Розуміючи “сукупність” знань як “систему”, автори ряду робіт [28; 72;.120; 172; 218; 227] розглядають поняття “освітня технологія” в трьох аспектах:
· науковому – навчальні технології як напрямок педагогічної науки, який вивчає й розробляє цілі, зміст, методи та засоби навчання, а також проектує педагогічні процеси;
· процесуально-описовому – як алгоритм процесу навчання, сукупність його цілей, змісту та засобів, які сприяють досягненню визначених запланованих результатів;
· процесуально-діяльнісному – як технологічний процес, спрямований на скоординоване функціонування всіх особистих, інструментальних та методологічних педагогічних засобів.
Дослідники проблеми педагогічних технологій дають різні визначення означеної педагогічної категорії, що можна побачити з наведеної нижче таблиці (див. табл. 2.2 на стор. 44).
Предметом педагогічної технології є конкретні практичні взаємодії вчителя та учнів в будь-якій сфері діяльності, що організовані на основі чіткого структурування , систематизації, програмування, алгоритмізації, стандартизації способів та прийомів навчання чи виховання, з використанням комп’ютеризації та технічних засобів, а також без них. У результаті досягається стійкий позитивний результат при засвоєнні учнями знань, умінь і навиків, у формуванні соціальних норм поведінки.
Завданнями педагогічних технологій у сфері навчання іноземних мов є:
· набуття міцних знань, умінь і навичок мови, яка вивчається;
· формування соціально-цінної поведінки;
· вміння оперувати технологічним інструментарієм;
· розвиток технологічного мислення; вміння виконувати самоосвітню діяльність у сфері іноземних мов; вивчення технологічної дисциплінованості в навчанні та загальнокорисній праці.
Таблиця 2.2
Визначення поняття “педагогічна технологія” в науковій літературі
| В.П. Беспалько | змістова техніка реалізації навчального процесу [28] |
| І.М. Богданова | організаційно-змістова структура, серцевина, яка виз- начає напрям взаємодії педагога з дитиною або колекти-вом дітей при нескінчений різноманітності підходів і відношень [31] |
| С.У. Гончаренко | системний метод створення, застосування, визначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ста- вить своїм завданням оптимізацію освіти [62] |
| М.В. Кларин | системна сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засо- бів, в використаних для досягнення педагогічної мети [99] |
| Б.Н. Лихачьов | сукупність психолого-педагогічних наснанов, які визна- чають спеціальний підбір та компонування форм, мето- дів, способів, прийомів, виховних засобів [138] |
| Г.К. Селевко | змістове узагальнення, що вбирає в себе зміст усіх визна-чень різних авторів (джерел) [224] |
| В.О. Сластьон | чітке наукове проектування і точне відтворення педагогіч- них дій, які гарантують успіх [184]. |
Педагогічні технології розглядаються в трьох рівнях:
· загальнопедагогічному (загальнодидактичному та загальновиховному);
· предметно-методичному (як “окрема методика” викладання предмета);
· локальному (як технологія формування понять , нових знань, особистісних якостей) [224].
Г.К. Селевко виокремлює в структурі педагогічної технології концептуальну основу, змістову частину навчання, яка охоплює мету навчання, загальну і конкретну, та зміст навчального матеріалу, процесуальну частину (технологічний процес), яка складається з організації навчального процесу, методів і форм навчальної діяльності учнів, методів і форм роботи вчителя, діяльності вчителя з управління процесом засвоєння матеріалу й діагностики навчального процесу [224].
Будь-яка педагогічна технологія, її розробка та використання вимагають творчої активності як з боку вчителя, так і з боку учня, тому що вчитель залучає учнів до творчої участі в розробці технологічного інструментарію, до організації технологічно чітких форм виховання та навчання.
На думку В.О. Сластьоніна, під час використання педагогічних технологій важливу роль відіграє особистість педагога, що й відрізняє поняття “методика” від поняття “педагогічна технологія”. Якщо перше розкриває процедуру використання комплексу методів та прийомів навчання й виховання безстосовно до діяча, який її виконує, то педагогічна технологія передбачає додання до неї особистості педагога в усьому різномаїтті її прояву” [184].
Технології навчання іноземних мов умовно можна поділити на дві великі групи:
- когнитивно-орієнтовані технології (модель “від мови - до мовлення”);
- комунікативно-орієнтовані технології (модель “через мовлення - до мови”).
На думку М.К. Кабардова, до когнитивно-орієнтованих технологій навчання іноземних мов можна віднести методи, засновані на раціонально-логічному способі засвоєння мови (перекладацько-граматичний, аналітичний, свідомо-порівняльний тощо). До комунікативно-орієнтованих технологій, де створюються ситуації, наближені до природних умов засвоєння мови і де наголос роблять на довільному оволодінні мовою, він відносить натуральний, прямий, інтенсивний, сугестопедичний, комунікативний тощо [92].
