Допомагаючи колективу школярів або його органів самоврядування розподілити завдання за часом і між мікроколективами (бригадами, ланками, групами й т.п.), педагог направляє свої зусилля на те, щоб такі групи комплектувалися не тільки на основі особистих прихильностей школярів, але й по їхніх чинностях, щоб забезпечувалося сполучення в групах учнів з різним рівнем політехнічних і трудових знань й умінь. Особливо важливо радити колективу включати в одну групу учнів з різними інтересами.
На етапі колективних пошуків раціональних коштів організації виконання завдання педагог організують обговорення таким способом, щоб кожен учасник майбутньої діяльності міг внести свої пропозиції. Тут особливо важливо зуміти помітити й підтримати боязкі спроби менш ініціативних учнів висловити своє судження. Кожна така спроба повинна бути представлена в очах колективу як істотна для успіху спільної справи. Коли колектив у складі мікрогруп приступає до розподілу завдань між працюючою, своєю радою вчитель допомагає врахувати не тільки рівень наявних у кожного необхідних умінь і навичок, але й потенційну можливість опанувати новим досвідом або прийомом роботи. Одним з коштів реалізації цієї умови може стати робота парами учнів з різним рівнем умінь і мотивації. Важливо при цьому врахувати, щоб при розподілі завдань усередині групи ті самі учні не перебували в постійній і звичній для них позиції старшого.
У процесі виконання завдання педагог навчає школярів прийомам самоконтролю, виявляє причини утруднень, залучаючи для цього учнів, що працюють успішно. На цьому етапі особливо важливо стимулювати прагнення до взаємодопомоги, заохочувати прояв доброзичливих взаємин і взаємну вимогливість.
При колективному підведенні підсумків можна визначити, хто вніс вагомий вклад у роботу й сприяв досягненню поставлених цілей? Що спонукувало працювати добре й допомагати товаришам? Що не вийшло під час колективної праці, у чому причини цього? Що потрібно зробити, щоб надалі робота йшла краще? Одночасно із цим повинні безкомпромісно засуджуватися недисциплінованість у праці, порушення техніки безпеки, прагнення до кількісного результатам на шкоду якості.
Організувати послідовно обговорення кожного із цих зразкових питань, педагог спочатку сам, а в міру придбання в колективі досвіду такого аналізу, опираючись на актив, повинен постійно співвідносити результати роботи з раніше досягнутими успіхами, викликаючи в школярів задоволення від поступального руху вперед або підтримуючи в них упевненість, що в результаті колективного аналізу подальша робота безсумнівно принесе більше відчутні результати в реалізації прийнятої мети. Для того щоб учитель володів методикою трудового виховання, необхідно студентів педагогічних вузів й університетів готовити до організації трудової діяльності учнів.
У Харківській області створене науково-виробничо-соціальне об'єднання, у яке ввійшли навчальні заклади (школи, ліцеї, профтехучилища й т.д.), їхні базові підприємства, педагогічний інститут й інститут удосконалення вчителів. Діяльність об'єднання включає поряд з рішенням ряду організаційних завдань програму вдосконалювання підготовки студентів педагогічного інституту до трудового виховання школярів. У порядку експерименту в навчальних планах інституту були враховані завдання підготовки всіх вчителей-предметників до роботи класного керівника, організатора позакласної й позашкільної роботи, до виконання ними функцій організатора трудової діяльності школярів. Щоб підсилити увага до завдань трудового виховання, були уведені нові спецкурси й практикуми, навчальний матеріал доповнений новими темами.
2.3 Аналіз творчої діяльності учнів
Аналіз творчої діяльності дозволив виділити ряд етапів технічної творчості. Звичайно, виділення етапів - умовно, тому що процес творчості безперервний.
Кожен етап повинен мати чітко виражений результат:
На першому етапі їм є осмислена й прийнята ідея;
На другому - конструкторсько-технологічна розробка ідеї, доведення її до можливості практичної реалізації й практична реалізація рішення;
На третьому - аналіз, доробка й оцінка рішення.
Результативність кожного етапу виконання творчого завдання тісно пов'язана з розвитком у школярів технічного мислення й трудових умінь і навичок.
Досить корисними для розвитку технічного мислення школярів є вправи на порівняння й протиставлення, завдання на виділення в масі навчальної інформації значеннєвих елементів, завдання, що передбачають розрахунок ефективності роботи технічного устрою, машини й ін.
