Закони побудови мови, її звукового складу залишаються неусвідомленими до тих пір, поки в школі дитина не починає спеціально займатися граматикою мови і фонетикою мовлення.
Вивчення мовлення в генетичному плані показує, що дійсно основною рушійною силою розвитку мовлення є семантика мови, а сам процес виступає у вигляді постійних активних "пошуків" дитиною мовленнєвих засобів для висловлюваних нею значень при поступовому наближенні до тієї самої граматичної форми, яка характерна для даної мови.
Саме тому головним завданням розвитку усного мовлення вважаємо вироблення мовленнєвих умінь на основі співвідношення мовної теорії і мовленнєвої практики; визначення змісту і характеру мовленнєвих вправ; добору мовленнєвого матеріалу (зразки слів, речень і т. ін.); застосування відповідних методів (спостереження, аналогії, словесного) і прийомів.
На нашу думку, надзвичайно важливо навчити учнів відбирати мовний матеріал, зміст і форма якого відповідали б меті висловлювання, будувати висловлювання у відповідності до правил граматики та конкретної мовленнєвої ситуації (конструкції, побудовані з метою запитання, заперечення, розповіді, прохання, наказу, уточнення тощо), активно використовувати різні частини мови, особливо прикметники, конструювати зв‘язні висловлювання, підпорядковуючи зміст і мовне оформлення комунікативній меті.
Важливо зазначити, що комунікативні вміння мають відповідати основним комунікативним ознакам мовлення: правильності, чистоті, точності, логічності, виразності, доступності, доцільності. Дані характеристики мовлення можна розглядати як лінгвістичну спрямованість типології комунікативних умінь (уміння будувати висловлювання правильно, точно, логічно, доступно тощо). Формування комунікативних умінь є одним з аспектів розвитку творчої особистості учня, яка характеризується знаннями, вміннями і навичками, необхідними для розуміння чужих та побудови власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних ситуаціям спілкування.
Список використаних джерел
1. Бадер В. Класифікація помилок у мовленні молодших школярів // Рідна школа. – 1999. – №9. – С. 53-55.
2. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В. Матюхиной, Т.С. Михальчик. – М.: Просвещение, 1984. – 256 с.
3. Выготский Л.С. Избранные педагогические исследования. – М.: АПН РСФСР, 1956. – 380 с.
4. Гольдберг А.М. Особливості оволодіння учнями молодших класів лексикою рідної мови. – К.: Радянська школа, 1979. – 160 с.
5. Дорошенко С.І. Основи культури і техніки усного мовлення. – Харків: ОВС, 2002. – 144 с.
6. Дорошенко С.І. Розвиток мовлення молодших школярів. – К.: Освіта, 1987. – 124 с.
7. Дорошенко С.І. та ін. Методика викладання української мови: Навч. пос. – К.: Вища школа, 1992. – 380 с.
8. Канакина В.П. Особенности лексики младших школьников // Начальная школа. – 1997. – №6. – С. 72-77.
9. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особи-стості // За ред. Л.М.Проколієнко. –К.: Радянська школа, 1989. – 218 с.
10. Львов М.Р. Методика развития речи младших школьников. – М.: Просвещение, 1985. – 456 с.
11. Методика і практика викладання рідної мови в початковій школі / Зб. статей. – Львів, 2001. – 132 с.
12. Олійник Т. Виправлення недоліків мовлення в учнів перших класів // Питання філології. – Вип. 1. – Тернопіль: ТДПУ, 1997. – С. 91-93.
13. Петрук О.М. До проблеми навчання української мови на функціональ-но-комунікативних засадах // Нова педагогічна думка. – 2003.– №3.– С. 70-71.
14. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. – К.: Магістр. – 1997. – 255 с.
15. Сидор Е. Вправи для розвитку в учнів загальномовленнєвих, комуніка-тивних і творчих умінь // Початкова школа. – 2001. – №6. – С. 19-23.
16. Синиця І.О. Психологія усного мовлення учнів 1-3 класів. – К.: Радянська школа, 1974. – 140 с.
17. Словник-довідник з української лінгводидактики: Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М.Пентилюк. - К.: Ленвіт, 2003. – 264 с.
18. Старагіна З.П. Про мовний розвиток молодших школярів // Педагогіка і психологія. – 2000. – №1. – С. 10-16.