Ми вважаємо, що формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов повинно здійснюватися шляхом залучення до навчального процесу нових педагогічних технологій, таких як комунікативно орієнтоване, інтерактивне, кооперативне, модульне навчання. У процесі навчання у педагогічному ВЗО на заняттях з циклу професійної та практичної підготовки слід широко використовувати нові інформаційні технології, зокрема, комп’ютерне навчання та роботу в системі Інтернет. Майбутній учитель іноземних мов повинен володіти різноманітними технологіями, вміти підібрати і застосувати їх у навчальному процесі залежно від типу школи, етапу навчання, особистісних відмінностей учнів тощо. І цими знаннями, вміннями та навичками він повинен оволодіти під час навчання у ВЗО, щоб стати компетентним спеціалістом.
Важливою складовою когніивно-технологічного компоненту професійної компетентності, на нашу думку, є менеджерські вміння вчителя. В умовах ринкової економіки конкурентноздатність на освітянському ринку праці забезпечується широким спектром професійних якостей викладача, які включають управлінську підготовку, результат якої є готовність учителя керувати колективом та самим собою.
Сьогодні освіті потрібен учитель не тільки добре обізнаний у своєму предметі, але й здатний створити умови, що сприятимуть розвитку та саморозвитку особистості дитини. Це веде до пошуку та засвоєння нових методів діяльності вчителя, який повинен будувати свою педагогічну діяльність, спираючись на науково-обгрунтовані процеси управління. Як справедливо зазначив В.С. Лазарев: “хоч би які найчудовіші педагогічні новації не були розроблені, при неякісному управлінні не можна сподіватися на їхнє широке та результативне засвоєння” [124, 12]. Відтак, в майбутніх вчителів слід формувати вміння педагогічного менеджменту, які допоможуть їм ефективно здійснювати свою діяльність з навчання, виховання й розвитку особистості та творчих здібностей школярів, “…він (менеджмент) сьогодні синтезує комп’ютеризацію управління, його психологізацію й спрямованість на людину, наповнює новим змістом управлінські функції і, у певній мірі, розглядає комерційний аспект цього процесу” [95, 135].
Як відомо, термін “менеджмент” запозичений з англійської мови й означає “керівництво, оголювання, здатність справлятися з чим-небудь, з якою-небудь проблемою” [297, 516]. З функціональної точки зору менеджмент – це процес планування, організації, мотивації та контролю, що необхідні для формування й досягнення цілі.
На думку дослідників (Б.М.Андрушків, О.Є.Кузьмін), менеджмент є складовою частиною поняття “управління”, тому що порозуміває “цілеспрямовану дію на колектив працівників або окремих виконавців для виконання поставлених завдань та досягнення визначеної мети” [9, 6]. Педагогічний менеджмент - це комплекс принципів, методів, організаційних форм та технологічних прийомів управління педагогічними системами, спрямований на підвищення ефективності їхнього функціонування й розвитку [228, 3]. Він має свою специфіку та закономірності, що знаходять відбиття в своєрідності самого предмета, продукту, знаряддя та результату праці менеджера. Як вказує В.П. Симонов, предметом праці менеджера освітнього процесу є діяльність керованого суб’єкта, продуктом праці – інформація, а знаряддям праці – слово, мова, мовлення. Результатом праці менеджера навчально-пізнавального та навчально-виховного процесів є міра навченості, вихованості й розвитку об’єкта (другого суб’єкта) менеджменту – учнів. Як і всяка діяльність, він має цілеспрямований характер, сутність якого: повнота, несперечливість, не протиріччя, взаємопов’язаність, конкретність і реальність визначених цілей та їх підпорядкованість основній меті – вихованню, навчанню та розвитку людини як вільної, відповідальної та творчої особистості, формуванню в неї готовності до праці, активної життєвої позиції, наукового світогляду [228].
Учитель іноземних мов під час планування своєї педагогічної діяльності, будь-то урок іноземної мови чи виховний захід, повинен вміти враховувати основні елементи наукової організації праці, бути обізнаним з прийомами так званого “класного менеджменту”. Найважливішим моментом тут є врахування фактору часу. Завдання вчителя – з мінімальною витратою часу спланувати урок чи виховний захід таким чином, щоб були досягненні поставлені цілі: практична, освітня, виховна та розвиваюча. Плануючи урок, учитель повинен враховувати необхідність використання таких сучасних засобів навчання, як лінгафонні кабінети, комп’ютерні класи, проектувальну техніку тощо, що покликане скоротити час на використання дошки з метою демонстрації граматичних конструкцій, лексичних зразків, фонетичних моделей і т.д. Під час планування контролю за сформованістю граматичних та лексичних навичок доцільне використання тестових завдань; сформованість фонетичних навиків можна контролювати у всіх учнів одночасно в мережі лінгафонної лабораторії.