Тенденції розвитку університету в Європейському регіоні (стр. 17 из 27)
Ядром системи вищої освіти України залишаються університети, інститути, академії, консерваторії й ін. Вони складають групу вищих закладів освіти 3-го і 4-го рівнів акредитації і присуджують дипломи бакалавра (4 роки навчання на базі повної середньої школи), спеціаліста (5 років навчання) і магістра (5,5 або 6 років навчання).
Як і всюди у світі, лише для медичних профілів навчання триває довше.
Усі 90-і роки кількість державних вищих шкіл 3-го і 4-го рівнів акредитації постійно зростала, перевищивши в травні 1998 року межу 205 (з урахуванням усіх закладів міністерства оборони й інших «силових» міністерств або відомств). Великим успіхом є факт перевищення контингентом студентів закладів цього рівня рубежу 1 млн. чол. Новіші загальні дані про вищі навчальні заклади України та еволюцію загальних характеристик приводяться в таблицях 2.2 і 2.3.
Для розширення кількості даних, у Додатку 1 ми наводимо також таблиці, в яких відображена еволюції показників системи вищої освіти України в попередні роки. У вересні 2003 р. загальна кількість державних закладів 3-го і 4-го рівнів акредитації досягла 235, а акредитованих приватних - 104. З загального контингенту в 1 843 831 студентів у приватних вищих навчальних закладах навчалося майже 222 400 чол. У вересні 2004 р. кількість студентів закладів університетського рівня перевищила 1,9 млн. чоловік.
У цілому система вищої освіти України зберігає свій обсяг, але усередині її швидко скорочуються контингенти закладів 1-го і 2-го рівнів акредитації (хабілітації) і зростають - 3-го і 4-го рівнів акредитації.
Стрімко росте частка студентів першого курсу, що оплачують своє навчання. За даними Міністерства освіти на початку 1997/98 навчального року у вищих закладах освіти всіх видів власності їх було 36%, а у вересні 1998 р. вона вперше перевищила половину студентів - 51,6%. Настільки ж швидко розвивається контингент мережі приватних вищих закладів освіти.
Важливе значення для успішності діяльності системи вищої освіти має рівномірність розподілу закладів по її території. Хороше уявлення про саме карта „освітньої України”.
Таблиця 2.2
Еволюція мережі і контингентів вищих закладів освіти І і ІІ рівнів акредитації (початок 2003/04 навчального року)
| Характеристики | 1995/96 | 2000/01 | 2002/03 | 2003/04 | 2003/04 рік % до 95/96 |
| Усього вищих навчальних закладів | 782 | 664 | 667 | 670 | 85,68% |
| З них державних | 727 | 593 | 590 | 586 | 80,61% |
| З них приватних | 47 | 71 | 77 | 84 | 178,72% |
| Кількість студентів | 617660 | 528041 | 582855 | 592917 | 95,99% |
| З них денного навчання | 455582 | 400810 | 432701 | 434721 | 95,42% |
| З них вечірнього навчання | 17099 | 3451 | 3015 | 2902 | 16,97% |
| З них заочного навчання | 144979 | 123780 | 147139 | 155294 | 107,11% |
| Прийом на 1-й курс (чол.) | 188795 | 190077 | 203665 | 202537 | 107,28% |
| На денне навчання | 142193 | 141156 | 148209 | 148144 | 104,19% |
| На вечірнє навчання | 4612 | 1441 | 980 | 1001 | 21,70% |
| На заочне навчання | 41990 | 47480 | 54476 | 53392 | 127,15% |
| Випуск (чол.) | 191179 | 148605 | 155542 | 162845 | 85,18% |
| З денних відділень | 131550 | 109546 | 113574 | 116925 | 88,88% |
| З вечірніх відділень | 6373 | 982 | 768 | 1104 | 17,32% |
| З заочних відділень | 53256 | 38077 | 41200 | 44816 | 84,15% |
| Студентів на 100 000 чол. населення | 1200 | 1070 | 1210 | 1250* | 104,17% |
* Насправді – 1 245 з врахуванням населення України = 47,616 млн. чол. 103,75%
Таблиця 2.3
Еволюція мережі і контингентів вищих закладів освіти ІII і ІV рівнів акредитації (початок 1998/99 навчального року)
| Характеристики | 1995/96 | 2000/01 | 2002/03 | 2003/04 | 2003/04 рік % до 95/96 |
| Усього вищих навчальних закладів | 255 | 315 | 330 | 339 | 132,94% |
| З них державних | 191 | 223 | 232 | 235 | 123,04% |
| З них приватних | 64 | 92 | 98 | 104 | 162,50% |
| Кількість студентів | 922838 | 1402904 | 1686912 | 1843831 | 199,80% |
| З них денного навчання | 616313 | 859488 | 990534 | 1063831 | 172,61% |
| З них вечірнього навчання | 24090 | 10671 | 13212 | 13594 | 56,43% |
| З них заочного навчання | 282435 | 532745 | 683166 | 766406 | 271,36% |
| Прийом на 1-й курс (чол.) | 206843 | 346359 | 408639 | 432452 | 209,07% |
| На денне навчання | 150733 | 219455 | 255345 | 269681 | 178,91% |
| На вечірнє навчання | 3549 | 2570 | 3192 | 2767 | 77,97% |
| На заочне навчання | 52561 | 124334 | 150102 | 160004 | 304,42% |
| Випуск (чол.) | 147935 | 273622 | 356743 | 416610 | 281,62% |
| З денних відділень | 91759 | 189142 | 223138 | 245642 | 267,70% |
| З вечірніх відділень | 5398 | 3225 | 2640 | 3244 | 60,10% |
| З заочних відділень | 59778 | 81255 | 130965 | 167724 | 280,58% |
| Студентів на 100000 чол. населення | 1800 | 2850 | 3520 | 3870* | 215,00% |
* Насправді – 3 873 з врахуванням населення України = 47,616 млн. чол. 215,17%
Рис.2.1. Карта „освітньої України” – розташування найбільших центрів вищої освіти на її території
З цього рисунку випливає, що Київ і Харків набагато перевищують будь-який інший освітній центр, хоч ми маємо ще три міста з мільйонним населенням – Дніпропетровськ, Одесу і Донецьк. Та кожне з них приблизно утричі поступається Києву і Харкову, що ми можемо пояснити лише тим, що ці два міста сповна скористалися своїм столичним статусом – Харків до другої світової війни, а Київ – після неї. Цей дух „столичності” не полишає сучасний Харків, який випереджає Київ по багатьох відносних показниках, зокрема, якості природничо-математичної та інженерно-радіотехнічної освіти, кількості студентів на 10000 мешканців міста та ін..
