По-перше, необхідно давати студентам, учням чіткі уявлення про нове і застаріле у виробничих силах, базисі і надбудові.
По-друге, показати можливості росту нового і усунення з реалій сьогодення старого.
По-третє, повинні розкриватися взаємозв’язки і переходи виробничих сил у виробничі відносини.
І, нарешті, слід чітко визначити системи законів і можливості діяльності на їх основі (правовий аспект).
Виходячи з цих міркувань, слід розвивати творчі здібності студентів, учнів для їх активної участі у вирішенні найважливіших проблем сучасності:
- демонтажу державної власності і пошук нових її форм з урахуванням повного використання можливостей її привласнення і відчуження;
- розширення і поглиблення госпрозрахункової організації праці;
- переходу від системи "безпосереднє виробництво – розподіл – обмін і споживання", в якій перевага належить виробництву, що орієнтується на безмежне антисоціальне зростання, до системи "споживання – обмін – розподіл – виробництво", котра обумовлює перевагу споживання, його соціальну спрямованість і підпорядкування виробництва;
- розширення форм стимулювання творчих працівників.
При такому підході до економічного виховання його цілеспрямованість буде зорієнтована на участь у підвищенні ефективності виробництва і більш повне використання економічних законів у розвитку виробничих сил.
В літературі і практиці виховної роботи широко використовують такі поняття, як "економічна освіта", "економічна підготовка", "економічна діяльність", "економічне мислення", "економічна культура". Досить часто в одне і теж поняття автори вкладають різний зміст. Тому виникає потреба в уточненні суті цих понять.
В [21] знаходимо: "Економічне виховання є систематична, цілеспрямована дія суспільства на людину з метою формування знань, умінь і навичок, потреб та інших соціально-психологічних якостей, а головно – способу мислення та діяльності…". З таким тлумаченням не зовсім погоджується інший автор [9] , який вважає, що дане поняття ототожнене з поняттям "економічна підготовка", оскільки сюди включено економічну освіту.
Під економічною підготовкою, вважає він, слід розуміти процес і результат засвоєння суми економічних знань, набуття економічних умінь та навичок, процес і результат формування якостей притаманних господарнику. Економічна підготовка здійснюється шляхом економічної освіти та економічного виховання, але ці поняття не тотожні.
В ході економічної освіти, людина засвоює певну систему знань, набуває умінь та навичок економічних розрахунків, економічного аналізу виробничої діяльності, без яких самі знання не знайдуть практичного застосування, будуть відірвані від економічної діяльності індивіда.
Знання і уміння – це дві взаємопов'язані частини будь-якої цілеспрямованої дії. Характер і зміст знань при виконанні певної дії визначає якість уміння. Уміння визначити шляхи економії праці, розрахувати продуктивність праці на робочому місці, визначити собівартість продукції і т. п. – все це складові економічної освіти. Не менш важливою складовою процесу економічної освіти є формування навичок – дій, що характеризують високу міру засвоєння, коли дії здійснюються легко і швидко, не викликаючи при цьому затруднень.
Економічна підготовка не обмежується економічною освітою. Економічна освіта складає основу економічної підготовки. Разом з тим одних лише знань, та й навіть умінь, недостатньо для ефективної участі в господарській діяльності. Для того щоби знання перетворилися в переконання, а уміння та навички – в звичку працювати, необхідно проводити роботу з економічного виховання. Економічне виховання спрямоване на розвиток таких якостей господарника як бережливість, дисциплінованість, підприємливість, творче відношення до праці і т. п.
Таким чином, говорячи про рівень економічної підготовленості особистості слід брати насамперед до уваги об’єм її економічних знань, глибину пізнання та усвідомлення суті і переваг ринкової системи господарювання, розуміння принципів та структури механізмів функціонування цієї системи, що в кінцевому рахунку дозволяє ефективно проводити аналіз господарської діяльності, раціонально організовувати свою працю, виробляти риси економічно вихованої людини.
