Основні результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес ЗОШ №3 м. Боярка Київської обл. (довідка №16 від 9 вересня 2007 р.), ЗОШ № 1 м. Березань Київської обл. (довідка № 322 від 5 травня 2007 р.), СЗШ № 47 ім. А.С. Макаренка м. Києва (довідка № 135 від 24 травня 2007 р.), та СЗШ № 134 ім. Ю.О. Гагаріна м. Києва (довідка № 142 від 6 квітня 2007 р.).
Апробація результатів дослідження, викладених у дисертації, здійснювалась шляхом оприлюднення його теоретичних положень, експериментальних матеріалів та висновків у публікаціях, на науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції “Інновації у вищій освіті” (м. Ніжин, вересень 2004 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Сучасні тенденції та пріоритети виховання” (м. Київ, жовтень 2004 р.), “Теоретико-практичні реалії сучасного виховання дітей та учнівської молоді” (м. Київ, листопад 2005 р.), “Особистість ХХІ століття: проблеми виховання та шляхи їх вирішення” (м. Київ, жовтень 2007 р.); звітній конференції Інституту проблем виховання АПН України (2004 р.). Хід дослідження та його результати доповідались та обговорювались на засіданнях лабораторії соціальної педагогіки Інституту проблем виховання АПН України.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 4 наукових праці у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Всі одноосібні.
Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (285 найменувань), 10 додатків. Загальний обсяг дисертації – 203 сторінки, основний зміст викладено на 155 сторінках. Робота містить 6 схем, 8 таблиць, 14 діаграм.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь розробленості проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, комплекс методів, його теоретичну основу; сформульовано гіпотезу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення; подано інформацію про апробацію і впровадження результатів наукового дослідження.
У першому розділі “Теоретико-методологічні засади виховання відповідальної поведінки в учнів підліткового віку” визначено концептуальні основи досліджуваної проблеми, стан її розробки у філософській, психологічній, соціологічній і педагогічній літературі; розкрито сутність і зміст відповідальної поведінки особистості, її структуру; психолого-педагогічні передумови виховання в учнів старшого підліткового віку.
Проблема відповідальної поведінки тісно пов'язана з категоріями “відповідальність” та “поведінка”, які, як показує теоретичний аналіз, були предметом наукових досліджень у філософії, соціології, психології, педагогічній науці та практиці. Поведінка – це процес взаємодії особистості з довкіллям, обумовлений її індивідуальними особливостями та внутрішньою активністю, що виявляється переважно у вигляді зовнішніх дій і вчинків. Відповідальність є базовою характеристикою будь-яких відносин, в яких перебувають люди, стосується різних аспектів їхньої діяльності, усвідомлення ними свого місця в житті.
В основу визначення і з’ясування сутності та структури відповідальної поведінки учнів 7-8 класів було покладено теоретичний аналіз структурних складових провідного поняття теми дослідження, виокремлення концептуальних основ, структурних компонентів та інтегруючих елементів. Цьому сприяло вивчення наукової літератури з проблеми, аналіз якої дозволив зробити наступні теоретичні висновки.
У філософії категорія “відповідальність” розглядається як філософсько-соціологічне поняття, що відображає об’єктивний, історично конкретний характер взаємовідносин між особистістю, колективом, суспільством під кутом зору свідомого здійснення взаємовимог, які до них пред’являються (Л. Ільїчов); як якість, що дає особистості можливість усвідомлювати значення своїх вчинків, добровільно узгоджувати свою поведінку з вимогами суспільства (Н. Головко, Г. Смирнов); у нерозривній єдності з категорією “свобода”: чим більші межі свободи, тим більша відповідальність, і, навпаки, чим більше змісту вкладено у відповідальність, тим більше свободи необхідно для її реалізації. М. Бердяєв робить наголос на особистісній відповідальності за зроблений вільний вибір. Ця теза підтверджується в роботах Р. Косолапова, В. Маркова, Ж.-П. Сартра, Е. Фромма.
У соціології відповідальність пов’язується з просоціальною поведінкою, спрямованою на благополуччя інших людей, з відповідальністю перед народом та нацією у політичній, економічній, соціальній і культурній сферах (І. Кон).
