Контроль заякістю освітніх послугмає стати головною функцією Українського центру оцінювання якості освіти та Державної інспекції навчальних закладів.
Висновки до ІІ розділу
Отже, інтеграція в європейський освітній простір потребує системних змін в організації та державному регулюванні вищої освіти для реалізації завдань Болонської декларації потрібні заходи правового економічного, ідеологічного характеру. У законодавчому й іншому нормативному регулюванні потребують вирішення такі питання.
Вжиття заходів для подальшого удосконалювання правового статусу суб'єктів освітніх відносин покликане забезпечити належні умови для реалізації конституційного права громадян України на якісну загальну і професійну освіту, реальну дієвість принципів доступної і безкоштовної вищої професійної освіти. Визначення статусу європейського додатка до диплома на території України.
Уведення двох ступенів вищої освіти шляхом внесення змін до Закону України "Про вищу освіту". Надання освітньо-кваліфікаційному рівню "бакалавр" статусу повної вищої освіти.
Прийняття закону про піелядилломну освіту ("освіту дорослих").
Розмежування та визначення статусу державної освітньої та державної (або іншої) кваліфікаційної атестації випускників.
Встановлення еквівалентності наукових ступенів "кандидат наук" і "доктор наук" європейському ступеню "доктор" шляхом укладення міжнародного договору на продовження Болонської декларації і прийняття відповідного закону України.
Затвердження методики і шкали зіставлення нормативів державного освітнього стандарту з європейською системою перезарахування кредитів шляхом прийняття постанови уряду. Для вирішення цього питання потрібно використовувати не тільки кількісний підхід при зіставленні академічних годин і одиниць трудомісткості, а й якісний метод зіставлення змісту досліджуваних курсів.
Сприяння академічній мобільності студентів і викладачів та наукових працівників шляхом затвердження урядом програм сприяння мобільності, необхідність яких не викликає сумнівів, тому що програма мобільності Європейського Союзу TEMPUS/TACIS, розроблена для країн Східної Європи і Центральної Азії, не може задовольнити всі потреби в академічній Мобільності. Програма сприяння академічній мобільності, прийнята на рівні уряду, має містити умови одержання грантів індивідуальної мобільності для студентів і викладачів, а також для організацій, у тому числі ВНЗ. Фінансування цієї програми може здійснюватися з бюджетів і позабюджетних фондів.
Вступ у європейську мережу забезпечення якості вищої освіти. Реалізація завдання передбачатиме зіставлення українських і європейських освітніх стандартів, а також знань, умінь, навичок (компетенцію, набутих випускниками ВНЗ. Ці питання є визначальними для встановлення рівня української вищої освіти і можливості вступу в європейську мережу забезпечення якості вищої освіти.
Отримання на законодавчому рівні інтеграції науки і вищої школи, правових умов, які стимулюють розвиток науки у вищих закладах освіти шляхом зняття обмежень на одержання статусу організації і проведення стимулювальної податкової політики.
Розширення автономії університетів і забезпечення єдності освіти і науки шляхом зміни статусу університету через розширення академічних і господарських прав. Особливий статус університетів можна визначити за допомогою внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" або прийняти спеціальний закон "Про університети". Подальший розвиток законодавства може йти шляхом зміцнення правової бази двоциклового навчання, закріплення правових гарантій академічної мобільності студентів, розвитку автономії університетів, демократизації системи вищої освіти в цілому.
Розділ ІІІ. Компаративний аналіз розвитку вищої освіти у країнах Західної Європи та України у контексті болонських реформ
3.1 Співставлення вищої освіти в Україні та зарубіжних країн”
Розглядатимемо системи вищої освіти таких Західноєвропейських країн, як Франції, Австралії, США, Японії, Швеції й України з метою співставлення освітніх систем у країнах, що є лідерами в царині навчання й освіти, з українською освітньою системою, що почала розвиватися десять років тому (1991 рік), після отримання Україною статусу незалежної держави.
Франція. Управління сучасною системою освіти Франції характеризується високим ступенем централізації (у порівнянні з іншими країни Європейського Союзу) і водночас більшим розмаїттям навчальних закладів післяшкільної освіти. В управлінні освітою, крім Міносвіти, беруть участь професійні асоціації, а також об’єднання викладачів різних рівнів і ступенів освіти. Про це свідчить велика кількість науково-професійних академій, виведення всієї наукової та дослідницької роботи за межі систем вищої освіти.
