності (екскурсія, демонстрація предметів і т.п.)
- заняття, де словарна робота спирається на поглиблення знань дітей про навколишні предмети і явища (ознайомлення з якостями, властивостями, особливостями)
- заняття, вирішальні задачі словарної роботи в процесі узагальнень, формування понять.
Для навчання монологічного мовлення дітей дошкільного віку звичайно використовуються наступні види занять: розповідь по картині, переказ літературних творів, складання описових розповідей про іграшки, складання оповідних розповідей (творча розповідь), складання розповідей з особистого досвіду, розповідь по серії сюжетних картинок.
Основним прийомом навчання монологічного мовлення на початковому етапі є прийом сумісної розповіді: вихователь починає пропозицію, дитина закінчує. В сумісній розповіді вихователя і дитини функцію планування бере на себе педагог. Він задає схему вислову, а дитина заповнює цю схему різним змістом. Зразок розповіді не пропонується, оскільки цей прийом не сприяє прояву самостійності і ініціативи. На наступному етапі провідним прийомом навчання стає план, який дається в природно-розмовній формі.
Перед тим, як виконати основне завдання (скласти описову або оповідну розповідь і т. д.), дітям пропонуються ігри і вправи на розвиток і збагачення словника, на формування граматичної будови мови. Вихователь повинен пам'ятати, що методика навчанню зв'язної мови знаходиться у взаємозв'язку з роботою над іншими сторонами мовного розвитку.
Мета гри. Учити дітей утворювати наказову форму дієслова за допомогою приставок.
Організація заняття.
Гравців розподіляють на дві команди і вибудовують на майданчику одну проти іншої (на відстані 50 см).
Перед кожною командою малюють дві паралельні лінії — це рів. На слова вихователя:
Якщо хочеш
Спритним бути
Якщо хочеш
Сильним бути
Якщо хочеш
Бути здоровий, —
Перестрибни
Через рів!
всі стрибають. Виграє та команда, в якій більше число граючих зуміло перестрибнути через рів, не наступивши на межу. Гра продовжується. Команда під той же вірш, що програла, але сказаний вже «переможцями», робить другу спробу. Гру можна активізувати, запропонувавши дітям стрибати із закритими очима.
Мета гри. Учити дітей утворювати дієслова за допомогою приставок (виглянув, помчав, застрибав).
Організація заняття.
Один з гравців виконує роль вітру, інші — зайців. Діти-зайці надягають на голову шапки з довгими вухами і навпочіпки розташовуються по кругу. На слова, сказані вихователем:
Із замету на галявині
Чиїсь виглянули вушка
І помчав — скік та скік —
Білий маленький клубок
вони поволі підіймаються і стрибають на двох ногах вперед.
На наступний чотиривірш:
Ось застрибав він з розгону
По проталинах зелених
Він навкруги берізок кружляє
Перестрибуючи калюжі!
діти стрибають в ту сторону, де намальовані невеликого розміру круги-калюжі, перестрибують їх.
На слова, вимовлені разом з вихователем:
Вітер, вітер! Наздоганяй!
Не наздогнати відважного зайчика!
розбігаються по залу. Дитина-вітер повинна засалити тікаючих.
Гру проводять з невеликою підгрупою (6—8 дітей). Якщо кількість граючих більше, вибирають двох «вітрів».
Мета гри. Закріплювати уміння дітей співвідносити слово з дією.
Організація заняття. Дітей вибудовують один за одним, утворюючи як би «потяг»; вони кладуть руки на плечі граючого, що стоїть попереду. На слова, сказані вихователем:
Чух-чух, пих-чу
Пих-чу, вор-чу
Стояти на місці не хочу!
«потяг» починає поволі рухатися, поступово прискорюючи рух.
Ко-ле-са-мі