Жінки на портретах художника переважно дивляться на глядача, як колись дивилися на портретиста. Через такий безпосередній діалог поглядів митець проникав у душу моделей і надавав художньому образу того чи іншого психологічного змісту. На портреті Марії Максимович її великі, з вологим відблиском очі відведені вбік. І важко сказати, чи це зумовлено авторською настановою художника, чи сором'язливістю молодої жінки, яка не в силах витримати проникливого погляду інших захоплених, або й закоханих, очей. Дивлячись на портрет Ганни Закревської, згадуєш слова поета:
Моє свято чорнобриве...
Моє серце, моя зоре,
Раю мій, покою...
Ці слова мовлені про жінку з очима «аж чорними — голубими». Вродливиця полонила Шевченкове серце одразу, коли він побачив її на балу в Мойсівці. Зачарований поет на згадку про знайомство попросив у неї блакитну квітку, що прикрашала Ганнину сукню і, отримавши її, зберігав кілька років. Блакить домінує і в портретному образі, створеному в господі Закревських у Березовій Рудці: блакитна сукня, серпанком блакиті оповиті округлі жіночі плечі й шия. І, звісно, очі: сині, глибокі, зволожені, неначе щойно вмиті сльозою, але вже впокоєні легкою зажурою.
За словами Т. Г. Шевченка, «мало бачити, милуватися прекрасним, розумним, добрим чолом людини, треба намалювати його на папері й милуватися ним як витвором живого Бога».
І ми з вами сьогодні будемо вчитися створювати портрет людини з урахуванням власного бачення, а для цього ми ознайомимося з пропорціями елементів голови людини.
З чого ж починати малювати портрет людини?
Основне правило, без додержання якого неможливо ніколи навчитися малювати голову людини,— це постійне і довготривале виконання начерків з натури, але це стосується не тільки людини, а й будь-якої форми.
Запам'ятайте, що малювати треба від загального до часткового.
Що це означає?
Зараз ми намалюємо голову людини, прямо розташовану перед нами, на рівні очей, і повернуту обличчям до глядача так, що видно обидва вуха (фас).
Робота над формуванням навичок і вмінь.
Учитель виконує педагогічний малюнок на дошці, який супроводжує поясненнями. Учні одночасно виконують тренувальну вправу на зворотному боці попереднього малюнка.
Слово вчителя.
Намічаємо овал голови. Це потрібно робити дуже легкими доторками олівця, тому що потім, деталізуючи, дещо доведеться виправляти, убирати.
Подивіться уважно, скільки міста займає черепна коробка, волосся, лоб,висок, обличчя.
На рівні брів розділяємо ці частини лінією, яка показує взаємні пропорції двох основних частин голови. Ми повинні пам'ятати, що очі, ніс, рот, вилиці, вуха, підборіддя зв'язані й по вертикальних, і по горизонтальних лініях.
По вертикалі лінія побудови перейде через середину лоба, носа, ямки над верхньою губою, поділить симетрично губи на дві однакові частини, а також підборіддя. З інших вертикалей потрібно запам'ятати лінії, які йдуть від внутрішнього краю ока (сльозника) до зовнішнього краю ноздрі.
Відстань між очима дорівнює ширині ока, це визначить приблизно й ширину носа.
Треба пам'ятати, що всі ці правила — тільки схема, натура підкаже вам ті різниці, які допомагають створити індивідуальний образ.
Якщо уявити; собі голову у вигляді яйця, перев'язаного горизонтальними нитками, розташованими паралельно, отримаємо взаємне розташування очей, вух, кореня носу, лінії рота, вилиць, нижньої щелепи, підборіддя. Вухо лежить при нормальному положенні голови на рівні між лінією брів та нижньою частиною носа.
Звичайно, рідко припадає малювати голову в такому точно симетричному положенні, але, запам'ятавши ці правила, ви будете використовувати їх при малюванні голови в будь-якому положенні.
Робота над формуванням навичок і вмінь.
Учитель малює обличчя людини анфас і в профіль, при цьому пояснює будову ока, носа, рота і підкреслює, що всі ці форми збережуть своє взаємне розташування при будь-яких поворотах голови, якщо ми розглядаємо її на рівні очей.
IV. Практична діяльність учнів
Учні створюють портрет людини за уявою, користуючись картками-підказками (роздавальний матеріал):
Пропорції елементів голови людини в різних положеннях.
1. Загальний обрис голови людини у фронтальному (профіль, анфас) положенні близький до овалу, який розділяється лінією очей на дві рівні частини.
2. Обличчя розподіляється на три рівні частини: від початку волосся до лінії брів, від лінії брів до кінця носа, від носа до підборіддя.
3. Нижню частину обличчя від носа до підборіддя поділяємо ще на три частини. Верхня визначить лінію рота.
4. Верхній край вуха розміщений на рівні брів, нижній — на рівні основи носа.
