Поставлена мета і завдання дослідження визначили послідовність проведення усіх робіт за такими етапами.
Перший етап проаналізовані і узагальнені літературні джерела та нормативні документи (теоретичний розділ роботи); розроблена програма дослідження анкети, визначено об’єкт, предмет дослідження, уточнені завдання та мета дослідження, вибрані методи та прийоми.
Другий етап проведено констатуючий педагогічний експеримент. Вивчались: стан рухової активності учнів початкових класів, їх улюблені заняття (в сім’ї та школі), рейтинг найбільш улюблених рухливих ігор дітей молодшого шкільного віку.
У дослідженні брали участь учні І-ІІІ класів ЗОШ (120 ч.) с. Снігурівка, Лановецького району, вчителі початкових класів (6ч.), вчителі фізичної культури (3ч.).
Загальна кількість дітей складала 120 чол.:
| Всього в експерименті взяло участь | Серед них | |
| Хлопчики | Дівчатка | |
| І клас – 42 | 22 | 20 |
| ІІ клас – 46 | 24 | 22 |
| ІІІ клас –32 | 19 | 13 |
На початку експерименту проводилось опитування дітей, вчителів та батьків за допомогою спеціально підготовлених анкет. Кількість опитуваних дітей становила 120 осіб, Кількість батьків, яким були запропоновані анкети, становила 60 чол., вчителів – 9. На основі отриманих результатів визначались найбільш цікаві дітям заняття. Серед яких рухливі ігри займають одне із перших місць.
Третій етап (формуючий експеримент) включав ІІ етап педагогічного експерименту. Він полягав у застосуванні пропонованої нами методики навчання рухливим іграм на онові вивчених методик, досвіду вчителів початкових класів та творчого підходу.
Експеримент проводився у ЗОШ № 1. с. Снігурівка. Усього в експерименті було задіяно 120 дітей молодшого шкільного віку, 9 вчителів.
Напрямки експериментальної роботи були спрямовані на засвоєння методики навчання рухливим іграм.
Крім цього програма передбачала:
1) відвідування усіх режимних моментів: ранкової гімнастики, уроків у школі та позаурочний час, розваг, змагань, самостійної роботи дітей;
2) бесіди з дітьми, вчителями та батьками;
3) здійснення контролю за виконанням самостійної діяльності;
4) залучення батьків до організації та проведення рухливих ігор, спрямованих на підвищення рухової активності та всебічного розвитку дитини.
Організація експерименту більш детальніше викладена в 3 розділі. Теоретичною основою нашого дослідження були наукові напрацювання в обраному аспекті, нормативно-правові документи стосовно розвитку фізичної культури та спорту в Україні, досвід роботи, що й було одним із методів одержання ретроспективної інформації.
Наша науково-дослідна робота проводилася в 3 етапи і була спрямована на досягнення найефективніших форм роботи та застосування найдоступніших методів навчання рухливим іграм в початкових класах.
Розділ 3. Методика навчання рухливим іграм учнів початкових класів
3.1 Особливості організації та проведення рухливих ігор школярів
Наша науково-дослідна робота на етапі констатуючого експерименту носила діагностичний характер. Ми вирішували такі завдання:
- виявити особливості організації та проведення рухливих ігор (у молодшому шкільному віці);
- окреслити педагогічні вимоги до підбору ігор, інвентарю, фізичного навантаження, згідно вікових особливостей дітей;
- визначити найефективніші шляхи, методи та прийоми навчання рухливим іграм учнів початкових класів.
Відомий науковець П.Ф. Лесгафт визнавав, що рухлива гра - один з важливих засобів фізичного виховання, за допомогою якого дитина вчиться справлятися з труднощами. Методика організації гри, розроблена педагогом, діє і в теперішній час, яка передбачає такі вимоги:
- гра повинна вирішувати певні завдання;
- у цьому процесі варто дотримуватися систематичності та послідовності;
- організаційна діяльність педагогів чи батьків повинна бути спрямована на підвищення активності і самостійності учасників гри.
Більшість рухливих ігор має широкий віковий діапазон: вони доступні та корисні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість тієї чи іншої гри даному віку обумовлюється ступенем доступності її змісту і конкретними завданнями до спільних ігрових дій.
Відомо (І. Олійник, К. Єрусалимець.), що для успішного проведення гри необхідно підготувати місце, перевірити наявність усіх вимог, а саме: поле майданчика має бути рівним, очищеним від каміння, мати прямокутну форму (8 /12). Усі сторонні речі повинні бути на відстані 2-3 м від майданчика.
Якщо гра проводиться на певній місцевості, то насамперед, треба її вивчити, а потім проводити відповідну підготовку. До цієї роботи вчитель залучає учнів, щоб привчати їх до самообслуговування. Для деяких ігор роблять розмітку. Її виконують або до уроку, коли вона складна, або під час пояснення гри. Розмітка може бути постійною. Межі майданчика мають бути чіткими. Креслять їх на відстані 2-3 метри від стіни. У приміщенні розмітку рекомендується робити крейдою. Цю роботу можна доручити дітям.
