Будь – яка наукова галузь повинна виробляти свої, специфічні інструментальні механізми взаємозв’язку з практикою, здійснювати вплив на розвиток практики, соціальну педагогіку ми відносимо до ряду наук, які мають діяльніший характер такого механізму. Опираючись на знання ряду інших наук (філософія, соціологія та інші), вітчизняна соціальна педагогіка володіє достатньо відпрацьованими на практиці механізмами впливу на соціальні відношення, в якості якої виступає соціально – педагогічна діяльність, яка має свою специфіку, характерне саме для педагогіки соціальної як самостійної галузі наукових знань.
Ця специфіка полягає, перш за все, у тому, що як область практичної соціально – педагогічної діяльності соціальна педагогіка розглядає „особливість в середовищі”, „особливість в ситуації”, в системі соціальних відносин. Вона конкретизує положення загальної педагогіки і інших людинознавчих дисциплін в особистісно–середовищному контексті, вивчає людину в системі його соціальних відносин і впливу на їх гармонізації.
Соціальна педагогіка розглядає завдання, зміст, способи і засоби впливу на поведінку і на відношення людини в суспільстві, в різних умовах соціального життя, середовища. У цьому смислі поняття „соціальна педагогіка” правомірно інтерпретувати як педагогіку соціальної діяльності.
З позиції загальної теорії діяльності, яка розглядається на міждисциплінарному рівні, в педагогіці вона характеризується як найважливіша форма виявлення активного відношення людини до оточуючої дійсності. В діяльності розвиваються відчуття, сприймання, процеси пам’яті, мислення, уяви, формуються знання, набувається життєвий досвід, тобто створюються внутрішні умови для розвитку самої діяльності, збагачення її змісту, виникнення її нових видів і форм.
У вивченні механізмів впливу мікросередовища на особистість психологи важливу роль віддають так званій соціальній ситуації розвитку (Л.С.Виготський), яку Л.І.Божович визначає як те особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, яке є типовим для кожного вікового етапу і обумовлює динаміку психологічного розвитку протягом відповідного вікового періоду, а також якісно нові специфічні психологічні утворення, яке виникло до його кінця.
На кожному етапі формування особистості складається певна специфічна соціальна ситуація її розвитку, специфічна психологічна позиція індивіду. І сукупності всі сфери життєдіяльності людини складають мікросоціум особистості як одне поле її соціальної активності.
Особистість, розвиваючись у конкретній соціальній ситуації „не виковується по частинам” (А.С.Макаренко). Процес формування особистості передбачає розгляд всієї сукупності соціальних відносин, цілісної системи життєдіяльності людини, певних засобів і способів реалізації можливостей різних соціальних інститутів.
Висновки
Порівняльний аналіз розвитку і становлення соціальної педагогіки і соціально – педагогічної освіти, проведений спеціалістами соціальної сфери у світовій практиці, дозволяє виділити ряд позицій пов’язаних із специфікою розвитку самої соціальної сфери в нашій країні.
- Розвиток теорії і практики в соціальній сфері в нашій країні значно відрізняється від більшості зарубіжних країн. Навіть підготовка спеціалістів для освітньої галузі як напрямку соціальної сфери здійснювалась поза функціонального взаємозв’язку з підготовкою спеціалістів інших складових соціальної сфери (охорони здоров’я, культури, соціального захисту, спорту, безпеки, охорони прав особистості), що вкрай негативно продовжує відбиватися на рівні якості освіти, рівні активності, функціональної грамотності, професійної компетентності спеціалістів кожної галузей соціальної сфери в цілому.
- У світовій теорії і практиці прийняте намагання здійснити практичну діяльність і професійну освіту спеціалістів усіх галузей соціальної сфери за змістом, технологіями, механізмами реалізації сумісно, в єдиній системі, або узгоджено.