5. Лінію очей у фронтальному положенні голови можна поділити на п'ять однакових частин, з яких друга і четверта частини припадають на очі.
6. Ширина носа дорівнює довжині ока, а ширина рота — майже подвійній довжині ока.
Учитель пропонує учням вибрати техніку виконання своєї роботи, наголошує, що малюнок починаємо, як завжди, з композиційного розташування зображення на аркуші паперу легкими доторками олівця до паперу. Слабкими лініями намічаємо поворот і загальний характер форми голови й звертаємо увагу на пропорції голови людини.
Визначаємо місце і напрям середньої лінії (симетрії), лінії очей, брів, носа, підборіддя і волосся, потім лінії рота, вух.
Після перевірки пропорцій приступають до малювання частин обличчя, виявляючи характерні риси.
Малюючи очі, уважно спостерігають їх вираз. В очах відображується духовний стан людини. Недарма народне прислів'я говорить: «Очі — дзеркало душі». Але головну увагу звертають на форму очей, її перспективні зміни. Слід запам'ятати, що око при положенні голови у фас будується за формою ромба, а при анфас та в профіль — за формою трикутника.
Малюючи волосся, треба пам'ятати, що воно лежатиме за формою голови і має своїми прядками підкреслювати її об'єм.
V. Закріплення нових знань і вмінь
Опитування.
¾ Із творчістю якого художника ми познайомилися сьогодні на уроці?
¾ Які художні засоби застосовував майстер у своїх роботах?
¾ Який портрет справив на вас враження і чим?
¾ За якими правилами ви-виконували малюнок голови людини?
VI. Завершення уроку
Учитель організовує виставку портретів. Учні роблять аналіз характерних помилок.
Учитель підводить підсумки — оцінює діяльність учнів на уроці.
Додаток В
Тема. Портретний живопис. Портрет друга
Мета: ознайомити з розвитком портретного живопису, продовжити знайомство з творчістю художниківпор-третистів; учити аналізувати і порівнювати пропорції елементів обличчя людини; формувати навички роботи над портретом фарбами;
розвивати вміння передавати характер людини, її психологічну характеристику та почуття засобами портретного жанру;
виховувати інтерес до творів образотворчого мистецтва.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: для вчителя — відеоряд творів художників-портретистів різних епох, репродукції живописних портретів, роздавальний матеріал (картки «Міміка»), кращі малюнки учнів;
для учнів — альбом, фарби, пензлі, палітра, графітовий олівець, гумка, серветка, склянка з водою.
Хід уроку
І. Організація уваги учнів, оголошення теми та мети уроку
ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь
Перевірка домашнього завдання.
1 варіант. Учні демонструють та аналізують підібрані ними портрети.
2 варіант. На дошці записані окремі художні твори, що належать до портретного жанру. Учні повинні розподілити їх за різновидами.
Клас спостерігає, аналізує, підводить підсумки.
Опитування.
¾ Що таке портрет?
¾ За допомогою яких засобів художник передає психологічний та емоційний стан людини, її характер?
III. Мотивація навчальної діяльності
Слово вчителя.
Протягом століть художники різних епох з великою зацікавленістю зверталися до образу людини. Через образи людей вони висловлювали свої роздуми про людське життя. Майстри різних поколінь втілювали в зображення людей свої уявлення про кращі риси людської натури — щирість, довірливість, духовну чистоту, допитливе пізнання світу, прагнення до доброти та краси.
Сьогодні на уроці в розвиток цієї віковічної для мистецтва теми внесемо свій вклад і ми.
IV. Вивчення нового матеріалу
Організація сприймання творів мистецтва.
Учитель звертає увагу учнів на відеоряд творів художників-портретистів різних епох, який висить на дошці.
Розповідь учителя.
Мистецтво портрета народилося кілька тисячоліть тому і завжди захоплювало художників. Протягом деяких епох, цей жанр розквітав з особливою силою. Так було у Стародавньому Єгипті. Фаюмські портрети (за ім'ям оазису Фаюм), знайдені у 1887 р. в похованнях на території Середнього Єгипту,— «Портрет римлянина» (кінець 1 ст. н. е.) та «Портрет юнака в золотому вінку» (початок 2 ст. н. е.) — це перші відомі нам портрети станкового живопису. Їх відрізняє помітно великий інтерес до особистості портретируємого, прагнення виявити його індивідуальні риси, духовну напругу. Складається враження, що вони написані з натури.
В епоху Відродження портретний жанр розвинувся з новою силою. Найбільш яскравий представник цієї епохи — Леонардо да Вінчі, який створив добре знайомий вам шедевр — картину «Джоконда» (1506 р.). Леонардо хвилює питання про місце людини у цьому світі, і отже, одну з багатьох відповідей він виявляє в усмішці незрівнянної Мони Лізи,— ця посмішка є знаком повного усвідомлення короткочасності людського існування на землі та покірності Вічному порядку.