Психологи, здебільшого, розглядають відповідальність як рису характеру. Однак, окремі дослідники (Б. Ананьєв, С. Рубінштейн) у своїх роботах зазначають, що відповідальність проявляється не лише в характері, але й у почуттях, свідомості, світосприйнятті, різних формах поведінки. Також, з точки зору С. Рубінштейна, відповідальність є втіленням істинного, найглибшого і принципового ставлення до життя, усвідомленням всіх наслідків уже скоєного і всього втраченого. У дослідженнях А. Плахотного, Є. Рудковського відповідальність розглядається як компонент структури особистості, який впливає на самовизначення у житті. Як вірність самому собі, довіру моральному змісту власних почуттів і впевненість у своїй правоті, здатність відповідати не лише за себе, але й за інших людей, за їхні долі, за характер своїх з ними взаємовідносин розкриває відповідальність К. Абульханова–Славська. За тлумаченням І. Беха, відповідальність передбачає визнання людиною єдиної активної причетності до соціального і природного світу, і це визнання є не стільки результатом оцінки особистості іншими людьми, скільки її власним переконанням, моральним принципом, підсумком усвідомлення.
Педагоги минулих століть пов’язували відповідальність з конкретними справами (М. Драгоманов), з внутрішніми моральними імперативами (Г. Ващенко), розглядали як соціальну якість, яка формується на засадах чіткого фіксування обов’язків, колегіальності, залучення кожного до керівництва, встановлення наочної конкретної єдності інтересів колективу і особистості (А. Макаренко); як здатність особистості формулювати обов’язки, виконувати їх, здійснювати самооцінку і контроль; у тісному взаємозв'язку з категорією “совість”, яка є центральним утворенням у свідомості дитини, внутрішнім механізмом, що детермінує напрям становлення індивіда як особистості, зокрема, розвиток її моральності (В. Сухомлинський).
У працях А. Петровського йдеться також про роль совісті у відповідальності особистості. Він розглядав її як здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і давати самооцінку здійснюваних вчинків. В. Сухомлинський і А. Петровський найперше виокремлюють у совісті моральний контекст і пов’язують відповідальність з обов’язком. Ці теоретичні положення були реалізовані В. Сухомлинським у практиці виховання.
У теорії виховання відповідальність також виступає як характерна якість суб’єкта діяльності і розглядається в контексті взаємозв’язку з самостійністю, ініціативністю, старанністю та іншими якостями (М. Левківський). Виходячи з положень про те, що прийняття відповідального рішення завжди супроводжується емоційними переживаннями, він вважає доцільним розглядати відповідальність як психологічний стан, установку, що виявляється в емоційних станах неспокою, тривоги, турботи.
У контексті проблеми відповідальності значне місце займає теорія ціннісного усвідомлено-емоційного засвоєння моральності Л. Рувинського, який розглядає засвоєння моралі як процес оволодіння моральними цінностями, втіленими в моральних ставленнях, нормах, принципах та ідеалах, фіксованих у мові. Відповідальність особистості формується як результат зовнішніх вимог суспільства, а сприйняття морально-етичних цінностей стає внутрішньою основою мотивації відповідальної поведінки. Моральна свідомість сприяє засвоєнню моральних цінностей.
У працях М. Савчина відповідальність досліджується як особистісна основа відповідальної поведінки, яка є смисловим утворенням особистості, своєрідним загальним принципом співвіднесення в межах цілісної мотиваційно-смислової сфери мотивів, цілей та засобів життєдіяльності. На його думку, відповідальна поведінка – це тип соціальної поведінки людини, спрямованої на реалізацію предмета відповідальності (обов’язки, доручення, завдання), яка внутрішньо опосередкована особистісним смислом цього предмета і суб’єктивною імперативністю інстанцій відповідальності, а у зовнішньому плані – конкретними соціально-психологічними та матеріальними умовами її реалізації.
Спільне:
– відповідальність у будь-яких проявах є складовою взаємовідносин між людьми;
– показниками відповідальності є поведінка, вчинки і діяльність, в яких, власне, вона і втілюється;
– відповідальність – це певний рівень свободи: чим більше свободи, тим більша відповідальність.
Відмінне:
– філософія наголошує на тому, що відповідальність – це об’єктивний фактор, на формування якого не впливають зовнішні чинники;
– соціологія зводить відповідальність лише до взаємодії з суспільством;
– психологія розглядає відповідальність як певний рівень морального розвитку особистості;
– педагогіка визначає відповідальність як критерій вибору шляхів для досягнення мети.