¾ на відповіді яких учнів спиратимуться [63, 26].
Евристична бесіда є двостороннім процесом у тому розумінні, що в ній активну участь беруть і вчитель, і учні. Тому вона успішно проходитиме в тому разі, якщо до неї готуватимуться не тільки учителі, а й учні. Можна дати учням запитання для попереднього продумування.
Щоб надати евристичній бесіді ще більшої життєвості, предметності, вчителі Миколаївської ЗОШ №7 [8] в своїй роботі застосовують такі методичні прийоми:
· задають учням запитання, які виявляють уміння застосовувати набуті знання на практиці;
· широко застосовують наочність, досліди і пошукові ситуації, розбір конкретних прикладів;
· заохочують висловлювання учнів, організовують їх спостереження;
· пропонують учням аргументувати свої відповіді власними прикладами з життя, практики, досвіду;
· пропонують учням пояснювати, як вони дійшли до певної відповіді, чому так вважають, щоб запобігти формалізму.
Особливо велике значення в евристичній бесіді має вміння вчителя ставити учням запитання. Запитання відіграють роль збудників, словесних подразників думки. Однак цю роль вони відіграватимуть лише тоді, коли збуджують в учнів певні образи асоціації, створюючи відповідні умовні рефлекси, за якими при постановці питань учень рефлекторно починає мислити, шукати відповіді на поставлене запитання без додаткового спонукання.
Проте, стверджує Н. Довбака [19], вчителька ЗОШ №2 м. Суми, слід уникати псевдоевристичної бесіди з постановкою неглибоких, непродуманих запитань репродуктивного характеру, відповіді на які не потребують розумових зусиль з боку учня. Тому дуже важливо, щоб запитання, які вчитель ставить учням, були продуманими, систематизованими, логічно випливали одне з одного і пов'язувалися з відповідями дітей. Тільки при цій умові буде досягнуте потрібне спрямування мислення учнів, створена можливість логічно піднести їх до певних висновків, узагальнень.
В евристичній бесіді, стверджує педагог, доцільно застосовувати запитання різного змісту, а саме:
· на встановлення причинно-наслідкових та інших зв'язків;
· на порівняння і протиставлення;
· спрямовані на проведення аналізу, синтезу, доведення, виведення висновків і узагальнень;
· спрямовані на використання особистого досвіду, спостережень учнів, виявлення їх ставлення до навколишнього;
· на відтворення деяких знань учнів, що стають основою для засвоєння нового матеріалу.
В евристичній бесіді, яку застосовує на уроках О.Римар [24], вчителька Великорудненської ЗОШ Луганської області, переважають запитання, що підводять учнів до розуміння певних закономірностей. За видовими ознаками в ній застосовуються запитання вузлові, що визначають основне спрямування бесіди, навідні, що відіграють допоміжну роль при знаходженні відповіді на основне питання (розчленовують його, полегшують знаходження відповіді) і, нарешті, додаткові, що безпосередньо логічно не зв'язані з попередніми, але допомагають зрозуміти основне питання і спонукають учнів пригадати попередній чи аналогічний матеріал. Певне місце в евристичній бесіді відводиться заохочувальним запитанням, завдання яких стимулювати висловлювання; вони здебільшого розпочинаються з слів: Що ви знаєте? Хто бачив? Хто доповнить? і т. ін.
У формулюванні запитань учителі Львівської ЗОШ №26 [6] додержуються вимог, які вже міцно встановилися в практиці, а саме: добиваються виразності, чіткості і визначеності, уникають запитань складних, що містять у собі два чи більше питань, підказуючих і альтернативних запитань, які не стимулюють учнів до активного мислення, а лише спонукають до відгадування відповіді або стверджування її за вчителем. Спочатку вони ставлять запитання більш конкретні і такі, що потребують меншого інтелектуального напруження, а потім ускладнюють їх.
Оскільки евристична бесіда потребує жвавого, енергійного темпу та емоційного піднесення, то в ній, вважають педагоги, доцільно запитувати кращих, кмітливіших учнів, поступово залучаючи до бесіди весь клас.
Активізації учнів сприяє якраз бесіда з усім класом, а не індивідуальна, у формі діалогу вчителя з небагатьма учнями. Тому досвідчені вчителі (наприклад, Л.Журавльова і К.Осадча [40] із ЗОШ №12 м. Донецька) звертаються з запитаннями до всіх учнів класу, для відповіді на одне й те саме запитання викликають кількох учнів, пропонують їм доповнювати, виправляти відповіді своїх товаришів, висловлювати свої думки, враження, а також запитувати про те, що їх, зацікавило або виявилось незрозумілим.
Для активізації учнів під час бесіди, стверджують педагоги, доцільно також заохочувати змагання між учнями за кращу і швидшу відповідь шляхом постановки питань зі словами “Хто швидше дасть відповідь”, “Подумайте, чому ми так робили”... “Хто дасть найточнішу відповідь” і т. д., причому за правильні відповіді похвалить учня, поставить у приклад іншим.
Постійне застосування такого стимулу в бесіді дає позитивні наслідки, тому відкидання його, на нашу думку, не можна визнати правильним. Звичайно, позитивних наслідків досягають тільки тоді, коли вчитель уміло спрямовує здорове змагання між дітьми і не дає йому перерости в суперництво.
