Хоча, і це підкреслює всесвітньо відомий економіст, лауреат Нобелівської премії в галузі економічного аналізу В. Леонтьєв, радянська економіка, керована безжалісними методами, протягом досить таки тривалого часу розвивалася достатньо швидкими і стійкими темпами, що в загальному обємі національного продукту Радянський Союз поступався лише Сполученим Штатам Америки. Але тут же В. Леонтьєв пояснює головну причину високих темпів радянської економіки, яка по суті була сформульована майже 200 років тому Адамом Смітом: для швидкого збільшення своїх прибутків необхідно скоротити споживання, зменшуючи таким чином життєвий рівень народу, в той же час примушуючи його працювати в поті чола [18].
Ринкова економіка висуває якісно нові завдання по формуванню особистості, виробленню абсолютно нового підходу до економічного виховання.
В цих умовах школа повинна змінити підхід до економічного виховання, орієнтувати учнівську молодь на реальний внесок в економічне відродження України. Тільки в такому випадку орієнтація на активне використання механізмів ринкової системи господарювання буде проходити паралельно з відродженням економічної духовності держави.
Перш ніж приступити до розкриття питання про особливості економічного виховання, видається доцільним з'ясувати, що становить виховання в цілому як педагогічна категорія.
Формування особистості не може проходити стихійно, цей процес вимагає цілеспрямованої та наполегливої праці. Успіх забезпечується точним знанням цілей та завдань виховання, клопітким обліком закономірностей, які визначають формування поглядів, переконань, культурних цінностей особистості. Згідно теорії соціального детермінізму, виховання характерихзується як особливий процес, при допомозі якого певна спільнота намагається передати його членам свою культуру, включаючи норми життєдіяльності [23].
"Проектування особистості, як продукту виховання, повинно вироблятися на підставі замовлення суспільства" [19].
Звичайно, держава та й суспільство в цілому повинні контролювати процес виховання, щоб надати можливість підростаючому поколінню отримати таку освіту, світоглядні цілі та орієнтири, які б дозволили в майбутньому, брати активну участь в суспільному та економічному житті, розвивати свої інтереси та нахили. Тут держава повинна виступати гарантом, соціальним захисником. Разом з тим, держава невправі бути ініціатором і виконавцем заходів, спроможних поставити під загрозу найбільш цінний вигляд свободи, а саме – свободу інтелектуальну.
У філософській та педагогічній літературі можна знайти десятки визначень, які розкривають категорію виховання. Так А. С. Макаренко метою виховання вважав програму людської особистості, програму людського характеру [19]. В. О. Сухомлинський – спосіб життя [27]. Доповнює ці визначення, з точки зору культурологічних цінностей, таке висловлювання І. Канта: " Де ж шукати досконалість та виходячи з чого можна мати надію на її досягнення ? Ніде, крім виховання. Воно повинно співвідноситися з усіма цілями природи, громадянського суспільства та сім’ї… бути спрямованим на розвиток переконань, які повинні використовуватися в ім’я добра… на розвиток талантів, на формування морального характеру людини" [11]. Більш лаконічне та дидактично спрямоване визначення П. П. Блонського, що виховання є зумисно організованим, довготривалим впливом на розвиток дитини [4].
Педагогічна наука радянської доби, тривалий час розглядала процес виховання підростаючого покоління однобічно, у напрямку від вчителя до учня. В результаті відбувалася підміна складного процесу виховання особистості спрощеним просвітництвом та навчанням. Вчитель, образно кажучи, " вбивав у голови учнів " шаблонні зразки, такі, які відповідали прийнятим ідеологічним нормам.
У зв’язку з цим цікавими є міркування публіциста та педагога С. Соловейчика про відмінність між " радянською " та " американською " системами виховання. Теорія комуністичного виховання, - пише він, - закликала "обробляти" людину до тих пір, допоки зовнішні вимоги педагога не стануть внутрішніми переконаннями самого вихованця, тобто доки останній не стане сприймати чужу волю як власну. Американська ж, демократична, система виховання має зворотнє спрямування – з середини назовні і, припускає суверенітет особистості яка діє за власним спонуканням [26]. Цю ж думку підтверджує висновок Я. А. Коменського про те, що один-єдиний засіб, який може привести до успіху у вихованні дітей – це добре спрямована свобода [13].
Гуманістична орієнтація сучасної педагогічної науки вимагає корегування навчально-виховної діяльності, в усіх закладах освіти, на основі іншої логіки, орієнтованої на виявлення та реалізацію неподільної цілісності розвитку духовних та духовно-практичних здібностей людини.
