За кожним портретом криється своя доля, своя трагедія. Яким було перше враження від знайомства з героями полотна?
Чому перше враження часто буває помилковим? Чи маємо ми право думати про людину погано, не знаючи її переживань, внутрішнього світу?
Чи змінилося у вас ставлення до героя полотна після того, як ви дізналися про історію її написання?
Чи змінилася ваша думка по Мусоргського після того, як ви дізналися про історію написання картини? Подумайте, чи маємо ми право думати про інших погано?
Людина не має права думати про іншу погано, тому що ми не знаємо внутрішнього світу інших і не знаємо, чому люди роблять ті чи інші вчинки, чим вони при цьому керуються. Можливо, ставши на місце інших, ми б теж так вчинили. Тоді й нас осуджували інші. Як би ми тоді себе почували?
Перед вами - циклічний малюнок, впишіть у центральне кола те, що є спільним для всіх продемонстрованих полотен.
А тепер хай кожен погляне у дзеркальце, які ви підготували для сьогоднішнього уроку.
Чи сподобалося вам те, що ви там побачили?
Звичайно ви всі молоді і красиві. А тепер вдивіться уважніше, чи відповідає форма, яку ви побачили, внутрішньому змісту, вашому внутрішньому світу?
Як ви думаєте, що потрібно зробити людині, щоб зовнішня краса збігалася з красою внутрішньою, щоб її помітили ті, хто поряд, та щоб ваш портрет став справді досконалим?
Чи є у тебе таємниця, про яку знаєш тільки ти? Тепер уяви, що про неї знає ще хтось крім тебе. Які почуття тебе опанували? Тобі не приємно?
Що ви думаєте з цього приводу? Які відчуття у вас з’явилися?
Чи хочете ви стати кращими, чи вам і так непогано живеться?
Можливо відчуваєте потребу щось змінити? Тож пропоную трішки під корегувати свій внутрішній «портрет» , і ви побачите, скільки нових друзів у вас з’явиться.
Хто може зробити словесний автопортрет?
Якими ви себе бачите?
Хто бажає зробити словесний портрет учню, який погодився щоб його намалювали?
Порівняйте словесний портрет та автопортрет, чим вони відрізняються?
А зараз під враженням почутого намалюйте портрет людини. Хто це буде, обирайте самі. Можливо то буде портрет однокласника, чи може автопортрет.
У роботі вам допоможуть знання деяких пропорцій елементів портрета.
Починати роботу потрібно з малювання овалу. Далі розділяємо цього навпіл вертикальною віссю. Вісь ділимо горизонтальними лініями на три рівні частини. У верхній розташовується лоб та брови, у середній - очі, ніс та вуха, у нижній – губи та підборіддя.
Головне у портреті - це очі, вони – дзеркало душі.
Жести рук можуть розкрити емоційний стан людини. Навколо голови має бути достатньо простору, тла – стільки, щоб «портретові було чим дихати».
Пам’ятайте, неможна спершу промалювати око, ніс чи вухо. Малюючи одне, не забувайте про інше, бо вийде не портрет, а набір з окремих деталей обличчя.
Що ж ,за діло. У вас все вийде. Малюнок виконуємо спершу графічно, за допомогою олівця, а потім спробуйте передати колір обличчя та світлотіні фарбами. Про їх властивості ви маєте знати вже достатньо. А також , малюючи портрет, пам’ятайте, що закон перспективного скорочення застосовується не лише у пейзажі, натюрморті, а й у портреті.
ІV. Практична робота учнів.
Упродовж самостійної роботи учнів, проводжу поточний інструктаж, аналіз роботи, вказую на недоліки, та аналізуємо помилки.
V. Підсумок уроку.
Закріплення вивченого матеріалу та оцінювання:
· Як ви думаєте, коли художник баталіст змальовує в картині п’ятдесятьох людей, це буде натовп чи п’ятдесят портретів різних людей?
· Які пропорційні співвідношення обличчя ви запам’ятали?
· За допомогою яких деталей художник передає грані характеру людини?
За бажанням учні демонструють свої роботи на клас. Учні всі разом аналізують роботи однокласників, та вносять пропозиції що до оцінок. Виставлення оцінок
Додаток Б
Тема. Портрет як жанр образотворчого мистецтва. Портрети у творчості Т. Г. Шевченка. Портрет людини за уявою
Мета: ознайомити з творчістю Т. Г. Шевченка; дати поняття про зображення голови людини в різних положеннях, пропорції її елементів; формувати вміння та навички здійснення аналізу творів мистецтва;
розвивати спостережливість, уважність, творче мислення, уяву; формувати навички роботи над портретом в різних техніках;
виховувати пошану та любов до мистецтва через розуміння творчості Т.Г. Шевченка.
Тип уроку: засвоєння нових знань і вмінь.
Обладнання: для вчителя — відеоряд творів Т. Г. Шевченка у жанрі портрета, репродукції картин у різних видах та жанрах образотворчого мистецтва, роздавальний матеріал (картки «Пропорції елементів голови людини в різних положеннях»), плакат, що демонструє зміни профілю людини залежно від віку, нариси портретів, кращі малюнки учнів; для учнів альбом, графічні матеріали.
Вузлики на пам'ять
Портрет (франц. portrait) — 1) Зображення людини чи групи людей у малярстві, графіці, скульптурі, фотографії. 2) Жанр образотворчого мистецтва.
