Смекни!
smekni.com

Виробниче навчання у закладах професійної освіти (стр. 5 из 7)

Учні набувають умінь і навичок одночасно з кількох операцій, які входять до змісту конкретної професії. Складність виробів поступово зростає. Дана система впроваджувалася і для трудового навчання. Її автором є швецький діяч ручної справи Отто Саломон. Навчання базувалось на основі виготовлення школярами предметів за їх моделями. Моделі мали відповідати певним вимогам, виходячи з яких і створювались колекції даних моделей.

За даними Саломона, при виконанні колекції із 100 моделей учень знайомився з 88 прийомами обробки деревини. Уся серія включає 774 вправи, тобто кожний прийом в середньому повторюється 9 разів. Причому нові прийоми вводяться поступово, за рахунок того, що складність моделей поступово зростає. Так, в одній із колекцій першою йде указка — для її виготовлення необхідно оволодіти прийомами різання вздовж шару деревини і різання впоперек. Для виготовлення наступної моделі (указка конічної форми) додається прийом різання навскіс шару деревини. Третя модель (зубець для грабель) передбачає крім попередніх операцій вміння виготовляти фаску.

Знайшла своє застосування й датська система, автором якої є Аксель Міккельсен. Відмінність датської системи від шведської полягає у тому, що в датській ручній праці вирішальне значення мають вправи (прийоми): на моделях намагаються знайти найкращі умови для оволодіння певним прийомом, а якщо такі умови не створюються при виготовленні моделі вдаються до чистих вправ.

Прийом — це центр, колекція моделей є приблизним набором предметів, що можуть бути застосовані для оволодіння потрібними прийомами.

За даною системою робота учнів може включати три етапи: чисті вправи, попереднє застосування вправ, остаточне застосування вправ.

Основний недолік впровадження цієї системи полягає у такій послідовності засвоєння операцій, за якої ігнорувались раціональні вимоги до наступності, систематичності. Формування виробничих операцій, перехід від однієї операції до наступної визначались не поступовим ускладненням змісту виробничого навчання, а особливостями технологічного процесу виготовлення даного виробу. За таких обставин досить рідко виникала можливість побудувати навчання за принципом поступового переходу від простого до складного, в напрямі удосконалення майстерності. Навчальна мета практично повністю підпорядкована виробничій меті.

Позитивні риси предметної системи полягають в тому, що відкрились можливості раннього включення учнів у продуктивну працю. Крім того, учні наочно бачили конкретні результати своєї праці, що сприяло виникненню пізнавального інтересу до оволодіння конкретною професією.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНИХ ОСНОВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

2.1 Практичні заняття у виробничому навчанні

Усі робочі операції здійснюються за допомогою трудових дій. Способи виконання трудових дій вироблені суспільно-виробничою практикою і закріплені в знаряддях праці. Тому оволодіти тією або іншою трудовою дією — це означає засвоїти спосіб поводження з тим інструментом (механізмом), за допомогою якого виконується певна дія. Розрізняють два ступені засвоєння: первинний і вищий. Первинний ступінь характеризується непевним і сповільненим виконанням дії з свідомим контролем кожного її елемента і називається вмінням.

Уміння в процесі навчання вдосконалюється, досягаючи свого найвищого ступеня, який дає змогу виконувати дію точно, швидко, легко і впевнено, з контролем не за процесом її виконання, а за наслідками. Найвищий ступінь засвоєння її називається навичкою.

Отже, вміння і навички характеризують певний ступінь засвоєння трудових дій.

Уміння переходять у навички. Навичка — це закріплене вправами вміння виконувати ту або іншу дію.

Дані психофізіологічних досліджень свідчать про те, що на формування трудових практичних умінь і навичок впливає структура змісту трудового навчання, тобто те, як зміст подрібнюється на окремі елементи в процесі його вивчення, як ці елементи групуються і в якій послідовності вивчаються.

З аналізу основних систем трудового навчання видно, що це питання розв'язували (і розв'язують) по-різному: предметна система зовсім не передбачає проведення вправ у виконанні трудових прийомів; система ЦІПа (Центрального інституту праці), навпаки, подрібнює трудові операції не лише на прийоми, а й на окремі рухи; інші системи займають проміжне місце.

Чим же слід керуватися? На це питання дають відповідь сучасні психофізіологічні дослідження.

Серед фізіологів праці була досить поширена думка, що кожний вид конкретної робочої діяльності можна розкласти на «елементи роботи», які мають сталі, притаманні їм характеристики. З цього закономірно випливало уявлення, що будь-яку робочу операцію можна розглядати як просте механічне поєднання «елементів», тобто можна розглядати операцію в статиці, а не в динаміці, не як процес, яким є насправді всяка цілеспрямована робоча дія.