Наукові дослідження проводяться спеціалізованими закладами: Коледж де Франс (заснований у 1530 р.), Паризька обсерваторія (заснована в 1672 р.), Практична вища школа (1868 р.), Національний центр наукових досліджень (1936 р.) та іншими.
Особливістю французької системи вищої освіти є високий ступінь диверсифікації й ієрархії навчальних закладів. Крім приналежності (приватний або державний), навчальні заклади розподілені за типами підготовки та прикріплені до відповідних сфер соціальної активності. Зовнішня ієрархія поділяє навчальні заклади на:
· університети та їхні відділення, що дають вищу освіту в царині гуманітарних наук мистецтві, юриспруденції, природничих наук;
· технологічні інститути й інженерні школи;
· спеціалізовані навчальні заклади, які дають спеціальну підготовку в галузі управління, іноземних мов, політики, комунікації, фізичного виховання тощо;
· GrandesEcoles - професійні недержавні або державні вищі школи, з суворими правилами прийому, які дають вищу професійну освіту.
Університети є державними навчальними закладами; вони вважаються найбільш демократичною формою отримання освіти, яка дає загальнонаукову або загальногуманітарну підготовку. Це дозволяє потім тримати професійну освіту у вищих школах. Університети об’єднують програми різного типу: одно-, дворічні програми загальногуманітарної та природничонаукової підготовки (після яких можна продовжувати навчання в університеті або вступати до GrandesEcoles); трирічні технічні програми; повні програми з семирічним циклом навчання. Кожен додатковий рік навчання після отримання загальноуніверситетського диплому завершується присвоєнням диплому певного типу. У рамках університету існують програми загальнотехнічної, інженерної та спеціальної підготовки (близько 72 видів).
Вищі професійні школи (GrandesEcoles) є навчальними закладами "тривалого циклу". Вони приймають студентів за результатами іспитів після закінчення спеціальних підготовчих курсів або після завершення загальноуніверситетського циклу. Професійні школи поділяються на такі типи:
· професійні наукові школи для підготовки військових і цивільних інженерів (близько трьох років);
· школи для підготовки шкільних учителів. Слід зазначити, що у Франції підготовка викладачів супроводжується низкою серйозних тестів та іспитів на професійну зрілість, тільки після цього присвоюється кваліфікація вчителя;
· сільськогосподарські та ветеринарні школи;
· школи управління й адміністрування (слід зазначити, що тут дуже високий рівень підготовки).
Важливим параметром освітньої системи Франції є спосіб забезпечення балансу елітарності та масовості за рахунок існування системи раннього вибору типу освіти. Ранній вибір спеціальності та професійної кар’єри дозволяє навчальним закладам зберігати високі вимоги та забезпечувати спадковість курсів на різних етапах навчання.
Швеція. Управління системою освіти у Швеції покладено на державне міністерство освіти та створювані ним комісії, що розробляють окремі освітні програми, готують реформи окремих ступенів освіти. Освіта на всіх рівнях від середньої до вищої школи безплатна. Освітні заклади за своїм статусом належать до державного сектора. Основною характеристикою шведської системи освіти є її масовість і демократичність. Державне планування прагне мінімізувати обмеження на прийом до ВЗО. Всі ВЗО є державними, а отже, надають свої послуги безплатно. Слід зазначити, що ВЗО прагнуть до універсалізації освітніх послуг. Це не тільки спрощує систему управління й акредитації, але й сприяє встановленню зв’язків між навчальними закладами та програмами, переходу студентів і викладачів із одних ВЗО в інші тощо. Водночас, універсалізація навчальних планів і програм дозволяє індивідуалізувати навчальні програми кожного студента в рамках загальних навчальних планів ВЗО. За типами можна виділити такі заклади вищої освіти в Швеції:
· університети й університетські коледжі;
· неуніверситетський сектор вищої професійної освіти.
Періодизація навчання у вищий школі Швеції є такою: навчання до отримання першого диплому (еквівалентного ступеню бакалавра) у середньому становить 3-3,5 року. В університетах після навчання протягом двох років студентам надається можливість продовжити навчання в університеті до отримання першого диплому - після здачі Kandidatexamen, або перейти в професійний навчальний заклад і отримати професійний ступінь (іспит на отримання професійного ступеня - ProfessionalDegree).
Подальше навчання в університетському секторі припускає перехід до маґістратури, навчання протягом двох років і проходження Magisterexamen. Далі можливе написання та захист докторської дисертації Для професійного сектора після перших трьох років навчання необхідні ще чотири роки навчання в ліценціаті. Між ВЗО одного та різних секторів можливі переходи.