4. Превентивне прогнозування й планування.
Процес отримання, обробки й аналізу необхідної інформації називається прогнозуванням. За часом прогнози поділяються на короткотермінові (передбачається вирішення повсякденних завдань), середньотермінові (своєчасне розроблення адекватних заходів з нейтралізації та послаблення можливих негативних наслідків) і довгострокові (загальне оцінювання можливих тенденцій).
Мета превентивного прогнозування – вказати умови (соціальні явища, процеси, спрямованість політики), за яких стала б можливою позитивна зміна стану правопорушень. Таке прогнозування допомагає своєчасно нейтралізувати або послабити дію асоціальних детермінант, застосувати найбільш ефективні профілактичні заходи.
В превентивному прогнозуванні використовуються три основні методи:
а) екстраполяція – проекція на майбутнє тенденцій і стану асоціальних дій в минулому і теперішньому;
б) експертна оцінка – врахування думки наукових і практичних працівників;
в) моделювання – розроблення математичних моделей функціонування яких-небудь соціальних явищ, визначення закономірностей їх розвитку, особливостей взаємодії з іншими соціальними об’єктами.
Превентивне планування (програмування) – розроблення мети і завдань боротьби з правопорушеннями, шляхів і засобів їх вирішення та відповідного забезпечення (нормативного, інформаційного, ресурсного).
Існують такі види планування:
- за масштабом – регіональні, місцеві, на окремому об’єкті;
- за складом і роллю учасників – комплексне, територіальне, відомче, міжвідомче;
- за направленістю – територіальне, галузеве;
- за термінами – довго-, середньо- і короткострокові.
4. Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються соціальним педагогом з профілактичною метою
Методи соціальної роботи:
- методи соціальної діагностики (інтерв’ю, моніторинг, соціологічне опитування, експертна оцінка, біографічний метод);
- методи соціальної профілактики (превентивний метод, соціальна терапія, група підтримки);
- методи соціальної реабілітації (статусне зміщення, групова терапія).
Психологічні методи:
- психодіагностичні (тести, анкети, соціометрія);
- психокорекційні (артотерапія, тренінг поведінки, ігрова корекція, соціально-психологічний тренінг);
- методи психологічного консультування (інтерпретація, ідентифікація);
- методи психотерапії (психоаналіз, самопереконання, групова терапія, сімейна психотерапія).
Соціально-педагогічні методи:
- методи як елемент соціального виховання (метод мотивації, репродукування);
- методи впливу (які впливають на свідомість, почуття, поведінку);
- методи організації соціально-педагогічної взаємодії (метод цілепокладання, ціннісного орієнтування, організації діяльності, спілкування, оцінки, самореалізації).
Педагогічні методи:
- організаційні (педагогічний експеримент);
- педагогічної діагностики (педагогічне спостереження, природний експеримент);
- навчання (словесні – бесіда, лекція, дискусія, наочні – ілюстрація, демонстрація, робота з підручником, практичні – вправа, гра, проблемна ситуація);
- виховання (позитивний приклад, переконання, привчання, заохочення і покарання, перспектива, гра, довіри, організація успіху, самовиховання).
Висновки
Професійний інтерес педагогів і психологів до різних видів і рівнів змін особистості неповнолітніх досить високий і стійкий багато років. Про це свідчать спрямованість і кількість робіт, присвячених проблемі відхиляючої поведінки. У нашій країні вже накопичений чималий досвід по корекції й профілактиці девиантної поводінки. За останні роки було виконано психологами й педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці й попередженню педагогічної занедбаності й правопорушень підлітків. Цьому присвячені роботи Абрамовой Г.С., Алемаскина М.А., Антонян Ю.М., Беличевой С.А., Бехтерева В.М. Глоточкина А.Д., Дубровиной И.В., Знакова В.В., Іванова Е.Я., Игошева К.Е., Ісаєва Д.Д., Ісаєва Д.Н., Ковальова А.Г., Кону И.С., Кондрашенко В.Т., Личко А.Е., Миньковского Г.М., Невського И.А., Пирожкова В.Ф., Платонова К.К., Потанина Г.М., Фельдштейна Д.И. й ін.
Однак існуюча практика профілактики не повною мірою вирішує завдання по попередженню девиантної поведінки підлітків.
Слід зазначити, що в нас є свої традиції превентивної теорії й практики. Так, в 30-і роки особливо успішно розвивався соціально-педагогічний напрямок соціальної й корекційно-реабілітаційної роботи, представлене такими талановитими педагогами, як А. С. Макаренко й С. Т. Шацкий. У своїй блискучій дослідно-експериментальній роботі вони, по суті справи, заклали й розвили основні принципи, методи й зміст соціальної педагогіки, соціальної роботи з дітьми й підлітками, у тому числі й важковиховуваними, де найважливішим фактором виховної й корекційно-реабілітаційної роботи виступає створена й організована педагогом середовище, що виховує. При цьому С. Т. Шацкий створював таке середовище у відкритому соціумі за місцем проживання, а А. С. Макаренко - у дитячої колонії.
Список використаних джерел
1. Тагирова Г.С. Психолого-педагогическая коррекционная работа с трудними подростками.- Педагогическое общество России, 2003
2. Превентивная педагогика: Учебное пособие КондрашоваЛ.В.. – К.: Вища школа, 2005.
3. Оржеховська В.М.Профілактика правопорушень серед неповнолітніх/Навчально-методичний посібник.-К.,1996.
4. История социальной педагогики: Хрестоматия – учеб.: Учеб.пособие/ Под ред.М.А.Галагузовой.- М.: Гуманит.изд. центр ВЛАДОС, 2000
5. Фіцула М.М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. Видання друге, доповнене, перероблене.-Тернопіль, 1999.