При такому підході основною ланкою у виховному процесі стає особистість – її здібності, зацікавленість, соціальний досвід, самопізнання. Цілком природньо, що сьогодні необхідна розробка системи ціленастанови на основі глибокого розуміння сутності людини, психологічного та соціального становлення особистості, котра братиме активну участь в економічній та підприємницькій сферах діяльності.
Що ж взагалі треба розуміти під категорією "економічне виховання"? Дану проблему розглядало чимало педагогів-дослідників, економістів.
Найбільш оптимальний варіант відповіді на питания, що розглядається, був, на наш погляд, даний доктором педагогічних наук А. С. Нісімчуком та доктором економічних наук Л. С. Бляхманом. Вони припускають, що економічне виховання являє собою переконання, мотив, настанови, ціннісні орієнтації особистості [22], які досягаються через цілеспрямовану діяльність по передачі сучасного розуміння суті економічних явищ, досвіду та методів раціональної економічної поведінки [5]. Вони вказали на важливість підвищення рівня економічної культури [22], без чого неможлива організація процесу економічного виховання та оцінки його результатів.
Успішна реалізація поставлених логікою економічного виховання цілей, передбачає управлінську та виконавчу діяльність [23]. Діяльність цих ланок спрямована на створення доцільної та добре скоординованої системи економічного всеобучу школярів, виховання в них високих моральних якостей. Слід зауважити, що ці дві ланки мають лише відносну систему підпорядкованості тому, що тісно взаємопов’язані між собою, вони доповнюють і впливають одна на одну. В управлінську ланку входять науково-дослідні економічні та педагогічні установи, лабораторії педагогічного новаторства, інститути післядипломної підготовки працівників освіти, адміністрації навчальних закладів. Названі структури визначають основні напрями розвитку економічної освіти і виховання, здійснюють перспективне планування роботи, створюють відповідне навчально-методичне забезпечення тощо. Вони вивчають і координують діяльність вчителів, сім’ї, громадських організацій, проводять аналіз результатів педагогічного експерименту, розробляють інноваційні технології економічного навчання та виховання. молоді.
До виконавчої ланки відносять вчителі та батьків. Вчителі вирішують наступні завдання: розкривають учням основні економічні поняття, категорії, закони ринкової економіки, формують економічий світогляд школярів, організовують самостійну роботу учнів, сприяють становленню ціннісних орієнтирів підростаючого покоління. Далеко не останню роль в економічному вихованні дітей відведено сім’ї. Адже саметут, вперше в реальному житті дитина стикається з матеріальними клопотами, фінансовими прибутками та витратами батьків, з такими економічними поняттями як "купівля", "витрати", "гроші". В родині необхідно прищепити дітям економічну самостійність та господарську підприємливість. Це одне з стратегічних завдань економічного виховання.
В цілому, економічне виховання переслідує такі цілі і виконує наступні завдання.
1. Застосування економічних знань, категорій, законів.
Кожна людина все своє свідоме життя перебуває в економічних відносинах з іншими людьми на приватному (офіційному) рівні і зацікавлена будувати ці відносини так, щоби отримати з цього певну користь. Це диктує потребу в економічній освіченості, економічних знаннях.
2. Формування економічної свідомості, економічного мислення, економічної культури.
На основі отриманих економічних знань учням слід удосконалювати економічне мислення, виробляти власний стиль, щоб свідомо застосовувати на практиці орієнтири економічної поведінки.
3. Орієнтація учнів на модель особистої економічної самочинності, яку в житті можна досягнути серйозно подумавши над вибором майбутньої професії, виду та сфери економічної діяльності.
В процесі виховання, підкреслював В. О. Сухомлинський, надзвичайно важливим є спрямування духовно-практичних сил людини на досягнення тих особистісних цілей, задля яких вона готова працювати [27].
Завершальною сходинкою структури економічного виховання слід вважати його зміст, тезаурус якого міститься в двох основних формах навчально-виховної діяльності загальноосвітніх закладів. Іншими словами, економічне виховання повинно проходити в школі паралельно з вивченням циклу природничо-гуманітарних дисциплін та трудового навчання. Важливість трудової діяльності полягає в тому, що людина набуває звички до праці, в неї формується готовність до трудової та виробничої діяльності, що переростає надалі в працелюбство. Але при цьому не слід впадати в іншу крайність і підмінювати економічне виховання трудовим, оскільки "можна бути працьовитим і в той же час економічно безграмотним" [12]. Більш широкою за своїм змістом та не менш важливою є інша форма економічного виховання, яка реалізується в процесі позакласної роботи. Основні ланки цієї роботи викладені на схемі 1.