Навчальна проблема як знання про незнання показує діалектичні протиставлення процесу пізнання, обумовлене наявністю в пізнавальному предметі багатьох протилежних сторін. Тому знання про нього завжди відносне. Діалектичне протиставлення зумовлене неможливістю пізнати предмет відразу.
Дослідження дидактиків показали, що джерелом процесу навчання, його рушійною силою є система протиставлення, які можна розділити на дві групи: об’єктні протиставлення самого змісту вивченого матеріалу, системи знань, понять; протиставлення навчального процесу, що виникли при спробі учня розкрити особливості змісту.
В загальному вигляді ця система протиставлень виступає як протиставлення між відомим способом дії і неможливістю вирішити завдання за його допомоги (поясніть новий факт, знайти відповідь на питання і т.д.). Воно лежить в основі навчання і рухає думку, стимулює розумовий пошук.
В процесі навчання проблема, вирішена наукою, може бути представлена тільки як навчальна, оскільки спосіб її вирішення відомий тільки вчителю. Тому потрібно говорити про вивчення матеріалу, показуючи логіку виникнення і вираження тої чи іншої проблеми. Звичайно, досить продуктивне будоване навчання навколо невирішених питань, пов’язаних із розкриттям змісту зображувальних та виражальних художніх засобів та їх якостей, показуючи різні точки зору, способи рішення, логіку пошуку. Тільки так можна дати відчути учням пошукову ситуацію на уроці образотворчого мистецтва. Вчитель повинен особливо уважно відноситись при цьому до висновків учнів.
Процес навчання не може бути реалізований за допомогою тільки “проблемних” чи “не проблемних” методів. Умовою ефективності його протікання і поєднання цих методів. Їх вибір повинен залежати від теми уроку, змісту навчального матеріалу, від вікових особливостей учнів, рівня їх підготовки. Лише в цьому випадку буде забезпечена висока ефективність навчального процесу.
В залежності від ступеня укомплектованості кабінету приладами для образотворчого мистецтва і рівня підготовки учнів вчитель вирішує, які із рекомендованих програмою робіт повісити в проблемному класі. Багато-чисельність досліджень переконливо доказують, що добре організована предметна діяльність приводить до високих результатів при засвоєнні нового матеріалу.
Вчитель поетапно керує процесом вирішення завдання, поступово формує в учнів практичні навики самостійної роботи. Одним із методів навчання, що пробуджує учнів до активного самостійного мислення, використанню своїх знань в пізнавальних і практичних цілях, є методом евристичної (гр. heurisko – знаходити) бесіди. Як і при будь-якому іншому виді бесіди, тут використовується спосіб питання-відповідей. Але ході евристичної бесіди вчитель пробуджує учнів знаходити відповіді на поставлені питання, тобто відкривати нові для себе знання, використовуючи необхідні знання, особисті спостереження, життєвий досвід, порівнюючи певні факти і голінні роздуми. Тим не менше цей метод навчання використовується порівняння рядка і найчастіше евристична бесіда підмінюється звичайною, репродуктивною, яка напрямлена на тільки на відтворювальну діяльність учнів. Завдання ж шкільного навчання визначається, щоб евристичній бесіді відводилось значно більше місця в навчальному процесі в поєднанні з іншими методами.
Евристична бесіда, вимагає і від вчителя, і від учнів великої підготовчої роботи. Готуючись до такого уроку, вчитель виділяє перш за все основні ознаки нового поняття, що підлягають вивченню, і підбирає дидактичні засоби – наочні образи, відповідні спірні знання, необхідні для сприйняття нового навчального матеріалу.
Ще Я.А. Каменський, Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський підкреслювали надзвичайно важливу роль наочності в навчанні і навіть в якомусь ступені абсолютизувати наочний метод, який рекомендує примірмо наступне: якщо деякі предмети відразу можна сприйняти декількома органами чуття, нехай вони відразу сприймаються декількома чуттями [8]. Наочність в начальні – дидактичний принцип, згідно якому навчання будується на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих учнями [8]. Особливо важливо при підготовці до евристичної бесіди підібрати систему таких питань, за допомогою яких вчитель зміг би провести учнів до самостійного визначення основних ознак явища, яке вивчаться, і на їх основі – до формування правильних уявлень.
В ході евристичної бесіди широко використовується прийом порівняння і співставлення учнями відомого і невідомого, аналіз основних ознак і їх узагальнення. Таким чином пізнавальна діяльність учнів відносно нового матеріалу спрямовується в кінцевому випадку на те, щоб вони самостійно прийшли до висновку, сформулювали правило, вивели формулу і т.д. Така мета досягається тільки при активній їх участі в бесіді, що розвиває логіку мислення і в цілому розумові здібності. При цьому система питань підбиралась таким чином, щоб відповіді учня ґрунтувались на особистих спостереженнях.