Піднесенню активності й зацікавленості учнів у бесіді на уроках вчительки Л. Дурової [10] (ЗОШ №2 м. Запоріжжя) сприяє також жвавий, енергійний, емоційно забарвлений тон учителя. У бесіді учителеві слід поводитись особливо обережно й тактовно, щоб не придушити активності та інтересу дітей. Неправильну відповідь досвідчені вчителі не відкидають відразу, а поступово логічно доводять її помилковість, уміло спрямовують дітей до знаходження правильної відповіді за допомогою навідних запитань. У цьому полягає особливість і педагогічна цінність евристичної бесіди.
Щоб підтримувати дисципліну в класі на достатньому рівні при високій активності учнів під час проведення евристичної бесіди, учителька тактовно скеровує і спрямовує бесіду в потрібному напрямі. Невміння тримати клас часто буває причиною того, стверджує Л. Дурова, що вчителі уникають застосування евристичної бесіди і надають перевагу тим методам, при яких велике збудження учнів неможливе. Зрозуміло, що евристична бесіда буде малоефективною, якщо вчитель замість спрямування своєї уваги на хід і методику бесіди весь час звертатиметься до учнів із зауваженнями. Тому застосовувати цей вид бесіди варто тільки тим учителям, які встановили достатній контакт із класом і можуть підтримувати ділову атмосферу. Отже, до умов успішного застосування евристичної бесіди слід віднести також ступінь педагогічної озброєності і майстерності вчителя.
За своїм характером і методикою евристична бесіда настільки гнучка, динамічна, що навіть при подібності конкретних умов застосування її в однаковому плані неможливе.
Для успішного застосування евристичної бесіди, стверджують практикуючі педагоги, учитель повинен мати достатню педагогічну підготовку, бути винахідливим. Проте старанна систематична підготовка вчителів до кожного уроку, глибоке вивчення особливостей і методики евристичної бесіди сприятимуть повному використанню її можливостей у навчанні.
Підготовляючись до проведення евристичної бесіди, В.Правденко [25], учителька ЗОШ №9 м. Чернігова, насамперед ознайомлюється з навчальним матеріалом, який треба подати на наступному уроці, продумує, в яких частинах уроку можливе і доцільне застосування цього методу. Визначивши місце евристичної бесіди на наступному уроці, учитель підбирає додаткові матеріали, продумує, які попередні відомості, спостереження дітей будуть використані в ній, визначає, до яких висновків, узагальнень він підведе учнів.
Особливо старанно вчителька продумує основні (вузлові) запитання, їх послідовність, систему, визначає учнів, на відповіді яких спиратиметься. Учителеві, стверджує вона, дуже важливо вдало її розпочати, тому особливо добре слід продумати перші запитання. Доцільно, на її думку, також підібрати наочні посібники і продумати запитання, які будуть поставлені учням при розгляді цих посібників, бо формулювання запитань експромтом, що зустрічається на практиці, не завжди досягає мети. Бесіда проводиться успішно тоді, коли вчителька уміло здійснюватиме індивідуальний підхід, розподіляючи запитання залежно від індивідуальних особливостей учнів і їх загальної підготовки. Нарешті, аналізуючи матеріал, вона передбачає, які запитання можуть виникнути в учнів і як він відповідатиме на них.
Звичайно, евристичну бесіду важко планувати, бо повністю перед-бачити її неможливо, однак слід попередньо продумувати основний стержень її, хід запитання, особливо вузлові. Продумування вузлових запитань складне, дуже важливе завдання, хоч не всі це усвідомлюють. Про це писав ще К.Ушинський. “Запитання, що вичерпують зміст прочитаного, не так легко робити, як це може здатися на перший погляд. Наставник повинен попереду сам цілком засвоїти зміст статті й підготувати про себе запитання на неї. Спочатку ж краще попереду навіть записувати ці запитання” [33, 19].
Як стверджує вчитель-методист Л. Рибчинська [18], вивчаючи з учнями матеріал методом евристичної бесіди, вчитель не може передбачити всі деталі уроку. Обмін думками між ним і учнями інколи приводить до таких результатів, які вчитель навіть не чекав, готуючи урок. Отже, якщо педагог всебічно обізнаний з навчальним матеріалом, нові запитання народжуються на уроці непомітно для дітей, вони сприймають нові знання без напруження. В центрі уваги вчителя не запитання, які він ставить відповідно до обставин, а мислення учнів. Школярі ж стають відкривачами істини, за допомогою вчителя знаходять факти, аналізують і узагальнюють їх, виводять правила.
Щоб успішно провести евристичну бесіду, вчителі серйозно до неї готуються. Вони складають її план-конспект, добирають наочні посібники, чітко визначають тему бесіди, її мету, формулюють основні і додаткові запитання, які треба включити в бесіду, продумують методику її проведення — порядок постановки запитань, з яких вузлових питань потрібно зробити висновки, узагальнення, дібрати й проаналізувати дидактичний матеріал. Наприклад, готуючись подавати методом бесіди тему «Іменник як частина мови» (4-й клас), Ж. Калинобродська [40], учителька ЗОШ №3 м. Луцька, визначає тему бесіди (дати загальне поняття про іменник як частину мови), формулює її мету (актуалізувати знання про іменник, які учні одержали в 1-3 класах, підвести учнів до самостійного визначення іменника). Далі в плані уроку вчителька записує запитання, які в своїй сукупності розкривають сутність теми, що вивчається, забезпечують здобуття знань у певній системі: