ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………...3 - 4
І Комунікативно орієнтоване навчання і його основні принципи….….....5 –13
1.1. Організація і методика проведення інформативних бесід про події з життя школярів як основної форми прояву реально-інформативної комунікації……………………………………………………...……………6 – 11
1.2. Що таке спілкування…………………………………………….…….11 – 13
ІІ Навчання діалогічного мовлення……………………………………..…14 - 26
2.1. Суть і характеристика діалогічного мовлення………………………14 – 23
2.2. Етапи навчання діалогічного мовлення…………………………..…24 – 26
Література…………………………………………………………………..……27
Додатки………………………………………………………………….…..28 - 29
Вступ
Сьогодні в Україні відбуваються динамічні зміни перетворення у політичному, соціально – економічному і культурному житті. Зростає потреба суспільства в людях, що володіють іноземною мовою як засобом спілкування. Зростає реальна можливість для учнів спілкуватися зі своїми зарубіжними ровесниками через Інтернет, у міжнародних літніх таборах тощо. Реалія сьогодення ставлять перед ними проблему оволодіння мовою як засобом спілкування та взаємодії. Усе це суттєво вплинуло на підхід до іноземної мови як навчального предмета. Необхідність навчити школярів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур різних країн світу спонукає науковців – методистів і вчителів практиків переосмислювати цілі іншомовного навчання та акцентувати увагу на пошуках дієвих засобів їх досягнення.
Початкова школа є першою сходинкою реалізації стратегічної мети навчального предмета «іноземна мова». На початковому етапі закладаються основи комунікативної компетенції, що дають змогу здійснювати іншомовне спілкування і взаємодію дітей на елементарному рівні, в тому числі і з носіями мови. При цьому повинні бути максимально враховані реальні потреби та інтереси учнів у спілкуванні й пізнавальній діяльності.
Практичною метою навчання іноземних мов у початковій школі є розвиток здатності молодшого до спілкування іноземною мовою. Реалізація цієї мети пов’язана із формуванням в учнів таких комунікативних умінь:
· розуміти і породжувати іншомовне висловлювання відповідно до конкретної ситуації спілкування, мовної задачі і комунікативного наміру;
· здійснювати свою мовленнєву і немовленнєву поведінку, беручи до уваги правила спілкування і національно – культурні особливості країни мови, що вивчається;
· користуватися раціональними прийомами оволодіння іноземною мовою і самостійно удосконалюватися в цьому.
Здатність до спілкування іноземкою мовою передбачає також формування в учнів якостей, що роблять процес оволодіння мовою як засобом міжкультурної комунікації ефективним, а саме:
• інтересу і позитивного ставлення до мови, що вивчається, докультури народу, що розмовляє цією мовою;
• загальнолюдської свідомості;
• розуміння себе як особистості, яка належить до певної мовноїі культурної спільноти;
• самостійності у певних видах навчальної діяльності;
розуміння важливості вивчення іноземної мови.
Важливим є також розвиток в учнів загальномовних, інтелектуальних, пізнавальних здібностей, емоцій і почуттів, стимулювання психічних процесів, які є базисними в оволодінні іншомовним спілкуванням, виховання культури спілкування в різних видах колективної взаємодії, а також підтримання готовності до такого спілкування.
Навчаючи дітей іноземної мови, вчитель вводить їх у світ іншої культури. Становлення і розвиток країнознавчої мотивації, в основі якої лежить інтерес до життя однолітка за кордоном, до народу країни, мова якої вивчається, є однією із основних цільових установок, її успішній реалізації сприяє різноманітний навчальний матеріал, що в цікавій формі відображає життя зарубіжних однолітків. Він формує емоції та образно-художню пам'ять учнів, стимулює їхнє образне мислення, розвиває смаки і почуття.
Оскільки комунікативний підхід стає основним у досягненні поставлених цілей, виникає потреба у його вивченні і впровадженні у шкільну практику, так як сьогодні часто спостерігається нерозуміння його суті і незнання основних принципів організації навчальної діяльності. З огляду на це стає нагальною потреба вивчати позитивний вітчизняний та зарубіжний досвід і навчитися визначати, що є доцільним і цінним, а від чого слід відмовитися як від такого, що гальмує навчання іншомовного спілкування.
