Міністерство освіти і науки України
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Інститут соціальної роботи та управління
Кафедра соціальної педагогіки
ТЕХНОЛОГІЯ ВИКОРИСТАННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ В СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ РОБОТІ
(курсова робота)
студента 32 групи
Інституту соціальної роботи та управління
Спеціальність «Соціальна педагогіка. Практична психологія»
(заочна форма навчання)
ПОЛОНЧУКА ІВАНА ВАСИЛЬОВИЧА
Науковий керівник:
ВАРЕНІЧ ВІКТОРІЯ ВАЛЕРІЇВНА
викладач кафедри соціальної педагогіки
Київ-2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І.ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНАДІАГНОСТИКАЯК ОДИН ІЗ НАПРЯМІВ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇРОБОТИ
1.1 Сутність психолого-педагогічної діагностики
1.2 Види психолого-педагогічної діагностики
1.3 Принципи та вимоги до проведення психолого-педагогічної діагностики
РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ
2.1 Класифікація методів психолого-педагогічної діагностики
2.2 Взаємини в колективі як одна з основних проблем соціально-педагогічної практики
2.3 Переваги та недоліки психолого-педагогічного тестування
Висновок до другого розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність дослідження. Реалізація освітніх завдань на сучасному етапі розвитку освіти передбачає перегляд змісту і методів організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах. На жаль, сучасна система освіти не повною мірою сприяє цілісному розвитку особистості як учня, так і педагога, не стимулює індивідуум до ґрунтовного, духовно-креативного розуміння природної соціальної дійсності. Як результат цього більшість випускників не мають умов для психолого-соціального зростання й підтримання психічного здоров'я, для формування соціальної гармонії з навколишнім світом.
Основною причиною дисгармонійного розвитку особистості є те, що навчально-виховний процес здійснюється як моносуб'єктний. Такий підхід має односторонній, технологічний характер, оскільки основна увага зосереджується на діяльності педагога. Учитель виступає в ролі суб'єкта навчально-виховного процесу, а учень - у ролі об'єкта.
Навчально-виховний процес здійснюється без конкретного адресата, користувача, замовника, організовується з усіма і для всіх, не забезпечує єдності всіх ланок системи неперервної освіти і виховання, наступності у визначенні цілей, завдань, видів діяльності. Він спрямований переважно на розумовий розвиток особистості, що забезпечує здобуття певної суми знань, умінь і навичок. При цьому процес гармонійного особистісного розвитку індивіда, його фізичний, психічний, соціальний і духовний розвиток залишається стихійним і нерегульованим. З двох способів соціалізації (стихійного і регульованого), які повинні перебувати в гармонії, в більшості випадків має місце перший, тобто стихійний.
Аналіз науково-дослідної та експериментальної роботи в навчальних закладах дає підставу стверджувати, що традиційна система виховного процесу має очевидні обмеження щодо цілісного психолого-соціального розвитку особистості учня, оскільки педагог не керується психолого-педагогічним змістом освітньої і корекційно-виховної діяльності вихованців, мало або зовсім не орієнтується в конкретних психолого-соціальних запитах особистості учнів. У результаті в більшості учнів загальноосвітніх навчальних закладів процес становлення особистості проходить проблематично, що приводить у багатьох випадках, як показали дослідження, до деструктивного розвитку дітей. Дана проблема є складною та багатогранною і розглядається дослідниками з різних галузей: в психології (Г.С. Абрамов, Л.І. Мнацакаян, Л.М. Фрідман, И.Ю. Кулагіна, Н.П Бурмака, Я.Л. Коломинський.); педагогіці (А.Й. Капська, І.Д. Зверєва, В.М. Оржеховська, З.Г. Зайцева, А.И. Кочетова, О.І. Власова, С.Г. Карпенчук. ); соціології (А. Габіані, Р.Я. Левін, О.О Яременко, О. Сердюк, О. Балакірєва).
Саме тому стає нагально-актуальною проблема впровадження науково-дослідної та експериментальної роботи з питань упровадження у практику діяльності загальноосвітніх навчальних закладів технологічних систем психолого-педагогічної діагностики та проектування соціального розвитку особистості учнів.
Психолого-педагогічна діагностика та комплексний аналіз передбачають вирішення наступних завдань:
a) діагностика фізичного, психічного, соціального та духовного розвитку учнів;
б)системно – динамічнийаналіз розвитку особистості на основі кількісного аналізу зовнішніх та внутрішніх факторів впливу, визначення рівня актуального розвитку особистості (конструктивного, деструктивного);
в) на основі результатів психолого-педагогічної діагностики, первинне прогнозування, проектування та якісно-описовий аналіз розвитку і корекції дитини.