Для того щоби економічне виховання було дієвим засобом формування всебічно розвиненої особистості, сприяло готовності до активної економічної (підприємницької, господарської, трудової) діяльності воно не повинно обмежуватись часовими рамками шкільного навчання, а продовжуватись протягом усього житття людини, охоплюючи при цьому всі сторони її трудової діяльності. Основи економічного виховання повинні бути закладені в сім’ї, дитячому садочку, школі. Його необхідно здійснювати сумісними зусиллями батьків, педагогів, громадськості. В школі ним повинен бути пронизаний весь навчально-виховний процес.
Цей процес має суперечливий характер та загострюється цілою низкою причин соціально-економічного характеру: різким падінням життєвого рівня, відсутністю економічної стабілізації, розшаруванням суспільства.
Серед загального спектру суспільних проблем, що турбують сьогодні молодих українців, пріоритетними виявились економічні проблеми, а саме: безробіття (ним занепокоєні 40% респондентів), зростання цін (34%), зубожіння населення (33%), незадовільний стан вітчизняної економіки (31%), низький рівень заробітної плати (29%), загальне зниження рівня життя (26%) [35].
Сьогоднішня економічна анархія в суспільстві проповідує чужий українському менталітету стиль поведінки, спрямований на крайній економічний егоїзм. Молодь, розмежовуючи свій ціннісний світ, віддає перевагу саме цінностям мікрорівня (сім’я, родичі) перед сферами суспільного, національного, а також макрорівня, що стосується спільної долі людства у планетарному масштабі.
Розмитість і противоречивість суспільного буття зорієнтовує молодь на непевні ціннісні стандарти, що негативно впливає на слабку психіку та нестійкі моральні засади, від чого, в кінцевому рахунку, страдає суспільство в цілому.
Процес соціалізації підростаючого покоління значною мірою випав з-під контролю спеціалізованих виховних інститутів, які здійснювали його протягом тисячоліть (сім’я, громадськість, школа). Результати цього настільки руйнівні, що бездуховність, ціннісна аморфність орієнтирів, аморальність нових поколінь загрожують уже самому існуванню і планети, і цивілізації.
У цьому ми вбачаємо найістотніші прогалини теперішнього виховання. Багато мислителів, моделюючи таку ситуацію, піднімають проблему суперечності між культурою і цивілізацією в тому розумінні, що технічний прогрес не супроводжується відповідним культурним, моральним, гуманітарним прогресом людини, і вона не в змозі розумно розпорядитися своїми матеріально-технічними можливостями, які постійно зростають.
Індивід, що пізнає лише окремі сторони, процеси світобудови, пізнає світ частково. Вища форма пізнання всесвіту – це пізнання світобудови як єдиного цілого, тобто такого, яким він є в дійсності. Цілісне знання світобудови і ролі людини в ньому є основою формування цілісної особистості гуманістичного суспільства [1].
Історичний досвід все більше підтверджує істину, висунуту ще древніми філософами, про те, що найкращий суспільний устрій забезпечується доброю освітою та вихованням. Саме тому передові країни світу визнають і реалізують на практиці принцип реальної пріоритетності науки, освіти і виховання перед усіма іншими.
Соціалістична система господарювання, зокрема перекоси останніх так званих "застійних" років, призвела до того, що багато людей втратили трудову мотивацію. Кінцевий результат праці практично ні на що не впливав: ні на держзамовлення, ні на заробітну плату, ні на інші чинники діяльності виробництва чи конкретної людини. Крім цього командна економіка зламала психологічний стереотип поведінки особистості й призвела до знищення економічної моралі населення. Байдужість до результатів праці, відсутність ініціативи, праця на "цифру та звіт", пасивний неорганізований саботаж були психологічною захисною реакцією людини на невідповідність між цілеспрямованістю особистості та її реальними життєвими можливостями.