Як приготувати салат із редиски зі сметаною
Вимиту редиску треба нарізати тонкими кружальцями. Жовток круто звареного яйця розтерти у мисці зі сметаною. Посолити. Потім покласти в сметану редиску й тоненько накраяний білок яйця. Добре перемішати.
На два пучки редиски взяти 1 яйце, 1/2 склянки сметани.
4. Прочитай текст. Доведи, що він діловий. Перекажи, використовуючи дієслова в неозначеній формі.
Культурне мовлення
Розмовляючи, дивись у вічі того, до кого говориш. Уважно слухай співбесідника, не перебивай його, не намагайся довести свою правоту силою голосу.
Під час розмови не хитайся, не розмахуй руками, не говори надто швидко. Тебе можуть не зрозуміти. Говори тільки про те, що добре знаєш. Не допускай у розмові зневажливого тону. Пам'ятай! Культура мовлення свідчить про рівень твоєї вихованості.
У процесі засвоєння числа дієслів учні усвідомлюють, що дієслово змінюється за числами; дієслова мають два числа — однину і множину; при зміні дієслова за числами змінюється його закінчення, а смисл залишається той же самий; у реченні дієслово-присудок стоїть у тому ж числі, в якому й підмет-іменник (займенник) [32, 63-64].
Підготовча робота до сприйняття учнями поняття «число дієслів» починається ще в період навчання грамоти, коли діти в одному випадку ставлять питання що робить?, а в іншому — що роблять? Можна провести спостереження за кількістю виконавців дій. Наприклад, учитель демонструє малюнки, на одному з яких зображена одна танцюристка, на другому — кілька, і пропонує скласти за цими малюнками речення.
Учні порівнюють дієслова в утворених реченнях і узагальнюють наслідки своїх спостережень: дієслова змінюються за числами [30]. Якщо дієслово називає дію одного виконавця, то воно стоїть в однині, якщо ж передає дії двох чи більшої кількості виконавців, то стоїть у множині. Так досягається встановлення учнями зв'язку між питанням, на яке відповідає дієслово, формою числа, в якому воно вжите, і закінченням. Наприклад: що робить? танцює (однина), що роблять? танцюють (множина).
У подальшій роботі над вивченням часових форм дієслова учитель вдається до завдань, під час виконання яких діти вправляються в розпізнаванні числа дієслів (аналіз текстів, складання речень і под.). Школярі навчаються також змінювати число дієслів у залежності від питання: щ о робили? — співали, що робив? — співав.
Формуючи поняття роду дієслів, учитель досягає розуміння учнями того, що форми роду мають тільки дієслова минулого часу однини; рід дієслів залежить від роду пов'язаних з ними іменників. Підвести школярів до висновку про наявність родових форм у дієсловах минулого часу вчитель може, організувавши порівняння двох груп речень:
Клен цвіте. Клен цвів.
Калина цвіте. Калина цвіла.
Вишневе дерево цвіте. Вишневе дерево цвіло.
Внаслідок порівняння форм ужитих у реченнях дієслів діти дійдуть правильного висновку. Порівняння ж речень типу Дерева цвіли і Клени цвіли переконає учнів, що у формах множини дієслова роду не мають.
Опрацьовуючи часові форми дієслів, учні засвоюють, що дієслова змінюються за часами; дієслова мають три часи теперішній, минулий і майбутній; дієслова теперішнього часу називають дію, яка відбувається, коли про неї говорять. Вони відповідають на питання що робить? що роблять?; дієслова минулого часу називають дію, яка відбувалася раніше, ніж про неї говорять. Вони відповідають на питання що робив? що робили? (що зробив? що зробили?); дієслова майбутнього часу називають дію, яка відбудеться після того, як про неї сказали. Вони відповідають на питання що зробить? що зроблять? (що буде робити? що будуть робити?) [59, 25].
Підготовча робота до вивчення часів дієслова починається ще в 2 класі, коли діти вчаться ставити до дієслів ряд питань, серед яких: що робить? що роблять? що робив? що зробив? що буде робити? На наступних етапах вивчення часів дієслова головним орієнтиром визначення кожного з часів служить саме питання, а не смисл часової форми.
Різницю у значенні часових форм дієслова учні усвідомлюють на простих прикладах. Як варіант такої роботи вчитель може організувати спостереження за однією з дій учнів на уроці. Класу пропонується таблиця:
| Теперішній час | Минулий час | Майбутній час |
| Що робить? | Що робив? | Що буде робити? |
Учитель запитує в дітей, що робить їхній товариш, викликаний до дошки? (Пише.) Дієслово пише учні записують у першу колонку таблиці. Що робив його попередник? (Писав.) Що буде робити наступний викликаний учень? (Буде писати.) Діти відносять дієслова писав, буде писати у відповідні колонки таблиці. Так учні засвоюють поняття «теперішній», «минулий», «майбутній» часи дієслова [30].
