Міністерство освіти і науки України
Харківський університет ім. В.Н. Каразіна
Реферат за теми:
«Мовна культура педагога вищої школи»
Виконала:
студентка 5 курсу
філософського факультету
групи ОФМ-51
Гармаш А.І.
Харків – 2010
План
Вступ
1. Формування мовної культури викладача вищої школи на рівні магістерської підготовки
2. Вплив мовної культури педагога вищої школи на рівень культури та свідомості особистості студента
3. Роль самопідготовки та самовдосконалення у формуванні мовної культури педагога вищої школи
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Радикальні зміни в українському суспільстві створюють передумови для визначення загальної стратегії сучасної системи вищої освіти, яка вимагає підготовки фахівців-професіоналів, що поєднують у собі глибокі гуманістичні переконання, фундаментальні теоретичні знання й ретельну практичну підготовку. Стратегічні напрями розвитку вищої освіти визначено Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті, концептуальними засадами розвитку педагогічної освіти України, її інтеграції в європейський освітній простір.
Основною метою державної політики в галузі вищої освіти є створення умов для розвитку висококультурної особистості та творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти й організації навчально-виховного процесу відповідно до європейських і світових стандартів. Саме тому посилюються вимоги до викладача вищого навчального закладу, який відіграє провідну роль у реалізації актуальних завдань освітньої сфери.
Сучасна система підготовки викладачів орієнтована виключно на розвиток професійних умінь і навичок. Поза увагою залишається формування педагогічної культури майбутніх викладачів вищого навчального закладу, зокрема в умовах магістратури, що викликає низку суперечностей між:
· новою парадигмою вищої педагогічної освіти, яка спрямована на підготовку висококультурного викладача, здатного транслювати систему загальнолюдських і професійних цінностей, та порівняно низьким рівнем сформованості педагогічної культури викладача вищого навчального закладу;
· європейськими вимогами до викладача вищої школи й відсутністю науково обґрунтованих педагогічних умов, які забезпечують формування відповідної педагогічної культури майбутнього викладача в процесі магістерської підготовки;
· необхідністю підвищення рівня педагогічної культури майбутнього викладача вищої школи й недостатньою розробленістю педагогічною наукою ефективних форм і методів, спрямованих на її розвиток в умовах магістратури.
Подолання виявлених суперечностей зумовлює потребу наукового осмислення та вирішення проблеми формування педагогічної культури майбутнього викладача вищої школи в процесі його фахової підготовки.
Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури. У ній найбільш повно відображені духовні та матеріальні цінності освіти й виховання, способи творчої педагогічної діяльності, необхідні для здійснення освітньо-виховного процесу. Отже, реальні потреби вищої й загальноосвітньої школи зумовлюють підвищення інтересу науковців до проблеми педагогічної культури.
Безумовно важливою складовою педагогічної культури є мовна культура. В сучасній літературі, присвяченій педагогіці вищої школи, значна частина публікацій стосується проблем педагогічній культури в цілому, і значно менше уваги приділяється проблемі мовної культури педагога. В той час коли про мовну культуру педагога дошкільних і шкільних закладів написано набагато більше. Можливо це пов’язано з тим, що побутує димка ніби підготовка викладача вищого освітнього закладу є більш ґрунтовною, проте мусимо завважити, що проблеми з формуванням культури педагога існують на рівні магістерської підготовки, яку проходять і вчителі, і викладачі вищих навчальних закладів.
Тому у цій роботі ми розглянемо ті основні проблеми, котрі стосуються формування мовної культури у педагога вищої школи та за допомогою сучасних розробок в цій галузі вказати на можливі шляхи їх вирішення.
1. Формування мовної культури викладача вищої школи на рівні магістерської підготовки
Магістерська програма підготовки майбутніх педагогів вищої школи має бути націлена на формування в них високої мовної культури. Такий показник є надзвичайно важливим, адже викладач має бути, по-перше, взірцем для студентів. По-друге, від рівня його культури і зокрема культури мовної буде залежати рівень його авторитетності у студентів, не тільки як грамотного в освіченого лектора чи викладача, але й просто культурної людини. Крім того, мовна культура педагога є своєрідним індикатором якості отриманої їм освіти, що свідчить заразом і про якість освіти вищого навчального закладу, в якому викладач отримав диплом.
