1.1 Види позашкільних закладів
1.2 Види та функції дозвіллєвої діяльності
1.3 Принципи культурно – дозвіллєвої діяльності
ІІ. Педагогічна майстерність в управлінні та організації культурно-дозвіллєвої діяльності
ІІІ. Проблематика організації дитячого та підліткового дозвілля
Список використаної літератури
Сфера вільного часу являє собою унікальну й неповторну галузь культурно-дозвіллєвої діяльності, що відрізняється як широкою розмаїтістю зв’язків з дійсністю, так і особливою складністю відносин компонентів своєї внутрішньої структури. Індивідуальний і колективний характер спілкування в процесі діяльності, що визначає необхідність глибоких особистісних контактів фахівця й суб’єкта, формує узагальнене уявлення про унікальність діяльності фахівця сфери дозвілля [2; 102].
Над проблемою розумного, дбайливого використання кожної години нашої великої цінності – часу – замислювалося багато умів людства всіх епох і часів, у тому числі й стародавні філософи. Час пригноблював людей своєю швидкоплинністю, тому вони прагнули зрозуміти його природу, якось приборкати, приручити його, з користю використовувати.
Вивчення культурно-дозвіллєвої діяльності в її динамічному розвитку сприяє більш глибокому проникненню в сутність цього явища, допомагає побачити події сучасності як закономірний результат руху людського суспільства від низьких форм до вищих. Історичний підхід дозволяє виявити в культурно-дозвіллєвій діяльності загальне, що є присутнім в усі історичні епохи, та особливе, специфічне, що характерне для кожного відрізку часу.
Історичне минуле являє собою джерело багатющого досвіду, який накопичений багатьма поколіннями в організації вільного часу, елементи якого з успіхом можуть бути використані в сучасній практиці. Дозвілля як соціальне явище має глибоке історичне коріння. Творча діяльність на дозвіллі та людське уявлення поклали початок мистецтву, науки та техніки. Печерний живопис, можливо, є одним з перших видів мистецтва. В історичних джерелах описані такі види рекреативної діяльності, як танці, театральні вистави та дитячі ігри [21; 37].
У зарубіжній науці відлік пізнання явища "дозвілля" починається з Платона та Аристотеля. Видатні філософи античності оцінювали вільний час як найбільш важливе для вдосконалення людини [ 16; 78 ].
Платон з його естетичним баченням світу сприймав гру й дозвілля як щось прекрасне та цінне само по собі, тому закликав жити, граючи, відповідно до властивостей своєї природи. Великий філософ у своїх "Законах" пристосовував дозвілля та всі його механізми – свята, театр, танці, пісні, змагання – до потреб свого політичного проекту [17]. Платон вважав, що репертуар дозвіллєвої діяльності повинен контролюватися державою, він розглядає "велике дозвілля" як соціальний інститут [17; 275].
Будучи в цілому спрямованим на всебічний гармонійний розвиток особистості, вільний час у кожному конкретному випадку виконує свої специфічні функції. У перекладі з латинської мови слово "функція" означає обов’язок, коло діяльності, призначення ролі.
Тема дозвілля, дозвіллєвої діяльності в нашій країні не втрачає своєї актуальності. Навпаки, ця проблема обростає все більшими протиріччями й ускладнюється. Ці протиріччя зумовлені насамперед невідповідністю між сутнісю дозвілля культурно-дозвіллєвої діяльності й існуючими в реальній дійсності формами і методами проведення дозвілля.
Актуальність соціальної робота у сфері дозвілля полягає у тому, що у сучасних умовах розвитку суспільства спостерігається суттєве підвищення інтересу, формування принципово нового підходу не лише культури в цілому, а й до її прикладної галузі — культурно-дозвіллєвої діяльності. Раціональне використання "вільного часу" — дозвілля сприяє формуванню високої духовності, фізичної досконалості, задоволенню інтересів і потреб людей у слідкуванні, творчому розвитку, що правильна організація дозвілля може пом'якшити соціальне напруження, навіть перевести його у більш безпечне русло [11; 56 ].
