Зовнішній вигляд педагога має бути естетично виразним. Неприпустиме недбале ставлення до своєї зовнішності, але неприємною є і надмірна увага до неї. Головна вимога щодо одягу вчителя − скромність та елегантність.
Естетична виразність виявляється і в привітності, доброзичливості обличчя, у зібраності, стриманості рухів, у скупому, виправданому жесті, у поставі й ході. Неприпустимі для педагога кривляння, метушливість, штучність жестів, млявість. Навіть у тому, як він зайде до класу, гляне, привітається, як відсуне стільця, виявляється вплив на дитину. У рухах, жестах, погляді діти мають відчувати стриману силу, цілковиту впевненість у собі і доброзичливе ставлення.
Пантоміміка — це виражальні рухи всього тіла або окремої його частини, пластика тіла. Вона допомагає виокремити у зовнішності головне, малює образ.
Жодна, навіть найідеальніша, фігура не може зробити людину красивою, якщо їй бракує вміння триматися, підтягнутості, зібраності. Гарна, виразна постава вихователя передає внутрішню гідність. Пряма хода, зібраність свідчать про впевненість педагога у своїх силах, водночас згорбленість, опущена голова, млявість рук — про внутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі. Люди рідко мають гарну поставу від природи, майже завжди вона — результат спеціальних вправ і сформованої звички.
Учитель мусить виробити манеру правильно стояти перед учнями на уроці (ноги на ширині 12-15 см, одна нога трохи висунута вперед). Усі рухи і пози повинні бути позначені витонченістю і простотою. Естетика пози не припускає поганих звичок: похитування вперед-назад, тупцювання, манери триматися за спинку стільця, крутити в руках сторонні предмети, почісувати голову, потирати носа, триматися за вухо. [10, 200]
Слід звернути увагу на ходу, адже вона також несе інформацію про стан людини, її здоров'я, настрій. Дисгармонія відчувається і сприймається не на користь педагогові. К. Станіславський кілька сторінок своєї книжки «Робота актора над собою» присвятив рекомендаціям, як виробити «летючу» ходу, гарну поставу.
Жест педагога мусить бути органічним і стриманим, без різких широких вимахів і гострих кутів. Перевага віддається округлій і скупій жестикуляції. Варто звернути увагу і на такі поради: близько 90 % жестів слід робити вище пояса, бо жести, зроблені руками нижче пояса, нерідко мають значення невпевненості, невдачі. Лікті не повинні триматися ближче, ніж за 3 см від корпуса. Менша відстань символізуватиме нікчемність і слабкість авторитету.
Розрізняють жести описові і психологічні. Описові жести (показ розміру, форми, швидкості) ілюструють хід думки. Вони менш потрібні, але застосовуються часто. Значно важливіші психологічні жести, що виражають почуття. Наприклад, говорячи «Будь ласка», ми піднімаємо кисть руки на рівень грудей долонею догори, трохи відводячи її від себе. На подив вказують розведені в сторони руки, на застереження — притиснутий до губів палець руки. Основні вимоги до жестів: невимушеність, стриманість, доцільність. Варто враховувати, що жести, як і інші рухи корпуса, найчастіше попереджують хід висловлюваної думки, а не йдуть за нею.
Міміка — виражальні рухи м'язів обличчя. Як зазначалося, нерідко вираз обличчя і погляд впливають на учнів сильніше, ніж слова. Діти «читають» з обличчя вчителя, вгадуючи його ставлення, настрій, тому обличчя має не лише виражати, а й приховувати певні почуття: не слід нести до класу тягар домашніх клопотів, негараздів. Варто показувати на обличчі і в жестах те, що стосується справи, сприяє виконанню навчально-виховних завдань.
Широкий діапазон почуттів виражає посмішка, що свідчить про духовне здоров'я і моральну силу особистості, Важливі виразники почуття — брови, очі. Підняті брови вказують на подив, зсунуті — зосередженість, нерухомі — спокій, байдужість, у русі — захоплення. Розгляньмо схему опису мімічних реакцій.
Для розвитку орієнтування в усвідомленні власної поведінки і поведінки учнів корисне ознайомлення з еталонами, описаними у працях психологів. Еталон поведінки в стані радості: посмішка, очі сяють, надмірна жестикуляція, багатослів'я, бажання допомогти іншому. Еталон поведінки в стані страху: очі розширені, поза застигла, брови підняті, голос тремтить, обличчя скривлене, погляд «бігає», рухи різкі.