Істотним моментом творчого процесу є виявлення школярами технічного протиріччя, виникнення проблемної ситуації. При цьому учень усвідомлює задум технічної невідповідності, констатує наявність завдання, проблеми. За допомогою порівняння сторін протиріччя відбувається локалізація області пошуку - школяр усвідомлює зміст завдання. , Спочатку вона в нього виникає у вигляді нечітко поставленого питання перед собою. Потім у процесі переробки зібраної інформації технічне завдання уточнюється й формулюється.
Адекватність формулювання завдання ситуації, що створилася, іноді викликає утруднення, її повнота й точність залежать від уміння учня словесно передавати думку, що базується на знанні мови, основних правил логіки, усвідомленості сутності технічних понять й ін.
У практиці технічної творчості технічне завдання педагог часто формулює сам, дає її в готовому виді. У таких випадках після аналізу її умови й під впливом виниклої проблемної ситуації, учень може прийняти завдання в тім формулюванні, що йому була запропонована вчителем, але може й змінити, переформулювати її. Як показує досвід, у більшості випадків учні, запропоновані їм завдання формулюють самі. Це відбувається під впливом суб'єктивного розуміння сутності явищ, відбитих у завданні, і є показником того, що учень її «прийняв».
На другому етапі сформулювавши завдання або усвідомивши її формулювання, дану вчителем, учень приступає до пошуку способу рішення. Спочатку, як правило, він звертається до минулого досвіду, подумки відповідаючи на поставлені перед собою питання: що з відомого можна використати для рішення завдання? Чи не зустрічалося раніше аналогічне завдання? Не виявивши подібності, школяр відмовляється від намірів скористатися відомими способами рішення завдань і приступає до пошуку нових. У ході такої діяльності може виникнути здогад про новий спосіб рішення завдання. Якщо ж цього не відбудеться, учень продовжує аналіз ситуації, що створилася, у процесі якого відбувається відбір інформації, установлення зв'язків між даними завдання і її вимогою. Це обумовлює висування припущень про способи рішення вартої перед ним завдання.
Висування припущень звичайно відбувається шляхом здогаду. Одні припущення можуть будуватися на основі досвіду, інших - на узагальненнях відомих знань, треті - на основі аналогій, четверті - на використанні абстракцій. Аналогія й перенесення відомих способів рішення в нову ситуацію, асоціативні зв'язки на цьому етапі відіграють головну роль.
Основним завданням на третьому етапі є розробка документації, необхідної для виготовлення досвідченого зразка. Процес конструювання умовно можна розділити на чотири складові: складання й уточнення технічного завдання; ескізне конструювання; розробка технічного проекту; створення робочого проекту. На практиці можуть здійснюватися не всі чотири етапи конструювання, а тільки деякі із цих етапів. Це залежить від багатьох обставин і насамперед від віку учнів, їхньої підготовленості до творчої діяльності, розв'язуваної технічного завдання й ін. Найбільше часто прибігають до ескізного конструювання й складання робочих креслень для складних деталей.
У процесі конструювання школярі виявляють погрішності й невдалі рішення окремих складових технічного устрою, уточнюють форму й розміри устрою в цілому, забезпечують взаємозамінність, спадкоємність й агрегатування. Надалі виникає складність із розрахунковими роботами. Справа в тому, що конструювання базується на складних розрахунках, які часто не доступні для учнів навіть старших класів. Наприклад, для проведення розрахунку на міцність необхідні знання основ теоретичної механіки, опору матеріалів, теорії механізмів і машин, а також інших навчальних предметів, досліджуваних у вищих навчальних закладах. Тому в шкільній технічній творчості ведуть розрахунки на міцність із використанням наближених методів або прибігають до інтуїції й здорового глузду. Кінематичні розрахунки більше доступні для учнів, тому їх проводять у всіх випадках. Якщо в школі є учнівське КБ, можна скористатися його допомогою.
У практиці технічної творчості часто використаються готові деталі, вузли й механізми. Їхнє застосування виправдане по двох причинах. По-перше, використаються деталі, вузли, механізми непридатної для експлуатації техніки, що більш доступно. По-друге, з'являється можливість використати механізми, які не вдається виготовити в умовах навчальних майстерень. Наприклад таких, як диференціальний механізм, черв'ячна передача, деталі гідросистеми й ін.
На третьому етапі школярами створюється, удосконалюється й іспитується досвідчений зразок. Після випробування проводиться обробка технічного устрою й підготовка технічної документації на впровадження, промислове виготовлення або, що частіше буває, виставочного зразка.