1. Звичайний спосіб – вчитель називає й одночасно показує вправи повністю;
2. Розчленований спосіб – вчитель показує, називає вправу і її частини, пропонує учням виконувати рухи одночасно з показом.
3. Тільки розповідь – вчитель називає вправу i не показує її;
4. Тільки показ – вчитель показує вправу i не називає її.
Для забезпечення точності й узгодженості виконання вправ вчитель надає допомогу учням, використовуючи при цьому: уточнення, дзеркальний показ, підрахунок.
В залежності від завдань уроку проведення комплексів загальнорозвиваючих вправ можливе трьома способами:
– Роздільний спосіб – паузи, пов’язані з показом i поясненням між окремими вправами комплексу.
– Потоковий спосіб – виконання вправ комплексу без зупинки.
– Роздільно-потоковий спосіб – поєднання роздільного і потокового способів виконання вправ
Для успішного виконання цих вимог вчитель повинен знати i вміти користуватися різними способами інформування учнів про вправи, надавати їм допомогу, оцінити якість виконання вправ, своєчасно підмітити i виправити помилки, застосовувати необхідні заходи для забезпечення безпеки виконання вправ.
До найчастіше використовуваних методів інформування учнів про вправи відносяться: показ, пояснення, унаочнення.
Показ – використовується, як правило, на першому етапі навчання з метою надання учням початкової уяви про вправу.
Використовуючи метод показу, вчитель повинен знати деякі його особливості при навчанні школярів.
Показ повинен бути зразковий і багаторазовий, оскільки діти в більшості випадків не схильні відразу сприймати вправу i від одного показу їм важко осмислити її в цілому. Тому показувати необхідно в різних ракурсах, при необхідності міняти положення, темп виконання i, якщо можна, фіксувати окремі положення.
Показ повинен здійснюватися безпосередньо перед виконанням учнями вправи. Якщо між показом i виконанням допускається довга пауза, то увага дітей переключається на сторонні об’єкти. Показувати вправу може не тільки вчитель, але й учень, який виконує вправу найкраще. Такий прийом вселяє решті дітей впевненість в доступності вправи, активізує їх рухову діяльність i прискорює процес оволодіння руховими діями.
Пояснення. На всіх етапах навчання показ повинен супроводжуватись словесним поясненням. Необхідно говорити як i чому потрібно робити так, а не про те, що робити. При цьому слід пам’ятати, що у дітей шкільного віку малий не тільки об’єм рухових вмінь i навиків, але і словниковий запас. Тому пояснення, розповідь, вказівки i команди повинні бути лаконічні, доступні i зрозумілі.
Унаочнення – передбачає використання в процесі уроку навчальних карток, плакатів, схем, малюнків, кінограм, відео- та аудіоприладів, комп’ютерної техніки та ін.
Оригінальним і доцільним з методичної точки зору може бути використання в заключній частині уроку проходження всього класу з піснею, що значно дисциплінує учнів і сприяє відновленню ритму дихання після значних фізичних навантажень основної частини, а також формуванню в учнів веселого, життєрадісного настрою i підвищує бажання відвідувати уроки волейболу.
РОЗДІЛ ІV. ОБҐРУНТУВАННЯ МЕТОДІВ ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ ВОЛЕЙБОЛУ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ
Під змістом уроку фізичної культури в загальному i волейболу зокрема розуміють систему спеціально підібраних фізичних вправ у відповідності до вирішення поставлених завдань. Але детальний аналіз показав, що важливим у процесі досягнення позитивного результату є, з однієї сторони підготовленість та професійна компетентність вчителя, а з другої – діяльність самих учнiв. Обидвi сторони тісно взаємопов’язані i взаємообумовлені.
Діяльність учнів, наприклад, виражається в слуханні вчителя, спостереженні i виконанні показаного ним, осмисленні сприйнятого, самостійному пошуку раціональних способів виконання вправи, що вивчається, організації самоконтролю i самооцінки, колективному обговоренні питань, що виникли, з педагогом і товаришами, регулюванні емоційних проявів i багато в чому іншому.
Кожна конкретна дія окремого учня на уроці i класу в цілому викликається відповідною дією вчителя, що зводиться до визначення для окремих учнів i класу в цілому конкретних навчальних завдань і до створення сприятливих умов для їх виконання. Окрім цього, вчитель спостерігає за діяльністю учнів, оцінює i корегує їх дії, дозує навантаження, тобто управляє процесом навчання через налагодження взаємовідносин між дітьми i ним самим.
Спільно з загальними засадами фізичного виховання школярів вчителю фізичної культури необхідно знати i систематично вирішувати ті завдання, що стоять перед кожним розділом програми, – з урахуванням вікових особливостей учнів. Це дозволить йому більш ефективно здійснювати процес навчання конкретним руховим діям, не допускати шаблонів у проведенні уроків.
