- Складна, якщо у вимові відзначається п’ять звуків і більше.
Якщо дефект виражається в порушенні вимови звуків однієї артикуляційної групи (наприклад, що свистять), ― це мономорфна дислалия. Якщо ж він поширюється на дві й більше артикуляційні групи (наприклад, ротацизм, сигматизм і ламбдацизм), ― це поліморфна дислалия.
Відповідно до характеру дефекту вимови, що ставиться до певної групи звуків, виділяються наступні види дислалии:
1. Сигматизм (від назви грецької букви сигма, що позначає звук с) ― недоліки вимови свистячих (с,с', з,з', ц) і шиплячих (ш, ж, ч, щ) звуків. Один з найпоширеніших видів порушень вимови.
2. Ротацизм (від назви грецької букви ро, що позначає звук р) ― недоліки вимови звуків р і р'.
3. Ламбдацизм (від назви грецької букви ламбда, що позначає звук л) ― недоліки вимови звуків л і л'.
4. Дефекти вимови піднебінних звуків:
каппацизм ― звуків к і к';
гаммацизм ― звуків г і г';
хитизм ― звуків х і х';
йотацизм ― звуку й
(від назв грецьких букв каппа, гама, хи, йота, що позначають відповідно звуки к, г, х, й).
5. Дефекти озвучення ― недоліки вимови дзвінких приголосних звуків. Ці дефекти виражаються в заміні дзвінких приголосніх звуків парними глухими звуками: б-п, д-т, в-ф, з-с, ж-ш, г-к й т.д.
6. Дефекти зм'якшення ― недоліки вимови м'яких приголосних звуків, що полягають в основному в заміні їх парними твердими, наприклад д'-д, п'-п, к'-к, р'-р і т.д.
Виключення становлять тільки звуки ш, ж, ц, що не мають м'яких пар, і звуки ч, щ, й, які вимовляються завжди м'яко й не мають твердих пар.
5. Ринолалія
Ринолалія (від грец. rhinos ― ніс, лат. lalia ― мова) ― порушення тембру голосу та звуковимовлення, які зумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мов-ного апарата. (Синоніми ― гугнявість, палатолалія). Проявляється в патологічній зміні тембру голосу та спотвореному звуковимовленні внаслідок порушення нор-мальної участі носової порожнини (носового резонатора) у голосотворенні.
Залежно від характеру порушення функції піднебінно-глоткового змикання виділяються різні форми ринолалии: закрита і відкрита.
1. Закрита ринолалия. Закрита ринолалия характеризується зниженим фізіо-логічним носовим резонансом під час вимови звуків мови. Якщо носовий резонанс відсутній то носові фонеми м, м’, н, н’ звучать як ротові б, б’, д, д’. Крім вимови носових приголосних звуків при закритій ринолалии порушується вимова голосних. Вона здобуває неприродний, мертвий відтінок.
Причинами закритої ринолалии найчастіше є органічні зміни в носовому просторі або функціональні розлади піднебінно-глоткового змикання. Органічні зміни бувають викликані хворобливими явищами, у результаті яких зменшується прохідність носа й утрудняється носовий подих.
- Передня закрита ринолалия виникає при хронічній гіпертрофії сли-зистої носа, головним чином задніх відділів нижніх раковин, при по-ліпах у носовій порожнині, при скривленні перегородки носа й при пухлинах носової порожнини.
- Задня закрита ринолалия в дітей найчастіше є наслідком більших аде-ноїдних розростань, зрідка носоглоткових поліпів, фіброми або інших носоглоткових пухлин.
Функціональна закрита ринолалия зустрічається в дітей часто, але не завжди правильно розпізнається. Вона характерна тим, що виникає при гарній прохідності носової порожнини й непорушеному носовому подиху. Тембр носових і голосних звуків може бути порушений сильніше, ніж при органічній. Причина полягає в тому, що м’яке піднебіння при фонації й вимові носових звуків піднімається вище норми й закриває звуковим хвилям доступ до носоглотки. Подібні явища частіше спостерігаються при невротичних розладах у дітей.
При органічної закритої ринолалии насамперед усувають причини непрохідності носової порожнини. Як тільки з'являється правильний носовий подих, зникає й дефект. Якщо ж після усунення непрохідності носової порожнини закрита ринолалия або ринофония триває у звичайній формі, прибігають до вправ (вправ-ляють проголошення носових звуків). Проводиться підготовча робота з диферент-ціації ротового й носового входу й виходу.
2. Відкрита ринолалия. Для нормальної фонації характерна наявність затвора між ротовою й носовою порожнинами, коли голосова вібрація проникає тільки через ротову порожнину. Якщо ж поділ між носовою порожниною й ротовою неповне, вібруючий звук проникає й у носову порожнину. У результаті порушення пере-шкоди між ротовою й носовою порожниною збільшується голосовий резонанс. При цьому змінюється тембр звуків, особливо голосних. Найбільше помітно змінюється тембр голосних звуків і й в, менш назально звучать голосні звуки е и о, і ще менше порушений голосний а.