При поясненні правил гри вчитель повідомляє її назву, роль кожного гравця і його місце на майданчику і в залі, мету гри і її хід.
Проводячи гру з шикуванням дітей у коло, вчитель займає місце в колі. Якщо гравці розподіленні на дві команди і розміщені одна проти другої він повертає команди обличчям одну до одної і для пояснення займає місце на одному із флангів.
Якщо гра починається з руху врозтіч, можна шикувати дітей у шеренгу або групувати їх біля себе у на півколо, щоб всім було видно і чути вчителя.
Не можна перед поясненням розставляти дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла. Це погіршує видимість, розпорошує увагу учнів.
Для кращого засвоєння гри, особливо учнями молодших класів рекомендується розповідь супроводжувати показом: пояснювати окремі, найбільш складні моменти жестом і показом деяких рухів. Правила пояснюються докладно лише в тому випадку, якщо гра проводиться вперше.
Більшість рухливих ігор проводяться із спеціальними предметами (прапорцями, булавами, м’ячами, скакалками і т. п). Ці предмети роблять гру цікавішою, різноманітною, ускладнюють її, збільшуючи діапазон дії на дитячий організм.
Інвентар повинен відповідати анатомічним особливостям дітей. Наприклад, у першому класі не можна давати ігор з футбольним м’ячем, з великими набивними м’ячами, з важкими булавами. Бажано, щоб інвентар був пофарбований у яскраві кольори, тоді дітям легко буде бачити його під час гри. Зберігати його потрібно в хорошому санітарно-гігієнічному стані.
Під час ігор на відкритій місцевості, зимових майданчиках слід використовувати шишки, сніг, вітки, тощо. Учнів треба привчати правильно користуватися інвентарем. Роздають його після пояснення гри, особливо м’ячі, які є сильним подразником для учнів. Коли дітям дати м’ячі раніше вони не уважно будуть слухати пояснення.
Слід пам’ятати, що після гри емоційний стан дітей підвищується, тому прибирати інвентар вони будуть поспіхом, а це аж ніяк не сприяє вихованню позитивних якостей, правильному ставленню до праці. Отже, треба вимагати старанного виконання учнями завдань і стежити за тим, щоб вони усе робили чітко, швидко і разом з цим охайно і красиво. Старанне виконання завдань має велике виховне значення, що сприяє закладанню основ колективної трудової діяльності.
Слід розрізняти ігри з ведучими та без них.
У деяких іграх потрібні один чи кілька ведучих. Їх ролі можуть бути різноманітні: наздогнати гравця що втікає, влучити в нього м’ячем, відгадати по голосу, хто підходив, і т інше. Виконання обов’язків ведучого впливає на виховання гравців, сприяє формуванню їх організаторських навичок і активності.
Бажано щоб роль ведучого виконувало якомога більше дітей.
Існує кілька способів визначення ведучого, а саме:
1. Вчитель може призначити одного із гравців за своїм розсудом, коротко обґрунтовуючи свій вибір.
2. Ведучого також можуть обрати самі гравці. Цей спосіб має позитивне значення в педагогічному відношенні, тому що він розкриває колективне бажання дітей обирати на цю роль найбільш гідного товариша. Однак для цього необхідно, щоб гравці добре знали одне одного інакше їх вибір буде вдалим.
3. Нерідко призначають ведучого за результатами попередніх ігор. Цей вибір стимулює учнів добиватись кращих результатів у грі. Негативною стороною цього способу є те, що на роль ведучого не можуть бути висунуті слабкі чи менш спритні діти.
4. Спосіб жеребкування. Для цього застосовують рахунок у вигляді лічби. На кого випаде останнє слово лічби, той стає ведучим чи, виходить з кола (в такому разі лічба робиться доти, поки не залишиться один гравець який стає ведучим). Цей спосіб довший за часом, ним звичайно користуються в іграх які проводяться в позаурочний час
В командних іграх та естафетах змагаються між собою дві і більше команд. Розподіл на команди здійснюється вчителем за його розсудом, шляхом розрахунку або фігурним маршируванням, а також за призначенням капітанів команд. Він може вдало зробити це тільки тоді, коли добре знає колектив. Таким способом розподіл відбувається швидко, але самі гравці ніякої активності не проявляють.
При розподілі гравців шляхом розрахунку діти шикуються в шеренгу, а потім роблять розрахунок на таку кількість номерів, скільки в грі повинно бути команд.
Розподіл гравців шляхом фігурного марширування здійснюється таким чином: учні перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна з новоутворених колон являє собою одну із команд, які змагаються. Цей спосіб є зручним тому, що він не потребує багато часу для його проведення.