Але не тільки при вивченні граматики вдосконалюється процес слухання учнів. Читаючи художню літературу, газетні тексти, діти опановують багатство рідної мови. До 3-4 класів словник зрозумілих слів в учнів різко зростає. При цьому він поповнюється й образними висловами, що їх чують діти, слухаючи вірші і художню прозу.
Найістотнішою зміною в мовному розвитку дитини-школяра є ознайомлення її зі словом, з мовою як об'єктом пізнання. З раннього дитинства мова була засобом спілкування дитини з навколишніми людьми. У школі діти вивчають мову як спеціальний предмет [20, 66]. Першокласникові спочатку важко розмежувати слово і предмет, який ним позначено. Тому першокласник довго не може зрозуміти, що слово «малина» — ще не ягода малина. Слово — лише назва відомої йому смачної темно-червоної ягоди. Не відразу слово відокремлюється від предмета, і першокласник, знову збиваючись, каже: «У малині три склади». Вчителька поправляє: «Не в малині, а в слові «малина» три склади».
Відповідно до вимог програми [55] в учнів початкових класів мають сформуватися деякі уявлення про мову і мовлення:
1) мова є найважливішим засобом спілкування між людьми;
2) найважливішими одиницями мови є звуки, слова, сполучення слів, речення, текст; кожна з них має своє призначення: із звуків утворюються слова, із слів – словосполучення і речення, із речень – зв'язні висловлювання;
3) мова пов'язана з мисленням (за допомогою речень висловлюються думки);
4) українська мова — мова українського народу;
5) знання з мови застосовуються у практичному мовленні; щоб оволодіти мовленням, потрібно знати слова і вміти поєднувати їх;
6) є дві форми мовлення — усна й писемна;
7) усне мовлення має допоміжні засоби увиразнення: інтонацію, міміку, жести; своєрідними допоміжними засобами спілкування є зорові умовні знаки і звукові сигнали.
Наведені відомості учні повинні не заучувати, а засвоювати у процесі навчання. У результаті повинно виробитись свідоме ставлення до власних усних і писемних висловлювань, прагнення уникати помилок, дотримання етики мовлення — невід'ємної частини культури спілкування. Робота над досягненням цієї мети починається на спеціально відведених уроках і продовжується при вивченні всіх тем і розділів програми, на заняттях з розвитку зв'язного мовлення [25, 132].
Навчальний матеріал на уроці не може бути просто викладений вчителем — таку розповідь дітям було б важко сприйняти. Основою роботи має стати підручник, головними методами — спостереження мовних явищ і бесіда, у проведенні якої слід постійно спиратися на мовний досвід учнів, поступово збагачуючи його. Однак учитель повинен постійно спрямовувати бесіду, роз'яснювати наведене в підручнику, при потребі доповнювати новими фактами.
Вже в 2 класі учні дізнаються про суспільну природу мови — її створили люди для потреб спілкування в умовах спільної праці. За допомогою мови люди виражають свої думки. Тому мова тісно пов'язана із мисленням [20, 68]. Дітям слід розказати, що люди, пізнаючи навколишній світ, явища дійсності, предмети, їх ознаки, дії, стали давати їм назви. Так з'явилися слова як своєрідне позначення явищ дійсності. Найменування певного предмета, його ознаки чи дії — це своєрідні знаки тієї чи іншої мови, які допомагають відрізнити один предмет, ознаку, дію від інших.
У ході роботи доцільно підкреслити, що слів у мові дуже багато (при цьому показати словники), що словниковий запас мови весь час поповнюється. Не так давно в нашу мову ввійшли слова зореліт, космонавт, місяцехід, якими були названі нові машини, нові професії. І навпаки, багато слів ми перестали або перестаємо вживати (соха, постоли). На основі таких даних у дітей формуватиметься уявлений про розвиток мови у тісному зв'язку з розвитком суспільства.
У початкових класах дітям прищеплюється любов до рідного слова, до мови батьків, до рідного краю, Батьківщини. Діти мають усвідомити, що українська мова є мовою українського народу, що обов'язком кожного українця є знання й збагачення її [32, 31].
Джерелами збагачення словникового запасу учнів на цьому етапі стають: сама навколишня дійсність, навчальний процес, ілюстративний матеріал читанок та інших підручників, наочні посібники, технічні засоби, які вчитель використовує у ході розповідей та бесід з учнями [25]. Вже протягом першого року навчання мовлення дітей на уроці здійснюється у межах досить широкого кола тематичних груп: школа і шкільне навчання (назви шкільних приміщень, класне обладнання, навчальне приладдя – колективне та індивідуальне, види навчальної праці, елементи уроку й режиму навчального дня в цілому тощо); суспільно-політична лексика; лексика, пов’язана із суспільно корисною працею дорослих і дітей; види транспорту; рослини городу, саду, лісу; тварини — дикі і свійські; побутова лексика, пов'язана з ігровою діяльністю дітей тощо.