Крім тембру голосних звуків, при відкритій ринолалии порушується тембр деяких приголосних. При проголошенні шиплячих звуків і фрикативних ф, в, х додається хрипкий звук, що виникає в носовій порожнині. Вибухові звуки п, б, д, т, до, г, а також сонорні л и р звучать неясно.
Відкрита ринолалия може бути органічної й функціональної.
Органічна відкрита ринолалия буває вродженю або придбаної.
Найбільш частою причиною вродженої форми є розщеплення м’якого й твердого піднебіння.
Придбана відкрита ринолалия утвориться при травмі ротової й носової порожнини або в результаті придбаного паралічу м’якого піднебіння.
Функціональна відкрита ринолалия. Вона буває при фонації в дітей із млявою артикуляцією м’якого піднебіння. Функціональна відкрита форма прояв-ляється при істерії, іноді як самостійний дефект, іноді як наслідувальний.
Одна з функціональних форм ― звично відкрита ринолалия, спостережувана, наприклад, після видалення більших аденоїдних розростань, виникає в результаті тривалого обмеження рухливості м’якого піднебіння.
Ознакою функціональної відкритої ринолалии служить також те, що звичайно порушується вимова тільки голосних звуків, у той час як при вимові приголосних піднебінно-глоткове змикання гарне й назалізації не відбувається.
При функціональної відкритої ринолалии назальний тембр зникає після спе-ціальних вправ, а порушення вимови усуваються звичайними методами, застосо-вуваними при дислалии.
Ринолалия, обумовлена вродженим незрощенням губи й піднебіння, що дуже утрудняє акт ссання у дітей. Особливі труднощі він представляє в дітей з наскрізною ущелиною губи й піднебіння, а при двосторонніх наскрізних ущелинах цей акт взагалі неможливий.
Утруднене вигодовування приводить до ослаблення життєвих сил, і дитина стає сприйнятливою до різних захворювань. Найбільшою мірою діти з ущелинами схильні до катару верхніх дихальних шляхів, бронхіту, пневмонії, рахіту, анемії.
Нерідко в таких дітей спостерігаються патологічні зміни: скривлення носової перегородки, деформації крил носа, аденоїди, гіпертрофії (збільшення) мигдалин. Найчастіше в них виникають запальні процеси в носовій області. Запальний процес може перейти зі слизуватої оболонки носа й глотки на евстахові труби й викликати запалення середнього вуха.
6. Дизартрія
Дизартрія (від грец. dis ― префікс, який означає розлад, arthon ― сполучати) ― порушення вимовляльної сторони мови, зумовлене органічною недостатністю іннервації мовного апарата. (Синоніми ― косномовність, невиразна мова). При дизартрії спостерігається не сформованість усіх ланок механізму звуковимовлення, наслідком чого є голосові та артикуляційно-фонетичні дефекти. При тяжкому ступені дизартрії (анартрії) цілковито відсутня звуковимовляльна сторона мови. В легких випадках, коли дефект переважно виявляється в артикуляційно-фонетичних порушеннях, мова йде про стерту форму дизартрії. У цьому випадку її слід диференціювати від дислалії (це може зробити тільки спеціаліст-логопед).
Причинами дизартрії ― органічні поразки ЦНС у результаті впливу різних несприятливих факторів на розвиваючий мозок дитини у внутрішньоутробному і ранньому періодах розвитку. Найчастіше це внутрішньоутробні поразки, що є результатом гострих, хронічних інфекцій, кисневої недостатності (гіпоксії), інтоксикації, токсикозу вагітності й ряду інших факторів, які створюють умови для виникнення родової травми. У значному числі таких випадків при пологах у дитини виникає асфіксія, дитина народжується недоношеною.
Причиною дизартрії може бути несумісність по резус-факторі. Трохи рідше дизартрія виникає під впливом інфекційних захворювань нервової системи в перші роки життя дитини.
Дизартрія підрозділяється на форми:
1. Бульбарна дизартрія (від лат. bulbus ― цибулина, форму якої має дов-гастий мозок) проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлини довгастого мозку. При цьому руйнуються розташовані там ядра рухових черепно-мозкових нервів (язикоглоточного, що блукає й під'язичного, іноді тройного й лицьового).
Характерним є параліч або поріз м’язів глотки, гортані, язика, м’якого під-небіння. У дитини з подібним дефектом порушується ковтання твердої й рідкої їжі, утруднене жування. Недостатня рухливість голосових складок, м’якого піднебіння приводить до специфічного порушення голосу: він стає слабким, носовим . У мові не реалізуються дзвінкі звуки.
У дітей із цією формою дизартрії спостерігається атрофія м’язів язика й глотки, знижується також тонус м’язів (атонія). Такий стан м’язів язика є причиною численних перекручувань звуковимовлення. Мова невиразна, украй нечітка, упо-вільнена.