Урок фізичної культури з базовим матеріалом волейболу вирішує наступні завдання:
1. формування навичок самостійного заняття фізичними вправами, розвитку фізичних якостей, профілактики травматизму.
2. Навчитися правильно дихати і вміти узгоджувати рухи з диханням.
3. Формування знань щодо функціональної спрямованості фізичних вправ, проведення активного відпочинку.
4. Формування навиків i умінь самостійно використовувати засоби волейболу в позаурочний час.
5. Розвиток сили, швидкості, сприьтності.
6. Розвиток інтересу в учнів i вироблення звички до різних форм занять волейболом.
Вирішальним у підготовці і проведенні уроку є визначення взаємопов’язаної послідовності дій педагога й учня при розв’язанні конкретного педагогічного завдання, застосування способів виконання вправ, методів і методичних прийомів, що використовуються залежно від типу уроку.
В розділі “Волейбол” використовуються такі засоби:
- Стройові вправи – побудова шеренги, колони, кола; виконання стройових команд і прийомів, перебудова строю й елементи фігурного марширування.
Включення в уроки волейболу стройових вправ сприяє навчанню дітей організованості й узгодженості колективних дій, формуванню постави i т.д.
- Загальнорозвиваючі вправи без предметів включають в себе основні положення i рухи рук, ніг, тулуба, голови. До них відносяться: основна стійка, стійка ноги нарiзно; основнi положення прямих рук, положення зігнутих рук; положення ніг; нахили тулуба вперед, назад в сторону, повороти тулуба i голови направо i наліво; нахили голови вперед, назад, вліво, вправо; стрибки на обох i на одній нозі.
Загальнорозвиваючі вправи сприяють загальному фізичному розвитку школярів i мають велике загальноосвітнє значення .Вони незамінні при навчанні дітей правильному диханню i формуванню правильної постави. Можуть бути використані як профілактичні, так i коригуючі вправи.
- Загальнорозвиваючі вправи з предметами: з великими i малими м’ячами, гiмнастичною палицею, обручем, скакалкою, лавою. Вправи з предметами сприяють розвитку координації рухів, навчають правильно й економно розподіляти м’язову силу, розвивають рухливість в суглобах i ін.
- Акробатичні вправи: сприяють розвитку сили, швидкості, сміливості, рішучості, привчають орієнтуватись в просторі, покращують функції вестибулярного апарату. Вони є хорошим засобом для оволодіння більш складними вправами, а також допомагають швидше оволодіти навиками в багатьох видах спорту.
ВИСНОВКИ
Об’єктом дослідження даної роботи був урок волейболу в загальноосвітній школі, як основна форма організації навчально-виховного процесу . Урок волейболу є складовою частиною фізичного виховання. Фізичне виховання є головним напрямком впровадження фізичної культури.
Аналіз літературних джерел довів, що на різних етапах тренування волейболістів поряд з іншими якостями, техніко-тактична підготовка є однією з основних. Проводячи уроки волейболу в загальноосвітній школі вчителеві необхідно на це звертати особливу увагу. Враховуючи те що учні 5-7 класів тільки починають освоєння елементів гри у волейбол, перехід до вивчення та удосконалення більш складних прийомів та елементів гри необхідно робити після засвоєння простіших елементів.
Для ігрової діяльності у волейболі характерними є швидко змінюючі умови боротьби на майданчику, що знаходяться під невпинним контролем суперника, який в свою чергу намагається зруйнувати захист опонентів, а в нападі нав'язати свій план гри і здобути перемогу. Кожен волейболіст має враховувати розташування гравців на майданчику (своїх і команди суперника), місцезнаходження м'яча, передбачати дії партнерів і вгадувати задумки суперника, швидко реагувати на зміни ігрових ситуацій . В умовах шкільного уроку фізичної культури вчитель повинен звертати на це увагу самих учнів.
Важливу роль у волейболі має технічна підготовка спортсмена, яка включає комплекс прийомів, за допомогою яких ведеться гра. Техніка гри має такі елементи: вихідні положення, подачі, передачі, нападаючі удари і блокування.
Однією із сторін фізичного виховання є навчання. У фізичному вихованні навчання характеризується як організований процес передачі і засвоєння систем спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і психічне вдосконалення людини.
Результатом навчання у фізичному вихованні є фізична освіта. Вона полягає в придбанні спеціальних систематизованих знань, рухових умінь і навичок, а також способів самостійного пізнання закономірностей рухової діяльності та вмінь використовувати їх у повсякденному житті.
Головною формою організації занять з волейболу у школі є урок. Урок охоплює усі складові навчального процесу: методи і засоби, етапи засвоєння, їх послідовність та різноманітність поєднань. Урок фізичного виховання тривалістю 45 або 90 хвилин проводять у залі, на відкритих майданчиках чи футбольному полі. Учитель створює на уроці оптимальні умови для здійснення процесу фізичного розвитку. Заняття в спортивній секції школи також мають урочну форму.