Портретист — художник, який малює переважно портрети; фахівець з портретного малярства.
Автопортрет (від грец. autos — сам і портрет) — портрет художника, виконаний ним самим.
Пропорція (від латин, proportio — співвідношення, розмірність)— співвідношення частин цілого між собою.
Хід уроку
I. Організація уваги учнів, оголошення теми та мети уроку
II. Мотивація навчальної діяльності
Завдання класу.
Згрупувати репродукції робіт художників за видами та жанрами образотворчого мистецтва. (Результат роботи учні доводять класу.)
Проміжний підсумок.
Разом з учителем учні приходять до висновку, що існує багато різновидів портретного жанру.
Учитель малює на дошці блок-схему
III. Вивчення нового матеріалу
Організація сприймання творів мистецтва.
Учитель звертає увагу учнів на відеоряд творів Т. Г. Шевченка, який висить на дошці.
Розповідь учителя.
Портрет — це зображення не просто людини, але людини конкретної, єдиної у своєму роді, не схожої ні на кого іншого, крім себе. Людина має ім'я та прізвище, наприклад: портрет Є. Кейкуатової (1847 р.), М. Максимович (1859 р.), А. Лагоди (1839 р.). Але в мистецтві часто можна зустріти портрети людей, імені яких ми не знаємо. Ім'я могло не зберегтися, забутися з часом, а може, і портретируємий не захотів його сказати: «Портрет невідомої» (1837 р.), «Портрет невідомого» (1837 р.).
Усі ці портрети, які ми розглядали у відеоряді, належать одному з видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814-1861 рр.). Шевченко був наділений багатьма рисами вдачі: палким вільнолюбством, великою працелюбністю, жадобою вчитися, широким діапазоном зацікавлень, тонким знанням людської психології. Якщо помножити це багатство вдачі на талант у поетичному слові й образотворчому мистецтві, то стає зрозумілою феноменальна природа його як людини і митця.
До жанру портрета Шевченко звертався впродовж усього свого творчого життя. Саме з огляду на тодішній попит на камерні акварельні портрети моделями Шевченка для замовних творів були люди різних суспільних станів та прошарків: дворяни, поміщики, митці, військові, чиновники та інші особи, що шукали знайомства з Шевченком як із доволі знаним майстром цього жанру. Зрозуміло, що у власній творчості український художник не міг не зважати на певні художні традиції.
У ряді портретів простежується прагнення Шевченка підкресли ти гармонійну сутність людини, вияскравити її моральну, інтелектуальну й фізичну досконалість. Для нього людина — міра всіх речей: митець бачить у ній лише прекрасне і високе. Ранні портрети кінця 30-х — початку 40-х років 19 ст. (К. Абази, М. Луніна, А. Лагоди та ін.) позбавлені драматичного відчуття. Це лагідні, вишукано одягнені друзі або ж замріяні жінки. Жодна тінь душевного неспокою, здається, не затьмарює їхніх облич. І водночас перед глядачем — небезтурботні особи, а цілеспрямовані характери, вольові натури. Темперамент і умиротворення, порив і доброзичливість — на цих психологічних, романтичних образах.
Вирази облич на портретах відзначає деяка загадковість, утілена насамперед у проникливих запитальних поглядах.
Шевченко взяв для себе чимало корисного від російської портретної школи — від О. Кіпренського, О. Венеціанова, К. Брюллова.
Є в йього творах і риси, дотичні до західноєвропейського класичного портрета. Виходячи із видатних здобутків і стилістичної визначеності мистецтва своєї доби, він виробив свій власний погляд на людину. Особиста нота в його творах дуже сильна. Вона виражається в ретельному «вимальовуванні» вдачі й настрою; вона підтверджується і засобами виразності — шовковистими розмивками акварелі, ніжними напливами олійних фарб.
Шукаючи відповідних відтінків і переходів тонів для передачі свіжості молодих облич, гострих, раптових або ж елегійних поглядів (автопортрет, портрет Куліш), він прагне сплавити романтичну зовнішність своїх героїв з їх внутрішньою змістовністю. Миттєві почуття, які фіксуються поворотом голови, поглядом,— не випадкові імпульси, а виразники характерів.
Романтична наснаженість портретних образів помітно видозмінюється в умовах заслання. Шевченко переходить на монохромні графічні техніки (сепія, олівець), що наклало на його твори відбиток стриманості й навіть суворості. Але це не згасило в авторові схвильовано-піднесеного сприйняття дійсності, не вбило його людинолюбної вдачі. Портрети X. Вернера, А. Ускової, подружжя Бажанових, створені на засланні, характеризуються насамперед психологізмом, їх романтичність випливає з акцентування ліричних переживань і настроїв героїв. Усе чіткіше окреслюється потяг митця до типізації й жанрового трактування портретного образу.
Марія Максимович, портрет якої перед вами, надихнула Т. Г. Шевченка на створення однієї з найзворушливих поем про життя Богородиці «Марія». В одухотвореному й чистому образі жінки відчувається стан побожного замилування, в якому перебував митець, малюючи любу його серцю молоду вродливицю. Вишивана сорочка, корсетка, разок коралів, до прозорості легка заколка-намітка, що підкреслює туге чорне волосся... Ці аксесуари не самоціль, а органічне середовище, це увиразнюється щемна лірично-тужлива сутність жіночого образу. Це портрет не тільки Марії Максимович, а й зображення української вроди, якою вона бачилася Шевченкові.