І Комунікативно орієнтоване навчання і його основні принципи
Чи запитуєте ви коли-небудь, вказуючи на вікно: «Це вікно?»? Звичайно ж, ні. Або чи слухатимете ви вашого співрозмовника, якщо він раптом почне переказувати вам зміст оголошення, яке ви з ним щойно прочитали? Ви, напевно, здивуєтесь і зупините його. Але ще дуже часто на уроці іноземної мови весь клас змушений слухати, як хтось із учнів переказує зміст прочитаного тексту. Приклади такого «спілкування» свідчать про те, що не всі вчителі усвідомлюють і впроваджують у шкільну практику основні принципи комунікативного підходу. Суть комунікативного навчання полягає у підготовці учня до участі в іншомовному спілкуванні в умовах іншомовного спілкування, створених у класі. Відомий теоретик комунікативної методики Й.І.Пассов писав, що процес навчання є моделлю процесу спілкування. Він наголошував на тому, що це не означає, ніби процес навчання будується як копія процесу спілкування. Спілкування має параметри, моделювати які з точки зору навчання немає сенсу (наприклад, «безсистемність», відсутність організації тощо). Організувати ж процес навчання як модель процесу спілкування означає змоделювати лише основні, принципово важливі, параметри спілкування, такі як:
• особистісний характер комунікативної діяльності суб'єкта спілкування;
• взаємини і взаємодію мовленнєвих партнерів;
• ситуації як форми функціонування спілкування;
• змістову основу процесу спілкування;
• систему мовленнєвих засобів, яку слід засвоїти для забезпечення комунікативної діяльності;
• функціональний характер засвоєння і використання мовленнєвих засобів;
• евристичність (розмаїття зв'язків, що забезпечують динаміку мовлення і гнучкість у використанні мовленнєвих засобів).
1.1. Організація і методика проведення інформативних бесід про події з життя школярів як основної форми прояву реально-інформативної комунікації
З чотирьох форм прояву реально-інформативної комунікації в шкільних умовах пріоритетна увага повинна бути приділена інформативним бесідам про події з життя учнів як найважливішій формі навчання реальному мовному спілкуванню, для цього існують наступні підстави.
Рішення на іноземній мові організаційних питань уроку і навчання, хоч і є важливим компонентом навчання реальної комунікації, по-перше, в принципі не є методичною проблемою, і, по-друге, не може займати за часом, що відводиться на нього, скільки-небудь значного місця в процесі навчання. Обговорення на іноземній мові посильних для учнів і таких, що цікавлять їх проблемних питань виходить в цілому за рамки нашого дослідження, оскільки елементи цієї форми прояву реально-інформативної комунікації можуть з'явитися не раніше, чим на третьому році навчання. Віддзеркалення в мові учнів заданого змісту (перш за все прочитаного) в цілому не є проявом реального спілкування.Тільки про інформативні бесіди з життя учнів можна говорити як про основну форму прояву реально-інформативної комунікації в шкільних умовах, і, отже, як про найважливіший компонент навчання усної мови, в методичному плані мало вивченому.
Інформативні бесіди про події з життя учнів у вищевикладеному розумінні можуть бути класифіковані по різних критеріях. Так, по ступеню і характеру підготовки вони можуть підрозділятися на підготовлені (як у змістовному, так і в мовному плані або тільки в якому-небудь одному, найчастіше змістовному) і непідготовлені (експромтні). Це ділення декілька умовно - адже будь-яка групова бесіда можлива постільки, оскільки учні вже опанували необхідними для її ведення мовними уміннями і навиками. З цієї точки зору бесіди завжди підготовлені. Разом з тим обговорення повсякденних подій може передувати безпосередньою підготовчою роботою, і у такому разі можна говорити про підготовлені інформативні бесіди. По характеру підготовки бесіда або якась її частина може бути підготовлена через домашнє завдання або ж безпосередньона уроці перед її проведенням, далі, по ступеню керованості з боку вчителя бесіди можуть бути жорстко керованими, при безпосередній участі вчителя, а також можуть управлятися їм побічно, майже без його мовного втручання, головним чином за допомогою паралінгвістичних засобів. По питомій вазі монологічного і діалогічного мовлення такі бесіди можуть бути переважно діалогічними або ж, навпаки, характеризуватися переважанням монологічної форми спілкування. Слідує, проте, відзначити, що застосовуючи вище перелічені критерії, ми отримуємо не ділення бесід на види або підвиди, а такі їх різновиди, по яких можливо прослідкувати лінію їх ускладнення і розвитку, тобто еволюцію навчання реально-інформативної комунікації, причому не тільки по роках навчання, але і в межах одного року.
Зі всіх приведених тут критеріїв найважливішим на даному етапі дослідження нам представляється переважання діалогічного або монологічного мовлення, оскільки методику проведення інформативних бесід слід розглядати під кутом зору навчання діалогічного і монологічного мовлення. Проте, перш ніж приступити до викладу цього питання, необхідно відзначити, що монологічну і діалогічну форму спілкування можна розмежувати одну від іншої тільки умовно. У методичній літературі останніх десятиліть указується, що в процесі природного мовного спілкування немає "чистого" монологу, як не існує і "чистого" діалогу, а є те і інше у взаємодії і взаємопереплетенні. Так, І.А. Зимня визначає монолог як "велику або меншу частину діалогу, що завжди припускає наявність співбесідника". Звідси можна укласти, що монологічне мовлення не є антипод мови діалогічної: у загальному плані діалог не є чергування питань і відповідей на них, так само як і не є обмін короткими репліками, хоча в принципі і те, і інше може мати місце, якщо звернутися до такого різновиду діалогу як інтелектуальний діалог, то він взагалі характеризується деколи надзвичайно тривалими "монологічними" висловами. Звідси напрошується висновок, що в будь-якій бесіді, у тому числі і в бесідах про події з життя учнів, наявні елементи як монологічного, так і діалогічного мовлення з переважанням (спонтанним або планованим) того або іншого.