Розглянемо приклад евристичної бесіди при вивченні теми “Предмет і завдання образотворчого мистецтва”. Вчитель, бажаючи провести учнів до відповіді про значення образотворчого мистецтва в житті суспільства, починає розмову з наступного питання: “Завдяки чому люди спілкуються між собою?”. Учні в якості засобів спілкування називають сову, писемність. Вчитель доповнює їх розповіддю про можливості спілкування за допомогою жестів і задає наступне запитання: “Чи однакові можливості у цих засобів спілкування?”. За допомогою вчителя учні підходять до висновку про обмеженість можливостей усіх засобів спілкування. Після цього вчитель ставить заключне питання: “Чи є такий засіб, який міг найбільш повно передавати інформацію від однієї людини до іншої?”. Якщо учні затрудняються відповісти, вчитель може виставити рисунок, на якому зображений, наприклад, живопис на стіні, що безумовно, наштовхне їх на правильну відповідь: найбільш давнім і довершеним засобом спілкування між людьми був і залишається рисунок.
До розкриття змісту зображення художнього образу використати наступну ситуацію. На листку паперу написано слова “яблуко – писемність”, нижче зліва намалювати яблуко, а справа написати “яблуко – зображальний образ”; нижче написати слова “яблуко – муляж” (макет, модель, структура), а ще нижче “яблуко – звук”. Тепер запитується: де знаходиться яблуко? Перед нами листок паперу – знаки-символи, за допомогою яких спілкується людина. Вони замінять об’єкт, але не являється об’єктом. Таким чином, засобом спілкування і носієм інформації служать знаки-символи у формі писемності, зображального образу, муляжу, макета, моделі, скульптури, звуку, жесту, міміки. Знаки-символи як засіб мовного спілкування є продуктом людської діяльності. В процесі зображальної діяльності, за допомогою зображальної образної звукової символіки людина перетворює або трансформує оточуюче нас кольорове предметно-просторове середовище в художній образ-знак, який виступає в якості замінника реальної дійсності, а не є сама дійсність.
В доповнення вчитель розглядає оточуюче людину просторове середовище і його зображення як предмет дослідження в образотворчому мистецтві, вказує на різні між первинним просторовим середовищем і створеним людиною (інтер’єр класу, мінімальний двір і т.д.). після цього пропонується практична робота: учні з допомогою двох-трьох предметів організовує на столі просторове середовище так, щоб воно об’єднано одним смислом і володіло максимальною виразністю, а також зображають його в альбомі. Можна нагадати, що кабінет образотворчого мистецтва також є продуктом людської діяльності, пов'язаний з цілеспрямованою організацією предметно-просторового середовища.
При вивченні теми: “Перспектива” вчитель звертає увагу учнів на той факт, що пейзаж, який сприймається через аудиторне вікно, вміщає багатоповерхові будинки, дерева, стовпи та інші об’єкти. Вікно ж по розмірах менше, ніж об’єкти, які ми сприймаємо. Після спільних роздумів підходить до висновку про такого явища, як перспектива зорового сприйняття, якості якого пов’язані з будовою людського ока і його особливостями.
При вивченні кольору, джерела світла вчитель ставить питання учням: в якій формі представлений чи позначений даний вид енергії в художніх творах? Адже видима променева енергія світла чи кольору – це потік рухомих частинок видної частини електромагнітної хвилі. Після спільних роздумів вчитель та учні прийшли до висновку про те, що в картині чи на рисунку це виглядає у формі образного знакового означення, а не наявна сама енергія кольору чи світла.
Переробка інформації про предмети навколишнього середовища шляхом оперування не самими предметами навколишнього середовища, які їх заміняють, стала основою великих успіхів в інтелектуальному розвитку людства. Але оперування знаками мало і має таке велике значення саме тому, що знаки репрезентують для людської свідомості предмети дійсності, що є важливим засобом пізнання трьох предметів, їх звуків та відношень.
На прикладі педагогічної практики розглянемо з позиції проблемного підходу ідею наочно-образного протиставлення між реальною дійсністю і відображеною. Перед учнями вчитель демонструє в руках об’єкт зображення, до прикладу груша, і веде бесіду про її характерні ознаки: груша об’ємна, витягнута, кольорова, має масу, запах. Вчитель вільно переміщає її а просторі, перекладаючи з руки на руку і. т.д. Потім зображає на дошці грушу і запитує учнів: яка різниця між натуральною грушею та зображеною. Одне реальне, тобто натуральне, а друге – відображене. Відображена груша у формі зображувального образу в природі не існує – це продукт людської діяльності, створений за допомогою різних матеріалів, інструментів, знаків-символів, які є ретрансляторами і виступають у формі провідників ідей. І відображена, і зображена груша є об’єкт від чуттєвого, зорового сприйняття. Але з позиції різного стану, вони різні. Зображена груша постає перед нами у формі ліній, плям і т.д. Питання учням: чи можна зображену крейдою на дошці грушу витримати в руці чи покласти в кишеню? Відповідь – ні. А чому? Відповідь: дошка важка. На дошці малюємо лінії, які замінюють і позначають грушу. А об’єм на зображеній груші є? – Ні. В позначення об’єму за допомогою світла і тіні, але не сам об’єм.