Таку точку зору тепер спростовано. Доведено, що робоча операція являє собою звичайно складний комплекс прийомів, в якому кожна наступна складова має характеристики як самостійні, так і залежні від попередніх і наступних складових.

Дослідження, проведені С. О. Косиловим, показали: при виробленій навичці руху підіймання вантажу з укладанням його на підставку можна помітити, що вже на початку руху вантажу вгору кисть займає відносно передпліччя положення, яке потрібне для укладання вантажу. Таке передбачення руху виробляється поступово внаслідок вправ і стає можливим, коли елементарні процеси, з яких складається цілий робочий рух, відбуваються не ізольовано, а як складові частини єдиної системи.

Ураховуючи це, фізіологи і психологи одностайно прийшли до таких практичних висновків:

1. Робоча операція, як правило, являє собою складний комплекс прийомів, оволодіти яким відразу учневі буває дуже важко. Тому доцільно розділити операцію на окремі прийоми і починати навчання з послідовного оволодіння найскладнішими з них (складні прийоми поділяють відповідно на окремі рухи).

2. Операції як комплекс рухів треба поділяти в такому напрямі, щоб окремі її елементи, які при цьому утворюються, можна було тренувати так, як це потрібно для цілісного руху.

3. Елементи складного руху перебувають в органічному взаємозв'язку. Елемент складного руху, якщо він виконується ізольовано, не набуває всіх тих характеристик, які властиві йому при комплексному виконанні з іншими елементами. Тому ізольоване вивчення окремих елементів складного руху слід обмежувати формуванням навичок у принциповій структурі руху.

Численними психологічними дослідженнями встановлено також, що успіхи у формуванні трудових практичних умінь і навичок залежать значною мірою від того, наскільки усвідомлюють процес навчання самі учні і наскільки активну участь вони в цьому беруть. Тому останнім часом психологи і педагоги провели дослідження, спрямовані на визначення умов, що сприяють підвищенню свідомості в навчанні й активізації учнів у процесі навчальної роботи, на створення таких умов у навчанні.

Учені вже давно встановили, що формування вмінь і навичок починається з виникнення образу дії, образу умов і способів дії, які впливають на процес формування вмінь і навичок. З фізіологічної точки зору такий вплив пояснюється процесом саморегуляції, потребу якої як процесу досягнення і підтримання відповідності між заданою дією і її поточним станом обґрунтував І. М. Сєченов. Він підкреслював, що в процесі сприймання дії іншої людини в «суб'єкта» утворюється образ, який є «міркою» для наслідування. Цей образ визначає рухові спроби учня, який пристосовує свої рухи до «мірки», поки «мірка» і здійснювані рухи не стануть тотожними.

Думки І. М. Сєченова про регуляцію рухів знайшли своє експериментальне обґрунтування в працях І. П. Павлова і його учнів.

Свідомість учнів у процесі формування трудових практичних умінь і навичок ґрунтується на орієнтовній основі діяльності, яка в свою чергу базується на образі дії. У зв'язку з цим фізіологи і психологи спеціально вивчають умови, при яких відбуваються формування образу дії і саморегуляція останньої.

Проблема формування образу в процесі орієнтовної діяльності і її ролі в регуляції поведінки суб'єкта вивчають радянські вчені-психологи на фоні проблеми розвитку довільних рухів. При цьому вони виходять з рефлекторної теорії психіки І. М. Сєченова і І. П. Павлова, зокрема з їх учення про «орієнтовні» або «дослідницькі» рефлекси.

Психофізіологічні дослідження і узагальнення практичного досвіду навчання трудовим умінням і навичкам показують, що основними умовами успішного їх формування є: 1) визначеність завдання, розуміння мети і засобів її досягнення; 2) відповідність методів навчання основним особливостям видів умінь і навичок; 3) ефективність інструктування; 4) достатня кількість вправ; 5) своєчасність і об'єктивність оцінок діяльності учнів і знання ними результатів вправ; 6) активний характер діяльності учнів; 7) самоконтроль учнів за своєю практичною діяльністю.

Отже, у формуванні вмінь і навичок вирішальне значення мають такі методи трудового навчання, як вправи та інструктування. Розглянемо докладніше їхню суть.

2.2 Розробка уроку на тему: „Пісочне тісто й вироби з нього”

Мета: ознайомити учнів з асортиментом виробів із пісочного тіста, набором продуктів для його приготування, технологією приготування тіста й формуванням виробів із нього, із видами й причинами дефектів виробів; навчити випікати вироби з пісочного тіста; розширити уявлення щодо особливостей приготування виробів із пісочного тіста, розвивати художній смак під час оформлення виробів і сервірування столу.