У даному дидактичному проекті, при виборі методу навчання, ми зупинилися на «методі евристичних питань». Даний метод дозволяє таким, що вчиться самим доходити до способу вирішення тієї або іншої проблеми, або рішення поставленої задачі. Суть методики полягає в наступному: викладач поясненнями поступово підводить учнів до проблеми. Ставить евристичне питання, завдяки якому що вчаться і знаходять рішення поставленої задачі.
ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ
Для вибраного методу навчання більш за все личить урок креативного типу. Уроки даного типудозволяють викладачеві творчо підійти до процесу навчання і до викладу матеріалу.
ВИСНОВОК
У даному дидактичному проекті нами були розглянуті способи рішення творчої задачі з якості електричної енергії. При цьому метод евристичних питань був узятий за основу. Отже формою організації уроку став урок креативного типа.
Дидактичний проект складається з трьох основних частин|часток|:
1. інваріантна частина – є лекцією як вона є;
2. варіантну частину:
древо рішення;
таблиця евристичних питань.
Інваріантна частина містить в собі текст лекції (контурний конспект викладача). Її ми узяли за основу при складанні евристичних питань і уроку в цілому. Проблема, що розглядається на уроці, була розкладена в древі рішень на три гілки. Кожна з гілок представляє спосіб рішення. Вони були проаналізовані. Евристичні питання і ідеальні відповіді на них зведені в таблицю 1. Пункти в таблиці 1 і в древі рішення нерозривно зв'язані і є засланнями один на одного.
Висновок: Урок креативного типу, заснований на методі евристичних питань, розглянуті в даному дидактичному проекті, на мою думку, неоднозначні. З одного боку вони дозволяють розвинути у учнів розвивати творчий підхід до рішення будь-якого питання, у тому числі і виробничого, але з іншого боку їх розробка і впровадження украй трудомісткі. Для його проведення необхідний аналіз і характеристика учбової групи, в якій проводитиметься урок. Розробка даного уроку витратна за часом. До того ж проведення даного уроку зажадає від викладача максимальної віддачі, психологічного навантаження.
Даного типу уроку недоцільно проводити як стандартне заняття за розкладом. На мою думку, варто обмежитися їм при вивченні важливої, базової теми. Що дозволить учням досконально освоїти матеріал і використовувати його при вивченні подальших легших тем.
ДОДАТОК
Інваріантна частина уроку, що проводиться, на тему: «Якість електроенергії»
Тема 1. Загальні відомості про електротехнічні вимірювальні прилади
Вимірник пристрій - засіб вимірювань, що дає можливість безпосередньо відлічувати значення вимірюваної величини. В аналогових вимірювальних приладах відлік проводиться за шкалою, в цифрових - по цифровому відліковому пристрою. Показуючи вимірювальні прилади призначені тільки для візуального відліку свідчень, реєструючи вимірювальні прилади забезпечені пристроєм для їх фіксації, найчастіше на папері. Реєструючи вимірювальні прилади підрозділяються на самописні, такі, що дозволяють отримувати запис свідчень у вигляді діаграми, і що друкують, забезпечують друкування свідчень в цифровій формі. У вимірювальних приладах прямої дії (наприклад, манометрі, амперметрі) здійснюється одне або декілька перетворень вимірюваної величини, і значення її знаходиться без порівняння з відомою однойменною величиною. У вимірювальних приладах порівняння безпосередньо порівнюється вимірювана величина з однойменною величиною, відтворною мірою (приклади – равноплечні ваги, потенціометр електровимірювання, компаратор для лінійних мерів). До різновидів вимірювальних приладів відносяться інтегруючі вимірювальні прилади, в яких величина, що підводиться, піддається інтеграції за часом або по іншій незалежній змінній (електричні лічильники, газові лічильники), і вимірювальні прилади, що підсумовують, дають значення два або декількох величин, що підводяться по різних каналах (ватметр, що підсумовує потужності декількох електричних генераторів). В цілях автоматизації управління технологічними процесами вимірювальні прилади часто забезпечуються додатковими регулюючими, рахунковими вирішальними і такими, що управляють пристроями, що діють по програмах, що задаються.
Чутливість вимірювального приладу - відношення переміщення покажчика приладу щодо шкали (вираженого в лінійних або кутових одиницях) до зміни значення вимірюваної величини, що викликала це переміщення.
Шкала(від латів. scala - сходи) вимірювального приладу, частина відлікового пристрою приладу, що є сукупністю відміток (крапок, штрихів, розташованих в певній послідовності) і проставлених у деяких з них чисел відліку або інших символів, відповідних ряду послідовних значень вимірюваної величини. Параметри шкали - її межі, ціна ділення (різниця значень величини, відповідних двом сусіднім відміткам) і ін. - визначаються межами вимірювання, що реалізовуються вимірювальним механізмом приладу, чутливістю приладу і необхідною точністю відліку. Залежно від конструкції відлікового пристрою ділення шкали можуть розташовуватися по колу, дузі або прямій лінії, а сама шкала може бути рівномірною, квадратичною, логарифмічною і т.д. Основні ділення шкали, відповідні цифровим позначенням, наносяться довшими (або товстими) лініями. Свідчення відлічуються неозброєним оком при відстанях між діленнями до 0,7 мм, при менших - при допомозі лупи або мікроскопа. Для пайової оцінки ділень шкали застосовують додаткові шкали - ноніуси. Ноніус - допоміжна шкала, за допомогою якої відлічують долі ділень основної шкали вимірювального приладу. Прототип сучасного ноніуса запропонований французьким математиком П. Верньє, тому ноніус часто називають верньєром. Ноніус отримав назву по імені португальця П. Нуніша (P. Nunes, латинізоване ім'я Nonius), що запропонував для відліку доль ділень шкали інший схожий прилад, нині, проте, не вживаний. Розрізняють лінійний, кутомірний, спіральний, трансверсальний і ін. Види ноніусів. Застосування лінійного ноніуса засноване на різниці інтервалів ділення основної шкали і ноніуса. Довжина ноніуса (ціле число його ділень) точно укладається в певному цілому числі ділень основної шкали. При збігу нульової відмітки ноніуса з якою-небудь відміткою L основної шкали результат вимірювання А відповідає величині, визначуваною відміткою L; при неспівпаданні нульової відмітки ноніуса з L значення А = L + ki, де до - число ділень ноніуса від нульового до співпадаючого з штрихом основної шкали; i - найменша частка ділення основної шкали, яку можна оцінити ноніусом (зазвичай i = 0,1; 0,05 або 0,02 мм). Принцип відліку по кутомірному ноніусу, вживаному в ряду оптико-механических приладів, такий же, як і по лінійному ноніусу.