- У більшості країн (США, Великобританія, Німеччина, Швеція, Швейцарія та інших) на етапі становлення соціальної сфери пріоритетом віддавався курсовій системі підготовки спеціалістів, і лише після апробації програм, навчально – методичних посібників та інших матеріалів розвилась мережа базової (вузівської) система підготовки спеціалістів соціальної сфери, причому не лише в педагогічних інститутах, але і в університетах, юридичних, інших гуманітарних вузах, а також у спеціальних школах соціальної педагогіки, соціальної роботи; відмічено при цьому, що навіть з відкриттям факультативів, вузів – додаткової професійної освіти , професійна освіта в соціальній сфері ставала все потрібною в зв’язку з необхідністю постійної та оперативної орієнтації спеціалістів у динамічно зміненому соціумі.
- Потужній потенціал російської моделі соціальної сфери закладений у її психолого–педагогічній складовій, яка в інших країнах присутня, але не так глибоко і обґрунтовано.
Суспільно – політична значимість соціальної педагогіки взаємообумовлена сьогодні дослідженнями соціального середовища, соціальних факторів, їх впливу на особистість, на процес її виховання, освіти, розвитку, соціального захисту обумовлена рядом причин.
По-перше, інтерес до соціальних мікро процесам пояснюється підвищеним інтересом до людини, визнанням ролі людського фактору у всіх економічних і соціальних перетворюваннях, намаганням людей глибше пізнати самих себе і оточуючий світ.
По-друге, індивідуальний внутрішній світ людини формується в залежності не лише від загальних матеріальних, політичних і соціальних відносин у рамках всього суспільства, але і в значній мірі від безпосередніх, конкретних умов, системи цінностей, традицій і правил, які існують у малій групі, під впливом прямих контактів з близькими людьми. Індивідуальна, неповторна своєрідність будь-якої особистості складається під впливом як спадковості, так і соціального середовища, в їх діалектичній єдності.
По-третє, сучасна соціальна ситуація обумовила зростання ролі соціальних товариств у великих соціальних процесах. Вона вимагає об’єднання людей з метою найбільш ефективного вирішення їх соціальних проблем. Вивчення макросоціального оточення особистості допомагає вірніше визначити соціально – психологічні механізми, комплекс факторів, які сприяють виживанню особистості в експериментальній ситуації. При цьому в центрі уваги повинні бути не лише соціально – історичні, соціально – економічні умови, що є основним фактором, що обумовлює процес виховання і розвитку людини, - сім’єю, школою, різними дитячими об’єднаннями, трудовими колективами, традиціями і духовними цінностями.
Соціальна педагогіка має свою модель підходу до вирішення основних виховних, освітніх, соціальних проблем. Не можна опиратися лише на педагогічні факти і використовувати в педагогічній практиці чисто педагогічні розробки без урахування конкретних умов соціального середовища, місцях і роль людини в цих умовах, її діяльності в конкретному соціально – історичному середовищі.
Цілком очевидно, що перетворене в соціумі, що відбуваються, їх глибина і гуманістична спрямованість на покращення якості життя кожного громадянина багато в чому залежить від повноцінного забезпечення полі функціональної діяльності всіх інститутів і суб’єктів соціальної сфери, від своєчасного визначення її стратегій і ефективного використання технологій втілення їх в конкретних видах і формах соціально – педагогічної діяльності.
Література
1. Актуальные проблемы социального воспитания / под ред. Т.Ф. Яркиной, В.Г. Бочаровой. – М – Запорожье , 1990 г. – стр. 11-12
2. Педагогіка / Н.П.Волкова : пос. – К., 2001.
3. В.М.Галузяк, М.І.Сметанський, В.І.Шахов / Педагогіка: навч. пос. – м.Вінниця, 2003 р.
4. Дистерев А. / Избр. пед. соч. – М., 1956 г.
5. Дьюи Д. / Школа – общество – М., 1925 г.
6. М.В. Левківський / Історія педагогіки. – К., 2006 р.
7. І.П. Подласый / Педагогика : 100 вопросов – 100 ответов. – М., 2001 г. – стр.347-357.
8. В.С.Соловьев / Сочинения в 2 – х томах : - Т.1 – 1998 г.