Професіографічна інформація про різні спеціальності не може бути шаблонною і залежить від актуальності й характеру професії, від перспективності й потреби в кадрах працівників даної професії в місті, районі, області і навіть від наявності конкретного матеріалу з даної професії. Тому в деяких випадках наводяться історичні відомості про професію, в іншому — дається характеристика санітарно-гігієнічних умов праці тощо. Ставлення підлітків 10 — 15 років до праці часто залежить від того, як вони ставляться до конкретної людини — представника даної професії. Отож, для виховання поваги до людей праці і масових професій велике значення мають конкретні приклади із життя новаторів підприємства даного міста.
У підлітків 5 — 9 класів інтерес до професії під впливом різних внутрішніх факторів часто і швидко змінюється. Іноді вони невірно уявляють зміст праці і перспективи вдосконалення масових професій; неправильно оцінюють свої можливості; ігнорують психофізіологічні особливості, часто переоцінюють свої сили. Мало хто з них цікавиться своєю майбутньою професією, ще менше вони беруть участь у технічних та інших гуртках, спеціальних школах тощо. Із цього випливає, що в профорієнтаційній роботі з учнями цього віку слід приділяти велику увагу виявленню і розвитку у них стійкого інтересу до визначеного виду трудової діяльності, який відповідає їхнім нахилам та індивідуально-типологічним особливостям, стану здоров'я і психофізіологічним даним. Значну увагу треба приділяти також вихованню в учнів інтересу до тих професій, які потрібні в даний час країні, розкриваючи при цьому позитивні та негативні сторони професії. Цьому сприяє вивчення курсу «Основи вибору професії». Однак він не вирішує всіх проблем професійного самовизначення школярів.
Основною формою організації профорієнтаційної роботи в процесі трудового навчання є заняття з класом чи групою в навчальних шкільних майстернях або кабінетах обслуговуючої праці. На будь-якому занятті і з будь-якої теми можна і потрібно подавати профорієнтаційний матеріал, використовуючи такі методи як: розповідь, короткі лекції, бесіди, демонстрування відеофільму чи кінофільму, прослуховування фонограм, виробничі ілюстрації, завдання і вправи з практичним і виробничим змістом, повідомлення учнів тощо. Вибір методу залежить від типу заняття, вікових особливостей учнів, наявності потрібного матеріалу та інших умов.
У 5 —7 класах поширеним методом є розповідь, пояснення з використанням різноманітної наочності: демонстрування діа-, відео- і кінофільмів, готових об'єктів праці й різних промислових виробів, інструментів, обладнання тощо. Ознайомлення з тією чи іншою професією, пов'язаного з темою окремого заняття або цілого розділу програми, можна здійснювати під час вивчення нового матеріалу, його закріплення, на вступному інструктажі до лабораторної чи практичної роботи, в процесі самостійної діяльності учнів або на заключному інструктажі.
Найпоширенішими методами у 5 — 9 класах є бесіда з профорієнтації, повідомлення про професії, написання професіографічних рефератів, проведення професіографічних досліджень учнями. Важливим при цьому є те, що отримана таким чином інформація більше переконує, поглиблює потребо-мотивацій-ну сферу особистості учня, суттєво впливає на його самовизначення і самооцінку в процесі подальшої профконсультації та профвідбору.
Бесіда завжди повинна бути логічним продовженням навчального матеріалу, який вивчається, і готується заздалегідь за визначеним планом, що відображає структуру лрофесіограми або окремі її складові частини. Учням дається завдання: зібрати інформацію з даної професії на підприємстві, в організації, на фірмі, у своїх родичів, знайомих, використовуючи літературні джерела, виступи по радіо і передачі телебачення тощо. Це дає можливість жвавіше провести бесіду, оскільки учні є не тільки слухачами, а й активними учасниками, які пізнали деякі секрети певної професії. Під час бесіди учні повинні отримати максимум інформації про професію, зацікавитись нею, тому її слід проводити зрозумілою чіткою мовою, образно, емоційно, з підкріпленням окремих положень прикладами з життя. Важливо у процесі бесіди демонструвати різне обладнання, інструменти, пристрої, вироби, показувати фотографії, демонструвати різні прийоми роботи, які розкривають найбільш привабливі сторони даної професії. Потрібно підкреслювати творчий характер праці в даній сфері діяльності.
Такі бесіди про професії продовжуються і на лабораторно-практичних і практичних заняттях у вигляді коротких профорієнтаційних коментарів. Важливо відмітити, в якій професійній діяльності застосовуються операції, які виконують учні на даному занятті чи в процесі продуктивної праці, які знання, вміння та навички потрібні робітникам даної спеціальності. На заключному занятті в кінці навчального року проводиться підсумкова бесіда, на яку можуть бути запрошені випускники школи, які успішно працюють за обраною спеціальністю. Таким чином, бесіда не є «чистим» методом, а використовується в поєднанні з іншими методами і прийомами профорієнтаційної роботи вчителя з учнями. Під час її проведення бажано використовувати аудіовізуальні засоби (телебачення, магнітофони, діафільми, відеофільми та кінофільми), а також стенд-професіограму даної професії, яка виконує роль плану бесіди.
До бесіди слід готуватися заздалегідь, як відмічалось раніше, за визначеним планом. Нижче наводимо примірний план бесіди:
1. Ознайомлення з історією виникнення і розвитку даної професії.