Потреба у формуванні ідеалу вчителя-ритора й підготовці його сьогодні у вищих навчальних закладах пояснюється багатьма причинами як суспільного, державного характеру, так і вузькопрофесійного. По-перше, тим, що «в українському суспільстві нині поширюється сучасний американський риторичний ідеал, чужий слов’янській культурі, зокрема українській, яка завжди мала міцні традиції успадкування еллінської античної культури» [4, 187]. По-друге, українське суспільство не звільнилося й від тоталітарного риторичного ідеалу. По-третє, низьким загальним рівнем мовленнєвої культури в суспільстві. По-четверте, зразок мовлення й мовленнєвої поведінки педагога повинен забезпечити його вихованця і гарними знаннями, і вмінням поводитися в суспільстві.
У вступній частині була озвучена проблема недостатньої розробленості педагогічною наукою форм та методів ефективного формування рівня педагогічної культури на рівні магістратури. В рамках даної роботи (автор не є педагогом) ми не маємо можливості розробити ці методи, проте, спираючись на розробки в цій області, а також на розробки філософської думки, спробуємо намітити основні шляхи вирішення даної проблеми.
По-перше, велика увага на магістерському рівні підготовки має приділятися вивченню рідної мови. Не втратили актуальності сьогодні думки І. Огієнка щодо мовної освіти педагога: «Кожний учитель – якого б фаху він не був – мусить досконало знати свою соборну літературну мову й вимову та соборний правопис. Не вільно вчителеві виправдувати свого незнання рідної мови нефаховістю» [1, 130]. Подібна ситуація надзвичайно актуальна у вищій школі. Наразі єдиною державною мовою в Україні визнана українська мова, тому і викладання в державних закладах вищої освіти має відбуватися державною мовою. Проте вимога не дотримується більшістю навчальних закладів, а значних перешкод у цьому додають ще й політичні чинники. Викладачі вищої школи, котрі навчались ще за радянських часів з великою неохотою беруться за вивчення української мови. Проте є такі поважні професори (зокрема і в нашому університеті), котрі через свій поважний вік вже не можуть оволодіти українською мовою, та не зважаючи на це заохочують студентів до написання курсових, кваліфікаційних робіт, статей українською мовою, тим самим розширюючи термінологічний апарат української мови. Особливо слова Огієнка стосуються тих викладачів, хто викладає українською «для галочки», нехтуючи фонетичними вимогами та правилами правопису.
Виправданою і в сучасній освітній системі є вимога до викладачів усіх предметів «говорити тільки взірцевою рідною літературною мовою й вимовою, щоб власним прикладом впливати на учнів і на оточення, ... і завжди звертати пильну увагу, щоб на їхніх годинах панувала чиста літературна мова». Подібні вимоги сприяють формуванню мовної культури студентів.
Нажаль, сучасна магістерська програма підготовки викладачів вищої школи передбачає скорочення годин вивчення української мови (студентами не філологами), що перешкоджає формуванню грамотності і культурності мовлення викладачів. Виключення новим урядом іспиту з української мови з програми вступних випробувань до аспірантури підсилює цю негативну тенденцію.
Також на рівні підготовки магістрів має функціонувати якісна система вивчення іноземних мов. Знання хоча б однієї іноземної мови є індикатором культурності людини. Тим більше, що в сучасному світі не можна вважатися хорошим фахівцем, не володіючи іноземними мовами. Щоб відповідати вимогам європейської освіти, викладач вищої школи має досконало володіти хоча б одною європейською мовою.
2. Вплив мовної культури педагога вищої школи на рівень культури та свідомості особистості студента
Педагог вищої школи є включеним в соціальну структуру суспільства. Його роль в формуванні свідомого громадянина, гармонійної особистості є надзвичайно великою. Хоча особистість значною мірою формується у школі, проте в процесі навчання у вищому навчальному закладі людина здатна трансформувати свою особистість, прагнути до самовдосконалення і розширення власного світогляду.
Український філософ П.Д. Юркевич педагогічну частину свого вчення бачить частиною власне плану побудови людського суспільства на засадах Істини, Добра, Краси, Гармонії. Це відчувається й у визначенні вимог до вихователя. Фігура вихователя, про яку пише Юркевич, притаманна як шкільному вчителю, так і викладачу вищого навчального закладу. Юркевич бачив в університеті місце, котре має бути взірцем і рушійною силою у формуванні культурної і гармонійною особистості. На думку філософа, викладач повинен бути авторитетною і цілком щирою людиною; повинен викликати у вихованців любов до досконалості дій; переконувати тільки в тому, в чому сам переконаний; не потрібно бути швидким на поради, а мати «велику моральну силу, щоб, даючи поради, бути цілком правдивим і говорити все по совісті» [1, 65-79].