Нерівномірність розподілу ВНЗ посилюється і нерівномірністю та недостатністю фінансування системи освіти. Для прикладу, наведемо кількісні дані про джерела фінансування навчання у ВНЗ (табл. 2.4).
Таблиця 2.4
Розподіл студентів ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації за джерелами фінансування їх навчання
| Джерела фінансування навчання | На початок навчального року | |||||
| 1999/20001 | 2000/20012 | 2003/20043 | ||||
| І-ІІ рівні акред. | III-IV рівні акред | І-ІІ рівні акред. | III-IV рівні акред | І-ІІ рівні акред. | III-IV рівні акред | |
| Державний бюджет | 51,3% | 54,9% | 46,8% | 48,3% | 39,6% | 37,0% |
| Фізичні та юридичні особи | 35,5% | 43,0% | 40,0% | 50,0% | 49,1% | 61,6% |
| Місцевий бюджет | 11,7% | 0,4% | 11,1% | 0,5% | 11,0% | 0,6% |
| Галузеві міністерства, відомства, організації | 1,5% | 1,7% | 1,1% | 1,2% | 0,3% | 0,8% |
Ці показники однозначні – система вищої освіти України втратила право вважатися “державною”, адже бюджет забезпечує навчання ледь більше третини всіх студентів.
Сумнівними лишаються претензії вирішення всіх стратегічних і тактичних питань розвитку вищої освіти без врахування точки зору тих, хто платить – у даний момент, це вже понад півтора мільйона студентів вищих навчальних закладів університетського рівня. Та не слід забувати і про складність цього „врахування”. Наприклад, на території Автономної Республіки Крим майже вся молодь за власні кошти намагається отримати економічну чи правничу освіту, хоч існує багато робочих місць для інженерів і техніків. Досить складно переконати тих, хто сам платить, отримувати не ту вищу освіту, якої вони прагнуть.
Слід також зауважити – відносне значення сектору вищої недержавної освіти в сучасній Україні знаходиться на високому рівні (приблизно – як у США), що відповідає середнім показникам розвинених країн, хоч і поступається лідерам (Японії, Бельгії та Нідерландів).
Не менш значні зміни відбуваються і з розподілом учнів за профілями підготовки. На фоні деякого скорочення підготовки інженерів і технологів швидко росте випуск економістів, менеджерів, юристів та інших спеціалістів. Подібні зміни мають і позитивні, і негативні аспекти. Важливо лише, щоб в Україні не були втрачені визнані всім світом високі показники якості природничо-математичної освіти, не припинилася підготовка науковців та інженерів, спроможних здійснювати відкриття і створювати кращі у світі технічні вироби.
Таблиця 2.5
Відносне значення приватного сектора у вищій освіті розвинених країн, Росії та України
| Країна | Рік | Студентів у приватних ВНЗ (% загалу) |
| Японія | 2002 | 75,3% |
| Бельгія | 2002 | 65,4% |
| Нідерланди | 2002 | 54,0% |
| США | 2002 | 22,1% |
| Італія | 2002 | 11,0% |
| Іспанія | 2002 | 9,8% |
| Австрія | 2002 | 3,0% |
| Швеція | 2002 | 1,4% |
| Росія | 2003 | 15,9% |
| Україна | 2003 | 12,1% |
Поступово – але дуже повільно – зростає фінансування вищої освіти. В 2002 році їй дісталося 6,9% бюджету і трохи більше третини (34%) всіх витрат на освіту. На жаль – їх надто мало для забезпечення навчального процесу, що охоплює понад 2,5 млн. студентів. Тому, як свідчить таблиця 4, постійно скорочується відсоток тих студентів, які навчаються на кошти бюджету, на податки, які платить все населення, а тому на них мають право претендувати всі студенти. Тому слід визнати – критика сучасного стану фінансування системи вищої освіти України є частково виправданою, адже вона не відповідає частини положень Конституції України.