Загальні проблеми організації культурно-дозвіллєвої діяльності та дитячого дозвілля визначені в низці фундаментальних наукових досліджень. Це, зокрема, праці, що стосуються культурно - дозвіллєвої роботи та організації дозвілля - В.Й. Бочелюк, В.В.Бочелюк "Дозвіллєзнавство", Н.В. Яременко "Дозвіллєзнавство", Петрової І.В. "Дозвілля в зарубіжних країнах" , також праці, присвячені особливостям виховання дітей у традиційній українській сім’ї, щ їх вивчав учений В. Г. Постовий - це "Духовність: потреби й інтереси дітей, батьків, сім'ї" , з’ясуванню місця і ролі культурно-дозвіллєвої діяльності у духовному розвитку людини - Ю.А. Стрельцов "Культурология досуга" та багато інших вітчизняних і зарубіжних джерел літератури, які приділяють багато уваги цьому питанню, адже воно дуже актуальне на сьогодні. Водночас це питання потрібно постійно досліджувати, бо форми дозвілля, а особливо дитячого, постійно еволюціонують і залежать від соціальної, політичної, культурної, економічної політики конкретної країни.
Мета курсової роботи - на основі дослідження сутності, функцій, видів і форм культурно - дозвіллєвої діяльності відобразити зміст та проблему організації дитячого дозвілля.
Об’єкт дослідження – форми, методи організації та проведення дитячого дозвілля.
Предмет дослідження - процес діяльності соціального педагога дозвіллєвої сфери.
Завдання:
2. Розкрити суть педагогічної майстерності в управлінні та організації культурно-дозвіллєвої діяльності;
3. Відобразити проблематику організації дитячого та підліткового дозвілля, висвітливши дані соціального дослідження.
Педагогічні функції вільного часу школярів окреслюють те коло виховних завдань, що можуть і повинні вирішуватися під впливом видів діяльності, котрі його наповнюють, і при наявності розумного цілеспрямованого педагогічного керівництва.
Чітке визначення, осмислення й аналіз виховних можливостей вільного часу має велике значення для визначення доцільності, розумності, ефективності бюджету часу учнів, для його подальшого вдосконалення й чіткої організації. Знання цих функцій допоможе уникнути стихійності, випадковості в організації вільного часу, повніше використовувати його потенційні можливості [12; 48 ].
Соціально-виховне значення дозвіллєвої діяльності для становлення і розвитку молодого покоління відбито в державних документах, що визначають освітню політику України і політику стосовно прав дітей і молоді. Серед таких документів: національна програма "Освіта" ("Україна XXI сторіччя") (1993 p.), національна програма "Діти України" (1996 p.), "Декларація про загальні основи молодіжної політики в Україні", закони і законодавчі акти, "Про освіту" (1991 p., 1996 p.), Концепція позашкільної освіти і виховання (1996 p.), закон України "Про позашкільну освіту" (2000 p.), "Положення про позашкільний навчальний заклад" (2000 p.), "Програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002-2008 pp." (2002 p.) тощо. Усі вони спрямовані на реалізацію в Україні основних положень Конвенції про права дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй. "Конвенція про права дитини" тісно пов'язана з іншим документом ООН - "Загальною декларацією прав людини". В її основу покладені ідеї про те, що: права людини не створюються державою, а є її природними властивостями; інтереси людини абсолютні, інтереси держави відносні; права й обов'язки єдині, але первинні права, тому що без них виконання обов'язків перетворюється в рабське скорення; реалізація прав людини залежить від рівня економічного розвитку країни [ 6; 12 ].
Зазначені вище документи гарантують право людини на вільний час, викладені в них положення спрямовані на створення в соціумі умов для гармонійного розвитку особистості у вільний час.
1.1 Види позашкільних закладів
Згідно Постанови Кабінету Міністрів № 433 від 6 травня 2001 року "Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів"[ 20 ] та відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про позашкільну освіту" [ 4 ], є чітко визначені типи позашкільних навчальних закладів:
1. Дитячо-юнацькі спортивні школи;
2. Дитячо-юнацькі клуби різних напрямів;
3. Мала академія мистецтв ( народних ремесел);
4. Мала академія наук учнівської молоді;
5. Оздоровчі заклади для дітей та молоді: заміські, профільні, праці та відпочинку, санаторного типу, з денним перебуванням; туристські бази.
6. Початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші);
7. Центр, палац, будинок, клуб художньої творчості дітей, юнацтва та молоді;
8. Центр, будинок, клуб еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді, станція юних натуралістів;
9. Центр, будинок, клуб науково-технічної творчості учнівської молоді, станція юних техніків;
10. Центр, будинок, клуб, бюро туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, туристсько-краєзнавчої творчості учнівської молоді, станція юних туристів;
11. Центри: військово-патріотичного та інших напрямів позашкільної освіти.
12. Дитяча бібліотека, дитяча флотилія моряків і річковиків, дитячий парк, дитячий стадіон, дитячо-юнацька картинна галерея, дитячо-юнацька студія (хорова, театральна, музична, фольклорна тощо), кімната школяра, курси, студії, школи мистецтв, освітньо-культурні центри національних меншин.