Об’єкт дослідження – психолого-педагогічна діагностика. Предмет дослідження – особливості використання психолого-педагогічної діагностики в соціально-педагогічній роботі.
Метою роботи є дослідження специфіки використання психолого-педагогічної діагностики в соціально-педагогічній роботі.
У відповідності з поставленою метою були визначені наступні завдання:
1. Проаналізувати зміст психолого-педагогічної діагностики в науковій літературі.
2. Огляд видів діагностики, які можливо використовувати соціальному педагогу у своїй професійній діяльності.
3. Висвітлення принципів та вимог щодо використання психолого-педагогічної діагностики.
4. Провести аналіз методів психолого-педагогічної діагностики.
5. Виокремити найбільш практичний метод психолого-педагогічної діагностики що використовується в соціально-педагогічній роботі та охарактеризувати його.
6. Дослідити переваги та недоліки використання діагностичних методик.
РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ЯК ОДИН З НАПРЯМІВ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ
1.1 Сутність психолого-педагогічної діагностики
Діагностична функція - одна з основних в діяльності соціального педагога. Мета соціально-діагностичної технології і процес її досягнення показує, чого може досягти соціальний педагог у даній ситуації. Задача – це те, що необхідно вирішити для її досягнення. Найближча мета – це можлива зона найближчого розвитку. Вона дозволяє підготуватися для досягнення малого, проте реального, та створити умови для цілеспрямованого розвитку подальшої діяльності з розробки способу досягнення прогностичної цілі соціально-педагогічної роботи з клієнтом. Кожна наступна ціль передбачає можливість більш повного вирішення соціально-педагогічних проблем клієнта. Поділ цілей на найближчу і наступну дозволяє більшою мірою індивідуалізувати соціально-педагогічну роботу з конкретною людиною.
Головні завдання:
- одержати необхідної повноти інформацію, необхідну для постановки діагнозу і забезпечити кваліфіковану реалізацію наступних етапів (під етапів);
- уточнити соціально-педагогічні проблеми клієнта;
- підготувати необхідну інформацію для прогностичної діяльності в кожній ситуації.
Діагностика — загальний спосіб отримання вичерпної інформації про процес або об'єкт, що вивчається. Діагностика — найважливіший компонент соціальної технології (мета — діагноз — прогноз — програма — упровадження — аналіз). Разом з тим в практиці соціальної діяльності сформувалися власне технології діагностики, які включають принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження.
Вивчення досвіду соціальних діагностів з вибору цільової технології дозволяє виділити в ній основні функціональні етапи. Особливості здійснення соціального діагнозу визначаються багатьма факторами. Серед них:
- рівень професійності спеціаліста;
- специфіка об’єкта і проблеми;
- мотивація діяльності педагога чи працівника, стиль професійної діяльності.
Для соціального педагога на етапі здійснення соціального діагнозу характерно:
1. Прагнення як можна краще і докладно пізнати індивідуальність об’єкта соціальної діагностики. Його цікавить інформація:
- про патологію, характерну для об’єкта роботи (характер патології та її причини; динаміка розвитку і виявлення патології на період роботи з ним – прогресивна, стабільна чи змінна; перспективи розвитку патології, її розповсюдження, обов’язковість попередження; зниження рівня негативного виявлення і стабілізація);
- про індивідуальні потенціали клієнта, на які можна опиратися в соціально-педагогічній роботі з ним: потенційні можливості у вирішенні та зниженні рівня патології; компенсація, корекція можливостей клієнта; індивідуальний позитивний потенціал особистості клієнта загалом;
- про індивідуальні можливості об’єкта в самовдосконаленні, вирішенні своєї соціально-педагогічної проблеми, мотивація відносин до вирішення соціальних проблем, позитивний досвід самостійного вирішення тих чи інших проблем, активність і наполегливість у роботі з клієнтами інших спеціалістів.
2. Прагнення визначити соціально-педагогічні проблеми, їх ієрархію і особливості впливу на об’єкт впливу.
3. Прагнення визначити соціально-педагогічні можливості життєдіяльності клієнта:
- усвідомлення позитивних і негативних вирішень соціально-педагогічних проблем клієнта;
- можливість підвищення позитивності соціально-педагогічної ролі роботи з клієнтами;
- участь у соціально-педагогічній роботі з клієнтами та їх оточенням.
5. Прагнення зібрати необхідну первинну інформацію для діагностичної роботи і виявити її джерела. Опираючись на ці джерела, соціальний педагог збирає в кожній конкретній ситуації інформацію, на основі якої приймає рішення про діагностовану дійсність.