Найвиразнішими на обличчі людини є очі. «Порожні очі − дзеркало порожньої душі» (К. Станіславський). Учителеві слід уважно вивчити можливості свого обличчя, виробити вміння користуватися виразним поглядом, уникати надмірної динамічності м'язів обличчя та очей («бігаючі очі»), а також і неживої статичності («кам'яне обличчя»). [10, 201]
Погляд учителя має бути звернений до дітей, створюючи візуальний контакт. Контакт очей (візуальний контакт) — погляд співрозмовників фіксований один на одному, що означає зацікавленість партнером і зосередженість на тому, про що він говорить. Дослідники з'ясували, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35—50 % часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд зазвичай спрямований на очі співрозмовника і затримується на них 5—7 секунд. Упродовж решти часу той, хто говорить, і той, хто слухає, дивляться деінде. На співрозмовника частіше поглядають тоді, коли слухають, а не тоді, коли говорять. Люди дивляться одне на одного переважно для того, щоб побачити реакцію на свої слова: чи зрозуміли, чи погоджуються? Тривалий погляд мовця, спрямований на співрозмовника, підтверджує сказане. Лише в деяких випадках, коли йдеться про надто особисті справи, недоцільно дивитися прямо на того, хто говорить.
Водночас візуальний контакт виконує у стосунках з дітьми ще й таку важливу функцію, як емоційне живлення. Відкритий, природний доброзичливий погляд прямо в очі дитини важливий не лише для встановлення взаємодії, а й для задоволення її емоційних потреб. Погляд передає дітям наші почуття. Дитина найуважніша, коли ми дивимося їй прямо в очі, і найбільше запам'ятовує саме те, що сказано в такі хвилини. Психологи помітили, що частіше, на жаль, дорослі дивляться дітям прямо в очі в ті хвилини, коли повчають, дорікають, сварять. Це провокує появу тривожності, невпевненості у собі, гальмує особистісний розвиток.
Міжособистісний простір (дистанція спілкування) — відстань між тими, хто спілкується, що є ознакою характеру взаємодії. Дистанцію до 45 см прийнято вважати інтимною, 45 см — 1 м 20 см — персональною, 1 м 20 см — 4 м — соціальною, 4 — 7 м — публічною. Більша відстань не дає можливості чітко сприймати міміку, ще більша (12м) — жести і рухи корпуса. Це призводить до появи бар'єрів у спілкуванні. Зміна дистанції — прийом привернення уваги під час уроку. Скорочення дистанції посилить вплив.
Розділ 2. Експериментальна частина
2.1 Організація експерименту
Експериментальна частина дослідження була організована на базі ЗОШ №1 І–ІІІ ст. с. Зірне, Березнівського р-ну, Рівненської обл. Дослідженням було охоплено 15 вчителів.
Мета дослідження: вивчити особливості емоційної експресивності в невербальній поведінці вчителя.
Завдання дослідження:
провести серію спостережень й анкетування вчителів та учнів 10-11 класів;
проаналізувати отримані емпіричні дані;
зробити узагальнення й висновки.
Методи дослідження. Для одержання повноцінних і достовірних результатів використалися методи: спостереження, анкетування, кількісний й якісний аналіз отриманих даних.
2.2 Процедура вивчення емоційно-експресивної поведінки вчителя
Етапи дослідження:
Планування дослідження, пошук, коректування й підготовка методики оцінки невербальної комунікації, протоколів опитування;
Проведення анкетування вчителів, учнів і спостережень на серії уроків.
Обробка й первинний аналіз отриманих емпіричних даних.
Оформлення результатів емпіричного дослідження.
Хід дослідження:
Дане дослідження було організовано в різних класах (за участю 15 різних учителів). Воно проводилося протягом 15 уроків.
У ході спостереження виявлялося, які жести, пози, міміка і з якою частотністю уживалися вчителем у ході уроку. В результаті проведених спостережень було зафіксовані найбільш часто використовувані вчителями жести, пози, міміку, а також частота їхнього використання за урок.
Короткий опис категорій жестів, міміки:
Підняті вверх брови вказують на здивування,
Невимушена посмішка вказує на приємну мить у спілкуванні, наприклад, коли вчитель погоджується з відповіддю учня;
Жести, що вказують (пальцем або вказівкою) часто розглядаються як жести агресивності й переваги, хоча, на наш погляд, вони найчастіше вживаються як жести, що підкріплюють інформацію, або орієнтують учня в навчальному просторі.
Зчеплені пальці - жест напруженості, що вважається небажаним у ході педагогічного спілкування.
Смикання вказівки, кільця, почісування голови - жести, які свідчать про непевність, підвищену тривожність.
Використання схованих бар'єрів (за допомогою предметів, стола й ін.) - жести захисту педагога від небажаних впливів з боку оточення, пошуку опори у випадку непевності в собі.
Руки в боки (упираються в талію, «жіноча бойова поза» за Є.Петровою) − жест, натиску на дітей, домінування й агресивності.
При слуханні відповідей вказівний палець (долоня) підпирає щоку - жест критичного, негативного відношення до співрозмовника, інформації,яку він повідомляє.
Стукіт по столі - вираження невдоволення, люті, гніву.
Розкрита поза, у тому числі розкриті долоні - жести, що свідчать про позитивність, відкритість для взаємодії спілкуванні, що припускає рівноправний, демократичний стиль педагогічної діяльності.
Опора на стіл, стілець руками - жести, що виражають певну ступінь невдоволення ситуацією, пошук опори для додання упевненості у собі.