2. Основний зміст професії: що роблять люди даної професії, в яких галузях економіки вони працюють, потреби підприємств, фірм міста, району в цій професії.
3. Матеріали та знаряддя праці, які використовуються в даній трудовій діяльності.
4. Умови праці.
5. Загальнотрудові, загальнотехнічні й спеціальні знання, вміння і навички, якими повинен володіти працівник даної професії.
6. Психофізіологічні вимоги професії до людини.
7. Економічні відомості про професію.
8. Підготовка кадрів та етапи професійного і творчого зростання.
У 9 класі можна рекомендувати метод підготовки повідомлень самими учнями. Він вимагає ретельної підготовки і повинен проводитись за рекомендованим вчителем планом, який має включати ті самі питання, що й план бесіди, наведений вище. Матеріал для повідомлення про професії учні можуть брати з енциклопедій та довідників, з журналів та газет, бесід із знайомими, рідними та з інших джерел. Отримана таким чином інформація сприяє розвитку професійного інтересу. Тому доцільно залучати школярів до такої діяльності вже з 5— 6 класів.
Під час планування занять з трудового навчання вчитель повинен вказувати як навчальну, виховну, розвивальну, так і профорієнтаційну мету. В плані-конспекті заняття відображається конкретний характер профорієнтаційного матеріалу, тісно пов'язаний з темою заняття та його змістом. Учитель чітко й коротко повинен відобразити в плані заняття профорієнтаційний матеріал, вказавши можливі методи і прийоми його реалізації. Нижче наводиться приклад плану заняття в 7 класі з включенням матеріалу профорієнтаційного змісту.
Тема. ТОКАРНІ РОБОТИ
Мета: 1. Навчальна: повторити знання про будову токарно-гвинторізного верстата; сформувати знання про організацію робочого місця токаря, токарні різці, їх різновиди та кути, режими різання, підготовку верстата до роботи, прийоми обточування циліндричних поверхонь; навчити учнів встановлювати і закріплювати різці і заготовки, налагоджувати верстат на задані режими різання, обточувати циліндричні поверхні з виступами.
2. Виховна: виховувати в учнів працелюбність, культуру праці, бережливість, естетичний смак під час виготовлення деталей на токарно-гвинторізному верстаті.
3. Розвивальна: розвивати у школярів технічне мислення, творчі й технічні здібності, просторову уяву, уважність, координацію і точність рухів рук під час роботи на токарному верстаті..
4. Профорієнтаційна: формувати в учнів повагу до людей праці, продовжити ознайомлення зі змістом та умовами праці токаря.
Дидактичні засоби: плакат «Організація робочого місця токаря», таблиця з правил безпечної праці під час роботи на токарно-гвинторізному верстаті; діафільм «Способи обробки зовнішніх циліндричних, торцевих поверхонь та канавок на токарному верстаті»; стенд-професіограма «Токар»; вироби, виготовлені на токарних верстатах.
Обладнання, інструменти та матеріали: токарно-гвинторізні верстати ТВ-4, різці прохідні та підрізні; креслення та інструкційно-технологічні карти на деталі циліндричної форми; штангенциркулі, кутоміри, шаблони; заготовка зі сталі для ступінчастих валів відповідного діаметра.
Об'єкт праці: вал ступінчастий (кількість валів визначається, виходячи з матеріальної бази майстерні та замовлень).
Хід заняття
Після організаційного моменту вчитель вручає перехідний вимпел кращій бригаді за результатами роботи на попередньому занятті й переходить до опитування учнів про будову токарно-гвинторізного верстата. Після опитування вчитель розпочинає виклад техніко-технологіч-них відомостей про організацію робочого місця токаря, про будову і призначення прохідного та підрізного різців, кутів цих різців, вибір режимів різання. Тут доцільно продемонструвати різці, які використовує у своїй роботі токар; пояснити, чим вони відрізняються від різців, якими будуть користуватись учні. Також слід показати і вироби, виготовлені за допомогою цих різців на шкільному та промисловому верстатах.
Під час проведення вступного інструктажу вчитель пояснює і демонструє прийоми встановлення та закріплення різця й заготовки. Обов'язково звертає увагу на вимоги надійності та жорсткості, які висуваються до встановлення різця й заготовки. Після того переходить до пояснення послідовності підрізання торця, обточування зовнішньої циліндричної поверхні і підрізання виступу за заздалегідь підготовленими схемами. Учні замальовують схеми в зошитах. Учитель показує почергово прийоми виконання цих операцій на токарно-гвинторізному верстаті й по ходу пояснює значення їх у роботі токаря. І від того, як він виконує ці операції, якими при цьому користується прийомами, залежить якість кінцевої продукції та продуктивність його праці. Тому токарю необхідно заздалегідь правильно дібрати різальний та вимірювальний інструмент, розрахувати і задати верстату найбільш раціональні та ефективні режими різання. Таким чином, робота токаря носить творчий і новаторський характер, який полягає у винахідництві і впровадженні нових пристосувань, що полегшують працю та підвищують її продуктивність. Для цього токар повинен володіти технічною кмітливістю, сенсомоторними здібностями, просторовою уявою, бути акуратним, любити техніку, а також вміти читати і виконувати креслення, технологічні та операційні карти, знати основи матеріалознавства.