У цей період словниковий запас молодших школярів активно поповнюється прикметниковими і дієслівними формами, засвоєними під час читання, а самі висловлювання стають більш повними, емоційними, яскравими.
Важливим є те, що дитячий словник збагачується не тільки кількісно, а й якісно [31, 72]. Під час уроків читання у ньому, зокрема, збільшується питома вага лексики, яка відображає суспільно-політичні відносини (Батьківщина, Вітчизна, держава, Україна, столиця України — Київ, рідна мова, український народ, великий український письменник, видатна українська поетеса та ін.). Статті для читання та художні ілюстрації ознайомлюють дітей з новими словами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності людей міста й села, назвами рослин, тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика, пов'язана з різноманітною діяльністю самих дітей як на уроках так і в позаурочний час. Особливе значення в цій діяльності належить дитячій книзі.
Найважливішезавданняпочатковоїшколи—навчитидітейвчитися, а ценеможливобезуміннячитатиіпрацюватизкнижкою. Специфікароботина уроці читанняпотребуєвіддітейбагаторазовоюперечитуванняслів, речень, текстів, якешвидконабридає, стомлює. Щоб зробити урокчитанняцікавимкожномуучневі, слід керуватися такими правилами: логічнепоєднаннявсіх видівроботи; неможливістьвиконаннянаступного завдання безопрацьованоїпопередньоївправи; чітка установкащодороботи: длячого? якробити? скільки часувитратити? [39, 15].Підбірвправдлярізних груп має здійснюватися з урахуванням індивідуальнихособливостей школярів.
Коженурок маєформувативучнівсвідоме, правильне, виразнечитаннязвідповідноюдлякожного вікушвидкістю. Адляцьогоучнімаютьчіткорозуміти лексичнезначенняібачитицілеслово, азгодом – словосполучення, смисловуфразу, речення [25]. Тому великезначеннянауроцінадається словниковій роботі, якаорганічновипливаєіззавданьупродовж цілогоуроку. На уроках читання вона спрямовуєтьсяназбагаченняактивного словникаучнів, нарозвитоксловотворчихнавичок, уміннябачитивтекстіхудожнізасобитавикористовуватиїху своємумовленні, напропедевтичнуйузагальнену роботущодознаньзграматики.
У ходісловниковоїроботи необхідно працювати й надрозвиткомшвидкості читання, розширеннямкутазоручитця, розвитком уваги, зоровоїпам'яті, удосконаленнямартикуляційнихнавичок. Завданнянакласифікацію, вилучення зайвого, визначенняспільнихівідміннихознакпід часцієїроботивчатьдитинулогічномислити [38, 13]. Аце вмінняєневід'ємноюумовоюуспішногоподальшого навчання.
Теоретичних відомостей з лексики учні початкових класів не одержують (це програмовий матеріал наступних класів), а словник збагачують практичними вправами у зв'язку із засвоєнням знань за програмою 1-4 класів [55]. Тому словникова робота має пов'язуватися з усією системою навчання дітей у школі. Розрізняють пасивний та активний словники. Активний — це слова, які учень вживає у мовленні, пасивний — слова, значення яких дитина розуміє, але не використовує.
Класовод має сприяти тому, щоб вихованці за допомогою різних вправ з читання переводили слова з пасивного до активного словника. Основними джерелами збагачення його є підручники, книжки для позакласного читання, навчальні посібники, газети, журнали, кіно, театр, телебачення, радіо, екскурсії, спостереження за навколишнім світом, мова батьків, учителя, близьких, в оточенні яких перебувають діти.
Учитель повинен допомогти розібратись у значенні цих слів, перевести їх до активного словника учнів [43, 21].
Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом. Таким чином, мова вчителя — важливе джерело збагачення словника учня початкових класів.
На уроках читання діти ознайомлюються і з деякими нелітературними, діалектними чи жаргонними словами. Тому треба боротися з тим, щоб діти не засвоювали жаргонних слів, переконливо доводити їм, що цим псується, засмічується мова [54, 10].
Значне місце на уроках читання відводиться вправам, які допомагають розширити й уточнити словник дітей [63, 39]. Значення невідомих слів, що трапляються в текстах, обов’язково слід пояснювати, формуючи в учнів відповідні уявлення й поняття. Також слід виробляти в учнів уміння добирати ті слова, якими можна найточніше, найяскравіше, образно висловити думку. З перших днів навчання дитини у школі необхідно повсякденно працювати над словом, пояснювати різні його значення, добирати синоніми, вводити слова в речення, виявляти синоніми в ілюстративному матеріалі і т. ін.
Для досягнення кінцевої мети – розвитку образного усного мовлення — необхідно розв’язувати такі навчальні завдання:
- розширювати і поглиблювати знання учнів про слова-назви, слова-ознаки, слова-дії, викликати інтерес до роботи над словом, почуття гордості за рідну мову;