Психологові постійно доводиться чути скарги вчителів і батьків на неуважність, незібраність дітей даного віку. Найчастіше таку характеристику отримують діти 6-7 років, тобто першокласники. Їхня увага дійсно є ще слабо організованою, має невеликий об’єм, погано розподілюваною, нестійкою, що багато в чому пояснюється недостатньою зрілістю нейрофізіологічних механізмів, що забезпечують процеси уваги [12, 35].
Впродовж молодшого шкільного віку в розвитку уваги відбуваються істотні зміни, йде інтенсивний розвиток всіх його властивостей: особливо різко (у 2,1 рази) збільшується об'єм уваги, підвищується її стійкість, розвиваються навички перемикання і розподілу. До 9-10-річного віку діти стають здатними достатньо довго зберігати і виконувати довільно задану програму дій.
Добре розвинені властивості уваги і її організованість є чинниками, що безпосередньо визначають успішність навчання в молодшому шкільному віці. Як правило, успішні школярі мають кращі показники розвитку уваги. При цьому спеціальні дослідження показують, що різні властивості уваги мають неоднаковий „внесок" в успішність навчання з різних шкільних предметів. Так, при вивченні математики провідна роль належить об'єму уваги; успішність засвоєння української мови пов’язана з точністю розподілу уваги, а навчання читанню - із стійкістю уваги. Таким чином, напрошується природний висновок: розвиваючи різні властивості уваги, можна підвищити успішність школярів з різних навчальних предметів.
Складність, за словами О.Ю. Єрмолаєва, полягає в тому, що різні властивості уваги піддаються розвитку в неоднаковому ступені. Найменш схильний до впливу об'єм уваги, він індивідуальний, в той же час властивості розподілу і стійкості можна і потрібно тренувати, щоб запобігти їх стихійному розвитку [14].
Успішність тренування уваги значною мірою визначається також індивідуально-типологічними особливостями. Встановлено, що різні поєднання властивостей нервової системи можуть сприяти або, навпаки, перешкоджати оптимальному розвитку характеристик уваги. Зокрема, люди з сильною і рухомою нервовою системою мають стійку, легко розподілювану увагу. Для осіб з інертною і слабкою нервовою системою характерніша нестійка, погано розподілювана увага. При поєднанні інертності і сили показники стійкості підвищуються, властивості перемикання і розподілу досягають середньої ефективності [45]. Таким чином, необхідно враховувати, що індивідуально-типологічні особливості кожної конкретної дитини дозволяють тренувати її увагу лише в певних межах.
Проте відносний слабкий розвиток властивостей уваги не є чинником фатальної неуважності, оскільки вирішальна роль в успішному здійсненні будь-якої діяльності належить організованості уваги, тобто навику „своєчасного, адекватного і ефективного застосування властивостей уваги в процесі виконання різної діяльності". „І при об'єктивно слабких властивостях уваги учень може непогано нею володіти. Проте в цих випадках... управління зводиться головним чином до постійно поновлюваних зусиль підтримувати свою увагу, яка розсіюється, на належному рівні, а також до більш менш успішного самоконтролю.
Іншою за своєю суттю повинна бути організованість уваги дітей з добре розвиненими її властивостями. Головне, що відрізняє таких учнів - це уміння пристосовувати свою увагу до специфіки виконуваного завдання, гнучко оперуючи окремими властивостями уваги. Їх рівний високий розвиток дозволяє активізувати ту або іншу властивість залежно від конкретних особливостей ситуації” [59].
Вітчизняною та світовою наукою накопичено великий досвід, який підтверджує необхідність систематичних занять фізичними вправами для поліпшення здоров’я, підвищення специфічної та неспецифічної його стійкості і працездатності, організованості [51]. При цьому здоров’я слід розглядати як широке соціально-біологічне поняття, яке включає не тільки нормальну структуру і функцію різних органів і систем, а й рівень розвитку функціональних резервів, діапазон компенсаторно-пристосувальних реакцій, що й визначає успішну адаптацію організму до різних умов зовнішнього середовища.
Е.С. Вільчковський [3] вказує, що фізичний розвиток підростаючих поколінь відбувається й без фізичного виховання. Однак, тільки за допомогою занять фізичними вправами, із врахуванням анатомо-фізіологічних та психічних особливостей дитини можна досягнути всебічного розвитку всіх форм та функцій організму.
В організмі весь час відбуваються процеси обміну речовин та енергії. Під час руху дитини вони посилюються. Чим різноманітніша рухова діяльність, тим досконаліша будова організму живої істоти [3].
І.А. Аршавський [2] вказує, що необхідність рухової активності яскраво обґрунтовується твердженням видатного російського фізіолога І.М. Сєченова, який зазначав, що вся нескінченна різноманітність зовнішніх проявів мозкової діяльності зводиться остаточно лише до одного явища - м'язового руху.