Наступна робота над формуванням граматичного поняття «час дієслова» спрямовується на закріплення одержаних знань. Цьому сприяє виконання школярами різних вправ, наприклад, таких, як відшукування в текстах дієслів різного часу, доповнення речень дієсловами, вжитими в різних часових формах (Діти відпочивають у літньому таборі... Минулого року діти відпочивали в літньому таборі. Наступного року діти відпочиватимуть у літньому таборі), заміна часових форм у реченні чи тексті, щоб було видно, що дія вже відбулася (Настане осінь. Настала осінь). Свідоме засвоєння учнями часових форм готує ґрунт для наступного вивчення особових закінчень дієслів.
Внаслідок ознайомлення з особливостями дієвідмінювання учні повинні знати, що дієслова теперішнього й майбутнього часу змінюються за особами і числами; дієслова мають 1-шу, 2-гу і 3-тю особу однини і множини; існує два типи дієвідмін — І і II; до І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -уть (-ють), що й визначає написання букв е, є в особових закінченнях; до II дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінченая -ать (-ять), що й визначає написання букв и, ї в особових закінченнях [32, 64].
Формування поняття про дієвідмінювання вимагає, щоб учні дізналися про дієвідмінювання як зміну дієслів за особами і числами, навчились розрізняти особу дієслів за займенником і закінченням, навчилися змінювати дієслова за особами і числами.
З поняттям і терміном «особа» учні ознайомились, коли вивчали займенник. Вони знають, що займенники бувають 1, 2, 3 особи, що вони змінюються за числами. Ці знання учнів мають стати опорними під час опанування зміни дієслів за особами. Вчитель, наприклад, пропонує для спостереження дієслова разом із займенниками (я іду, прийду; ти йдеш, прийдеш; він, вона, воно іде, прийде; ми ідемо, прийдемо; ви ідете, прийдете; вони ідуть, прийдуть). Учням неважко помітити, що залежно від особи займенника дієслово змінює своє закінчення як в однині, так і в множині.
Пізніше вчитель пропонує для визначення особи дієслова, вжиті без займенників (іду, ідеш..., прийду, прийдеш...). Особу діти будуть визначати за закінченням дієслова (-у, -еш, -е, -емо, -ете, -уть).
Після того як учні оволоділи навичками визначення особи дієслова за закінченням, їх слід підвести до розуміння закономірності, яка лежить в основі поділу дієслів на дієвідміни. Для цього вчитель використовує таблицю змінювання дієслів теперішнього й майбутнього часу за особами, звертає увагу школярів на особові закінчення і повідомляє, що дієслова поділяються залежно від особових закінчень на дві дієвідміни. Свідоме засвоєння учнями поділу дієслів на дієвідміни забезпечить оволодіння правописом особових закінчень дієслів [35, 17].
Вивчення неозначеної форми дієслова передбачає усвідомлення учнями того, що ця форма не має часу, числа, особи і роду. Показати це можна на зіставленні двох текстів, в одному з яких дієслова стоять в особовій формі, а в другому — в неозначеній:
| Я обгорну книгу в папір. | Треба обгорнути книгу в папір. |
| Я ніколи не беру її немитими руками. | Не можна брати її немитими руками. |
| Не читаю книгу під час їжі. | Не варто читати книгу під час їжі. |
| Не пишу і не малюю на її сторінках. | Не слід писати і малювати на сторінках. |
Визначаючи основні граматичні категорії вжитих у текстах дієслів, учні переконуються, що дієслова другого тексту не змінюються за часами і особами [44].
Таким чином, пропоновані види вправ, на нашу думку, повинні дати можливість учителеві більш цілеспрямовано організувати засвоєння знань з теми «Дієслово», зорієнтувати школярів доцільно використовувати цю частину мови у своїх стилістично диференційованих висловлюваннях. Вивчення теми «Дієслово» дає великі можливості для одночасної роботи над будовою слова і розвитком усного і писемного мовлення учнів.
2.2 Організація і зміст експериментального дослідження
З метою перевірки наведених теоретичних положень ми провели експериментальне дослідження особливостей вивчення дієслова у початкових класах. Практичному проведенню експерименту передував теоретичний етап, у процесі якого була визначена сфера дослідження, наукова проблема, вивчалась педагогічна і навчально-методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів, формулювалися завдання дослідження.
Практичний етап був пов’язаний із розробкою шляхів реалізації гіпотези і розв’язанням завдань експерименту, проведенням формуючого експерименту у 4 класі, узагальненням стану досліджуваної проблеми в науковій літературі та педагогічній практиці. На прикінцевому етапі проводився аналіз і узагальнення експериментальних даних, оформлялася дипломна робота та з’ясовувалися подальші перспективи вивчення дієслова у початкових класах.
Експериментальне дослідження проводилось у три етапи.
На констатуючому етапі проводилось анкетування вчителів, опитування учнів, вимірювання рівнів сформованості уявлень про дієслово як частину мови, їх порівняння в контрольному та експериментальному класах, формулювалися завдання для реалізації поставленої мети.