Під час занять фізичними вправами процес формування нових рухів поліпшується і водночас збагачується запас різноманітних рухових навичок дитини. За таких умов нові спортивні, побутові та інші рухи формуються значно легше. В окремих випадках досить кілька разів повторити новий рух для того, щоб він став досконалим за координацією і автоматизувався.
При правильному чергуванні м'язової праці й відпочинку, поповнення затрачених речовин здійснюється з деяким перевищенням, тобто підвищуються робочі можливості м'яза. Завдяки м'язовій роботі кістковий апарат дитини набуває більшої механічної міцності: збільшується маса кісткової речовини (кістки стають більш масивними), змінюється її структура. Кістки стають також еластичнішими. Збільшується товщина й зміцнюється будова зв'язок, сухожилля суглобних сумок і фасцій, які стають міцнішими та еластичнішими [35].
Існує тісний зв'язок між діяльністю м'язів і функціональною активністю внутрішніх органів. Зміни в діяльності серця, легенів, нирок та інших органів починають виявлятись ще під час підготовки до виконання рухів. У ході їхнього виконання сигнали, що надходять від м'язів, пристосовують діяльність внутрішніх органів до потреб у кисні та продуктах живлення. Встановлюється повноцінна координація в роботі м'язів і внутрішніх органів та підвищується їхня працездатність [1, 7].
Найбільш виразно реагують на м'язову діяльність серцево-судинна та дихальна системи. Перша перебудовує свою роботу й, пристосовуючись до значних навантажень, починає працювати набагато економніше не тільки під час м'язової праці, а й в стані спокою. Різні види м'язових навантажень впливають на легеневу вентиляцію, поглинання кров'ю кисню з повітря й виділення вуглекислоти з легенів. Розширення та стиснення грудної клітки, що ритмічно чергуються й забезпечують дихання, здійснюються скелетними м'язами. Іноді вдих і видих можуть не збігатися з розширенням і звуженням грудної клітки, що викликано тим чи іншим рухом або вправою. У такому випадку легенева вентиляція відбувається за рахунок поверхневого дихання. За таких умов газообмін у легенях неповноцінний [44].
У процесі занять фізичними вправами зростає сила дихальних м'язів. Удосконалюється газообмін у легенях і тканинах. Великого значення під час занять набуває свідоме узгодження рухів з диханням. При цьому швидше формується досконаліший механізм дихання, оптимальна кількість і глибина вдихів і видихів [38].
Під час виконання фізичних вправ установлюється більш повноцінна координація між роботою м'язів і внутрішніх органів поліпшується їхня функція. Внутрішні органи починають працювати більш економно, з меншими затратами, вдосконалюється їхня будова. Це стосується печінки, нирок та шлунково-кишкового тракту [6].
Уся діяльність м'язів і внутрішніх органів під час рухів спрямовується та регулюється нервовою системою, функції якої підвищуються під час занять фізичними вправами. Інформація від органів руху, чуття і внутрішніх органів з роками стає повноціннішою [54].
Під впливом занять фізичними вправами поліпшується також зір, слух, удосконалюється рівновага, тактильна чутливість. Вдосконалюється здатність аналізувати сигнали й відчуття, що надходять до нервової системи під час рухів, та формувати потрібні відповіді у вигляді рухових дій. Крім цього, центральна нервова система поповнюється запасом різних нервових зв'язків. Це робить її пластичною й здатною швидше формувати нові рухи. Найпростіші з них можуть відразу перетворитись у повноцінно координовані рухові навички [54].
Систематичні заняття фізичними вправами на свіжому повітрі сприяють поліпшенню складу крові та загальної імунологічної реактивності організму, зокрема, підвищенню активності лейкоцитів крові й бактерицидної функції шкіри.
Заняття фізичними вправами позитивно впливають не лише на фізичний розвиток дітей, але й на виховання їх морально-вольових якостей.
А.С. Макаренко зазначає, що „це дуже важливо, коли йдеться про виховання таких якостей, як терпіння, вміння переборювати тривалі труднощі, долати перепони не ривком, а натиском. Хоч би скільки ви не створювали правильних уявлень про те, що треба робити, але якщо ви не виховуєте навичок переборювати тривалі труднощі, я маю право сказати, що ви нічого не виховали. Одне слово, я вимагаю, щоб дитяче життя було організоване, як досвід, що виховує певну групу звичок”. Саме під час занять фізичними вправами і створюються такі умови, які вимагають докладання максимальних зусиль для досягнення результату. А отже, разом із звичкою регулярно виконувати фізичні вправи формується і звичка долати труднощі.
У зв’язку з цим, психологи виділяють корисні (позитивні) і шкідливі (негативні) звички. Позитивні звички мають надзвичайно велике значення для правильної організації повсякденного життя людини, її загального стану і працездатності. Видатний педагог К.Д. Ушинський підкреслював, що добра звичка - це моральний капітал, вкладений людиною в свою нервову систему, що капітал цей росте безупинно, і процентами з нього користується людина протягом всього життя. Тож, зрозуміло, що звичними можуть стати конкретні дії, способи дій, поведінка людини в певних ситуаціях, ставлення до людей та ін.